29.12.20
22-ц/812/2174/20
Справа №483/978/20
Провадження № 22-ц/812/2174/20
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
29 грудня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Куцаровим В.І., повний текст складено 20 жовтня 2020 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У липні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 23 липня 2009 року.
Зазначали, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
У зв'язку з невиконанням умов договору, станом на 31 березня 2020 року відповідач має заборгованість 404402 грн. 83 коп., з яких: 13671 грн.87 коп. заборгованість за тілом кредиту; 389730 грн.96 коп.- заборгованість за нарахованими відсотками; 1000 грн. - нарахована пеня.
Враховуючи вищенаведене та посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, просили стягнути з ОСОБА_1 136479 грн.09 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких 13671 грн. 87 коп. - заборгованість за кредитом та 122807 грн. 22 коп.- заборгованість по процентам за користування кредитом з 23 липня 2010 року по 21 жовтня 2018 року.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2009 року 13671 грн. 87 коп., в рахунок сплаченого судового збору 210 грн. 41 коп., а всього 13882 грн. 28 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що суду не надано письмового договору, підписаного відповідачем, про те, що він приймає умови щодо нарахування відсотків, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 13671 грн.87 коп.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк»», посилаючись на те, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Так, зокрема зазначав, що укладання кредитного договору між сторонами в даному випадку здійснено за принципом підписання анкети-заяви разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що складає між Банком та ОСОБА_1 договір приєднання. Підписавши угоду позичальник приєднався до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, що разом становлять самостійний кредитний договір.
На підтвердження своїх вимог Банком надано до суду разом із анкето-заявою і копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна». Особисто підписану відповідачем, у якій кімі іншого, зазначено і базову відсоткову ставку за користування кредитом.
Тобто, між сторонами при укладанні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнені відсотків за кредитом, враховуючи, що при укладанні договору відсоткова ставка була визначена, про що зазначено у довідці про умови кредитування.
З урахуванням наведеного, довідки про умови кредитування, підписаної позичальником, зокрема, з розміром відсоткової ставки, пені та штрафів, правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі 342/180/17 не можуть бути застосовані.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 13671 грн.87 коп. заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 25 серпня 2009 року в якій зазначено, що розмір кредитного ліміту становить 500 грн., процентна ставка 2.5 % щомісяця із розрахунку 360 днів.
Більш того, позичальником підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» .
Відповідно до наданого розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 березня 2020 року становить 404402 грн. 83 коп., з яких: 13671 грн.87 коп. заборгованість за тілом кредиту; 389730 грн. 96 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1000 грн. - нарахована пеня.
Згідно Довідки, наданої позивачем, за вказаним кредитним договором, відповідачеві ОСОБА_1 надавалися кредитні картки, останній раз 27 листопада 2015 року кредитна картка № НОМЕР_1 з терміном дії до липня 2019 року (а.с.35).
Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, банк просив стягнути з ОСОБА_1 136479 грн. 09 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких: 13671 грн. 87 коп.- заборгованість за кредитом та 122807грн. 22 коп.- заборгованість по процентам за користування кредитом з 23 липня 2010 року по 21 жовтня 2018 року.
Задовольняючи позовні вимоги частково та відмовляючи у задоволені вимог щодо стягнення заборгованості по процентам, суд першої інстанції виходив з їх недоведеністю, оскільки матеріали справи не містять Витягу з Тарифів та Витяг з Умов які діяли на час підписання відповідачем заяви позичальника, суду не надано письмового договору, підписаного відповідачем, про те, що він приймає умови щодо нарахування відсотків.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів у повній мірі не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
При цьому, за вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», позивач обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості посилався на те, що такі умови договору були узгоджені між сторонами, оскільки ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, та погодився на встановлені Тарифи банку, які передбачали оплату процентів, пені та комісії, а також штрафу на користь позивача.
Одночасно з Анкетою-заявою відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій зазначено: базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (такий же розмір базової процентної ставки зазначено анкету-заяві); розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів; розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів тощо (а.с.36, 37).
Отже, сторонами договору було узгоджено умови кредитування, що у розумінні ст.628 ЦК України є обов'язковим до виконання ОСОБА_1 .
Тому висновок суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про процентну ставку є помилковим.
З моменту отримання карти відповідач користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підписавши 25 серпня 2009 року анкету-заяву та Довідку про ознайомлення із умовами кредитування, відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у справі №70/6058/17 від 04 грудня 2019 року та №382/327/19 від 12 лютого 2020 року.
Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджено, що укладений між сторонами кредитний договір складається з кількох позицій, що у сукупності визначають кредитний ліміт і обсяг плати за користування ним.
З урахуванням наданих позивачем доказів та норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову АТ КБ «Приватбанк» у позові про стягнення заборгованості по відсоткам, з підстав ненадання письмового договору,підписаного відповідачем, про те, що він приймає умови щодо нарахування відсотків, є незаконним, оскільки вимоги банку до відповідача щодо стягнення відсотків були обґрунтованими.
І в анкеті-заяві, і у довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», сторони погодили, що процентна ставка за договором буде складати 2,5% на місяць, яка нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів на рік.
Відтак, саме з обумовлених сторонами в зазначеній довідці розмірі процентної ставки повинен був виходити суд при визначенні розміру цих складових заборгованості позичальника. Даних про те, що ці умови змінювалися сторонами, зокрема, й збільшення узгодженої процентної ставки, протягом користування позичальником кредитними коштами, матеріали справи не містять, а тому заборгованість по сплаті процентів у вказаному Банком розмірі не може бути стягнута.
Із розрахунку суми заборгованості за кредитним договором вбачається, що розмір процентів за користування кредитом на момент укладення договору складав 30%. Проте, починаючи 01 вересня 2014 року процентна ставка збільшилася до 34,80%, а з 01 квітня 2015 року до 43,20 %.
Станом на 01 вересня 2014 року залишок поточної заборгованості склав 14967 грн.
За період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2020 року відповідачем було використано кредитних коштів на суму 725 грн.81 коп. При цьому ним сплачено за цей же період 23647 грн.44 коп., з яких 14258 грн.39 коп. погашено заборгованість за тілом кредиту, а 9389 грн.05 коп. погашено проценти. Вимог про стягнення заборгованості по пені позивач не заявляв, а тому перерахунок зроблено з врахуванням заявлених вимог.
Отже, з огляду на викладене та вимоги законодавства, Банк має право на стягнення з відповідача заборгованості за процентами, виходячи з розміру процентної ставки, визначеної сторонами у довідці про умови кредитування у розмірі 2,5% на місяць.
З урахуванням наданого банком розрахунку шляхом перерахування збільшеної процентної ставки у цьому розрахунку до визначеної сторонами у розмірі 30% річних та зарахуванням переплачених сум на погашення підвищених процентів, заборгованість за процентами дорівнює нулю, тобто відсутня, а відтак відсутні підстави і для стягнення заборгованості по процентам.
Враховуючи вищенаведене вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так як колегія суддів погодилась з висновком суду про відмову у задоволені позовних вимог, але виклала інші мотиви, рішення суду в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України необхідно змінити в мотивувальній частині з урахуванням підстав та обставин, викладених у цій постанові.
Оскільки, рішення суду першої інстанції змінено лише в його мотивувальній частині, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задовольнити частково.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками в мотивувальній частині змінити з врахуванням підстав та обставин наведених у цій постанові.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.