28.12.20
22-ц/812/2160/20
Єдиний унікальний номер судової справи 490/4126/20
Номер провадження 22-ц/812/2160/20
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Цуркан І.І.,
за участі: позивача ОСОБА_1 , та її представника - ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 09 листопада 2020 року, під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з матір'ю та знаходиться на її утримані.
Відповідач намагається приймати участь у вихованні дитини та її матеріальному забезпеченні, проте добровільно досягти згоди з ним у питанні систематичності такої участі позивачу не вдалось.
Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що відповідач є здоровою працездатною особою, не має на утримані інших дітей, позивач просила стягнути на її користь з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн. щомісячно, починаючи з дати подачі позову і до досягнення дитиною повноліття.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надала до суду відзив, в якому просила позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зазначала, що позивач жодним чином не аргументувала визначений нею розмір аліментів в розмірі 10 000 грн. В свою чергу, позивач посилається на те, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а тому вона, як мати, бере на себе обов'язок також утримувати доньку на суму 10 000 грн., а за такого загальний розмір на утримання дитини буде складати 20 000 грн., що, на думку представника відповідача, перевищує всі можливі межі. При цьому зазначено, що позивач не бере до уваги, що відповідач наразі не має стабільного заробітку. Разом з тим, попри вказане, ОСОБА_3 розуміє свої обов'язки і не відмовляється від них добровільно надаючи допомогу на утримання доньки ОСОБА_5 . Посилаючись на викладене, представник відповідача просила ухвалити судове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 5 000 грн., щомісячно, починаючи з 08 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що докази платоспроможності відповідача сплачувати аліменти в заявленому позивачем розмірі відсутні, а тому, врахувавши всі обставини у справі, суд першої інстанції прийшов до висновку стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 5 000 грн. щомісяця починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повноліття.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду в частині визначення розміру аліментів скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру аліментів районний суд не врахував доходи, які отримує відповідач. Також, на переконання позивача, визначений судом розмір аліментів на утримання дитини не забезпечить гармонійний розвиток дитини та є недостатнім.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції за актовим записом №46 (а.с.7).
Згідно пояснень, які містяться в апеляційній скарзі, рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 листопада 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
Малолітня дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за місцем проживання матері, а батько дитини проживає окремо (а.с.18).
Відомості про доходи ОСОБА_1 , рівно як і доходи ОСОБА_3 в справі відсутні.
Відомості про наявність у сторін інших дітей на утриманні відсутні.
Сторони не можуть дійти згоди щодо розміру аліментів на утримання дочки.
Позивач, з метою захисту прав та інтересів дитини, скористалася своїм правом на звернення до суду з позовом про призначення аліментів в судовому порядку.
З відзиву, що поданий представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 убачається, що ОСОБА_3 не заперечував щодо стягнення з нього аліментів на утримання дитини в розмірі 5 000 грн.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст.ст.180,191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
За положеннями ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 ст.182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 01 січня 2020 року - 1 779 гривень, з 01 липня - 1 859 гривень, з 01 грудня - 1 921 гривня.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч.1 ст.184 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставин, що мають істотне значення.
За приписами ст.141 СК України мати, батько мають рівні як права, так і обов'язки щодо дитини.
Так, районний суд належним чином оцінив надані сторонами докази на підтвердження існування обставин, які враховуються при визначенні аліментів відповідно до ст.182 СК України, та правильно прийняв до уваги приписи СК України стосовно того, що обов'язок по утриманню дитини покладено рівною мірою на батьків.
За такого, посилання позивача в апеляційній скарзі на неповну оцінку судом першої інстанції обставин справи є необґрунтованими.
При цьому, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б доводили можливість відповідача та доцільність сплачувати останнім аліменти на дитину у заявленому позивачем розмірі.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на той факт, що сторони в досудовому порядку узгодили розмір аліментів на дитину в розмірі 10 000 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів свідчить про те, що раніше досягнуті домовлені між сторонами щодо утримання дитини у зв'язку з припиненням сімейних стосунків, перестали існувати.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі і на те, що визначена судом сума аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 є недостатньою з огляду на те, що донька потребує більших витрат.
Так, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Сімейним кодексом України, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів (ст.192 СК України).
До того ж, позивач має право заявити вимоги до відповідача про стягнення додаткових витрат на дитину відповідно до положень ст.185 СК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що районний суд правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано стягнув аліменти на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. щомісячно. При цьому, обставин для визначення розміру аліментів у більшому розмірі в апеляційній інстанції не встановлено та вказаний розмір аліментів значно перевищує законодавчо гарантований розмір аліментів на одну дитину.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: Н.В. Самчишина
П.П. Лисенко
Повний текст судового рішення
складено 29 грудня 2020 року