Справа № 461/8249/20 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Провадження № 33/811/1814/20 Доповідач: Романюк М. Ф.
28 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., за участі представників Галицької митниці Держмитслужби Лубоцького Богдана Ігоровича та Зирянова Олега Юрійовича, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Івасюти Любові Володимирівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року, про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України,
встановив:
цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України та накладено стягнення - 930 686, 57 грн. штрафу.
Товар, вилучений згідно протоколу про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року та «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 - конфісковано в дохід держави.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Галицької митниці Державної митної служби України 68351,14 грн. витрат за зберігання товару та транспортного засобу на складі митниці та 87276,96 грн. за проведення експертиз.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 420, 40 грн. судового збору.
Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 30.04.2020 року о 18 год. 00 хв. в зону митного контролю смугою руху «червоний коридор» (вантажний напрямок) пункту пропуску «Краківець - Корчова» митного поста «Краковець» Галицької митниці ДМСУ заїхав вантажний автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 який переміщував, згідно поданих товаросупровідних документів CMR Б/Н від 29.04.2020р, INVOICE №26/RTV/04/2020 від 29.04.2020р., міжнародне вантажне відправлення «телевізори 13 шт., холодильники 5шт. та витяжки 4 шт.», відправник: ОСОБА_3 , Bartosz Makarowski, 37-716-Orly, ul. Handlowa (Polska), а одержувач : ТОВ «Українська торгова компанія Вертикаль» 81053, Львівська обл., м. Новояворівськ, вул. І.Франка, 4. Перед початком митного контролю ОСОБА_1 було видано для заповнення митну декларацію та роз'яснено митні правила.
В ході проведення письмового декларування ОСОБА_1 заявив про наявність в нього тільки особистих речей.
Під час проведення візуального огляду даного транспортного засобу виникла підозра щодо наявності в ньому товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів, які переміщуються з приховуванням від митного контролю.
Автомобіль було скеровано до боксу поглибленого догляду товарів та транспортних засобів, де під час проведення митного огляду автомобіля, окрім особистих речей водія було виявлено прихований від митного контролю товар, а саме: - Мобільні телефони торгової марки «Redmi Note 8 Space Black 4 GB RAM 64GB ROM» у кількості 39 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Redmi Note 8 Neptune Blue 4 GB RAM 64GB ROM» у кількості 40 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Redmi Note 8T Starscape Blue 3GB RAM 32GB ROM» у кількості 20 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8A Midnight black 2GB/32GB» у кількості 20 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8 Sapphire Blue 4GB/64GB» у кількості 60 шт.- Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8 Onyx Black 4GB/64GB» у кількості 40 шт.- Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Mi 9 Lite Pearl White 6 GB RAM 128GB ROM» у кількості 20 шт. Загальна кількість виявлених мобільних телефонів становить 239 шт.
Вказані мобільні телефони були приховані від митного контролю у спеціально виготовлених сховищах (тайниках), які являють собою виготовлені кустарним способом з фанери додаткові порожнини розміром 172 см х 74 см х 12 см над заднім пасажирським сидінням автомобіля, що імітує спальний відсік, та розміром 172 см х 72 см х 12 см під заднім пасажирським сидінням автомобіля, що імітує багажне відділення. Доступ став можливим в результаті демонтажу декоративної обшивки та фанерної плити над заднім пасажирським сидінням та шляхом демонтажу заднього пасажирського сидіння та фанерної плити під ним даного автомобіля із застосуванням технічних засобів контролю (ліхтарик, комплект викруток).
Про наявність прихованого товару ОСОБА_1 у митній декларації не вказав, при усному опитуванні не заявив.
Відповідно до статті 4 Митного Кодексу України, перевізник - особа, яка здійснює перевезення товарів через митний кордон України та/або між органами доходів і зборів на території України або є відповідальною за такі перевезення.
Документів, що підтверджують вартість товару ОСОБА_1 , до митного оформлення не надав.
Після завершення митного контролю ОСОБА_1 у відповідності до п. 11, ч. 1 статті 370 Митного Кодексу України на митну територію України пропущено два мобільні телефони.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив дії спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовленого сховища (тайника).
