29.12.20
22-ц/812/2126/20
Єдиний унікальний номер судової справи № 490/2319/20
Провадження № 22-ц/812/2126/20
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
29 грудня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 та його представника Сербіної Л.В., яка є також представником третьої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
представника відповідача ОСОБА_2 -
адвоката Сербіної Людмили Вікторівни
на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2020 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., дата складання повного тексту не зазначена, за заявою ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякова Олена Вікторівна, про визнання договорів позики та іпотеки недійсними,-
У квітні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякова Олена Вікторівна,про визнання договорів позики та іпотеки недійсними.
Одночасно з позовною заявою, позивач просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо належного відповідачу будинку АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.35)
Наступною ухвалою суду від 28 квітня 2020 року, яку постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2020 року та постановою колегії суддів Першої судової палати КЦС ВС від 23 вересня 2020 року залишено без змін, заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову - задоволено частково. Накладено обтяження у вигляді арешту на будинок АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням по справі законної сили.
28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, накладених вищевказаною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва.
Мотивуючи доводи клопотання вказував, що в заяві про забезпечення позову позивач жодним чином не обґрунтував реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду.
Ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2020 року не містить мотивів вжиття заходів забезпечення позову, не наведено необхідності вжиття таких заходів.
Більш того, суд не зазначив, чим він керувався, визначаючи співмірність застосування ним виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, не вказано, яким чином суд пересвідчився, що між сторонами дійсно існує спір, не надано оцінки доводам заявника щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності таких вимог.
При вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував, що договір купівлі-продажу не є предметом оскарження, а власником житлового будинку на який накладено арешт є ОСОБА_3 , який не є стороною у справі.
Крім того, вказував, що справа розглядається тривалий час, у зв'язку з чим ОСОБА_3 , позбавлений права розпоряджатися належним йому майном, чим порушуються його права та законні інтереси.
Зважаючи на таке, просив про скасування заходів забезпечення позову у вигляді арешту, накладеного на житловий будинок АДРЕСА_1 , вжиті ухвалою суду від 28 квітня 2020 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2020 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог залучено ОСОБА_3 .
Наступною ухвалою суду від 11 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову - відмовлено.
Мотивуючи відмову у задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходи з того, що судом в ухвалі Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2020 року зроблено висновок, який повністю підтверджено постановою суду апеляційної інстанції від 15 червня 2020 року та постановою суду касаційної інстанції від 23 вересня 2020 року про те, що надані учасниками справи докази, а також заперечення відповідача та особи, яка не брала участі у справі, як проти задоволення позову, так і проти забезпечення позову, свідчать про наявність між сторонами реального спору щодо зазначеного в ухвалі суду про забезпечення позову житлового будинку. А невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову можуть реально ускладнити виконання можливого рішення про задоволення позову у цій справі, оскільки предметом іпотеки у договорі, який позивач просить визнати недійсним, є нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На жодні нові обставини, ніж ті, що були викладені в апеляційній скарзі та згодом були предметом і касаційного перегляду за касаційною скаргою ОСОБА_3 , у своєму клопотання відповідач не посилається.
З'ясувавши обставини справи, встановивши реальність спірних правовідносин сторін, співмірність вимог заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_2 є необґрунтованим.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сербіна Л.В., вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, прийнята без повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому просила про її скасування та ухвалення нового судового рішення, яким клопотання про скасування заходів забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначав про безпідставність посилання в оскаржуваній ухвалі на наявність доказів, які свідчать про наявність між сторонами реального спору.
При накладені арешту, судом не було взято до уваги відсутність у позовній заяві доказів на підтвердження позовних вимог, а при відмові в клопотанні про скасування заходів забезпечення позову не взято до уваги пояснення, які були надані третьою особою нотаріусом Сіряковою О.В. та не було досліджено умови укладених договорів, зокрема щодо процедури повернення боргу.
У заяві про забезпечення позову позивач жодним чином не обґрунтував існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову та до неї не додано жодних доказів на підтвердження необхідності накладення арешту на житловий будинок, який не належить відповідачу, оскільки був відчужений на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2019 року.
При накладені арешту суд залишив поза увагою те, що договір купівлі продажу від 23 липня 2019 року не є предметом оскарження у цій справі, а власником є ОСОБА_3 , який протягом тривалого часу позбавлений права розпоряджатися належним йому майном, чим порушуються його права та законні інтереси.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 підтримав її доводи, просив її задовольнити та скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Позивач правом на подачу відзиву не скористалася.
У суді апеляційної інстанції відповідач та його представник, яка є також і представником третьої особи, підтримали апеляційну скаргу, просили про її задоволення.
Представник позивача апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Позивач та треті особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце повідомлені належним чином. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвала суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Відмовляючи у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції встановивши реальність спірних правовідносин сторін, співмірність вимог заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, не вирішення спору між сторонами, дійшов висновку про необґрунтованість клопотання і як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч. ч.1,2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, і накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно із ч. ч.1,2 ст.158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22 квітня 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки від 08 жовтня 2018 року.
Одночасно з позовом ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 та заборони іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5).
Одним з критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення у майбутньому.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено обтяження у вигляді арешту на будинок АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням по справі законної сили.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що надані учасниками справи докази, а також заперечення відповідача та особи, яка не брала участі у справі, як проти задоволення позову, так і проти забезпечення позову, свідчать про наявність між сторонами реального спору щодо зазначеного в ухвалі суду про забезпечення позову житлового будинку. А невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову можуть реально ускладнити виконання можливого рішення про задоволення позову у цій справі, оскільки предметом іпотеки у договорі, який позивач просить визнати недійсним, є нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановами Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2020 року та колегії суддів Першої судової палати КЦС ВС від 23 вересня 2020 року ухвала суду від 28 квітня 2020 року про забезпечення позову залишено без змін.
28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, накладених вищевказаною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва.
Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.
При цьому скасування таких заходів за положеннями ст.158 ЦПК України ніяким чином не пов'язується із правильністю чи неправильністю їх вжиття, оскільки законність застосування цих заходів перевіряється у випадку оскарження відповідної ухвали в апеляційному порядку.
Із матеріалів справи вбачається, щоухвалою суду від 28 квітня 2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне провадження, призначено підготовче судове засідання ( а.с.35)
Наступною ухвалою суду першої інстанції від 11 листопада 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог залучено ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 26 листопада 2020 року закрито підготовче засідання. Розгляд справи по суті призначено на 11 березня 2021 року о 11.00 год.
Оскільки на час розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сірякова О.В.,про визнання договорів недійсними по суті не розглянута і спір по суті не вирішений, то підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.
Фактично наведені доводи апеляційної скарги щодо скасування заходів забезпечення позову, з огляду на наведені у клопотанні ОСОБА_2 обставини, стосуються його намагання обґрунтувати неправомірність вжиття судом заходів забезпечення позову.
Проте, предметом апеляційного перегляду в даній справі є не питання правомірності вжиття судом заходів забезпечення позову, як помилково вважає скаржник, а наявність чи відсутність підстав для їх скасування.
Процесуальні дії суду щодо вжиття заходів забезпечення позову і їх скасування врегульовані окремими нормами, є різними за своїм юридичним змістом і за обставинами, які підлягають встановленню.
Відповідно до приписів ч.ч.7-10 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч.7). Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8). У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч. 9). У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 10).
За змістом даних норм скасування заходів забезпечення позову пов'язане не із неправомірністю їх вжиття, як помилково вважає відповідач, а із результатами розгляду справи і вирішення спору по суті чи залишенням позову без розгляду, або закриття провадження у справі.
Вважаючи ухвалу суду від 28 квітня 2020 року щодо забезпечення позову незаконною, відповідач скористався своїм правом та оскаржив її у встановленому законом порядку, навівши відповідні аргументи. Намагання пов'язати обидва питання, як щодо застосування заходів, так і щодо їх скасування, з боку відповідача недоречні та неправильні і суперечать процесуальному закону.
Зважаючи на те, що розгляд справи триває, відповідачем нових обставин, ніж ті, що були викладені в апеляційній скарзі, та згодом були предметом і касаційного перегляду за касаційною скаргою ОСОБА_3 , у своєму клопотанні не посилається, суд першої інстанції з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, ухвалив рішення про відсутність підстав для скасування вжитих заходів забезпечення позову, яке відповідає вимогам закону.
Твердження апеляційної скарги щодо незаконності ухвали суду про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, оскільки відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову та доказів щодо загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, необґрунтованість заяви позивача та відсутність посилань на докази на підтвердження викладеного в ній, обґрунтування заяви позивача на припущеннях, стосуються правомірності вжиття судом заходів забезпечення позову, в той час, як предметом апеляційного перегляду в даній справі є наявність чи відсутність підстав для їх скасування, а не питання правомірності вжиття судом заходів забезпечення позову, яке вже було предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанції.
Аргументи апеляційної скарги стосовно обставин спору не заслуговують на увагу, оскільки при вирішенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, суд не перевіряє та не досліджує обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Доводи відповідача наведені ним в клопотанні про скасування заходів забезпечення позову, зводяться до незгоди з правомірністю вжиття судом заходів забезпечення позову та не пов'язані із їх скасуванням. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, відповідно до положень ст.260 ЦПК України зазначив у тексті встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, а також мотиви, з яких він дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову.
Що ж стосується посилань в апеляційній скарзі на те, що накладенням арешту на спірне нерухоме майно порушуються права третьої особи ОСОБА_3 , оскільки він не може розпоряджатися належною йому власністю, то таке не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на те, що ця особа з апеляційною скаргою не зверталася.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сербіної Людмили Вікторівни залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2020 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.