Дії ОСОБА_1 органом митниці кваліфіковані, як порушення митних правил, відповідальність за вчинення яких передбачене ч. 1 ст. 483 МК України.
Не погоджуючись з даною постановою, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України. Вилучений товар, згідно протоколу про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року повернути власнику товару ОСОБА_4 для вивезення за межі митної території України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки апелянт не вчиняв правопорушення передбачене ч.1 ст. 483 МК України.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_4 завантажив у автомобіль мобільні телефони, про те, що останній мав намір супроводжувати свій товар та відповідно до вимог чинного законодавства розмитнивши його ввезти на територію України, ОСОБА_1 не знав та не міг знати в силу збігу обставин, які не залежали від нього (карантин, та у зв'язку з тим повернення на Україну ОСОБА_2 , проблеми із телефоном ОСОБА_4 , фізичні вади орендаря ОСОБА_4 , а відтак проблеми з комунікацією та ін.), відповідно перетинаючи митний пост на кордоні Польща - Україна апелянт усвідомлював що ввозить побутову техніку, а саме холодильники, витяжки, телевізори на які мав документи та які належним чином задекларував, а тому не мав умислу на скоєння правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України.
Вказує на те, що надані суду письмові докази, а саме договір про оренду автомобіля, фактури на ім'я ОСОБА_4 підтверджують пояснення свідка.
Апелянт вважає, що суд невірно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 було відомо, що ОСОБА_4 напередодні завантажував в автомобіль товари, адже йому було відомо лише те, що ОСОБА_4 має право користуватися автомобілем, бо є орендарем. Оскільки про наміри ОСОБА_4 щось завантажувати і їхати з апелянтом його ніхто не повідомляв, то відповідно після того як він владнав усі питання, та подзвонивши ОСОБА_4 отримав відповідь що зв'язок з абонентом відсутній, він не вбачав необхідності його чекати, та переконавшись, що в автомобілі наявний лише товар придбаний апелянтом, він поїхав.
Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Івасюту Л.В., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представників митного органу, які заперечили проти її задоволення, вивчивши апеляційну скаргу, прихожу до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.
Статтею 487 МК України, передбачено, що провадження у справі про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Вищевказані вимоги закону судом першої інстанції не було дотримано в повному обсязі.
Так, висновки судді, що викладаються у постанові, в силу вимог ст.283 КУпАП повинні ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, та підтверджуватися не лише належними, допустимими доказами, але й у своїй сукупності та взаємозв'язку незаперечними та достатніми доказами.
На митний орган, як на особу, уповноважену на складання протоколів про адміністративне правопорушення, покладено імперативний обов'язок щодо збирання доказів та доведення фактів й обставин, викладених в протоколі. Натомість суд обмежений доводами та доказами, наданими сторонами у справі, та приймає рішення на основі проведеного їх аналізу та оцінки.
З врахуванням вивчених матеріалів справи, перевірених доводів апеляційної скарги, вбачається, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не дотримано вказаних вимог закону, не перевірено об'єктивність та повноту провадження у справі, а його висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні ч.1 ст.483 МК України є неправильним, оскільки здійснений без повного аналізу матеріалів справи, внаслідок чого неможливо зробити висновок про його винуватість у порушенні вказаних митних правил.
На переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України, не є обґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.
Згідно п.5 ч.1 ст.495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, передбачена ч. 1 ст. 483 МК України.
Тобто, основним безпосереднім об'єктом є встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.
Об'єктивною стороною правопорушення є дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України (розуміється активна поведінка особи).
Переміщення товарів/вантажу із приховуванням від митного контролю - це їх переміщення через митний кордон різними шляхами, зокрема, шляхом подання до митного органу України документів, що містять неправдиві відомості щодо одержувача.
Суб'єктивна сторона передбачає наявність прямого умислу, тобто винний у скоєнні злочину чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, предметів і речовин через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України з порушенням встановленого порядку чи вивезти з України.
Відповідно до ст.10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 483 МК України є наявність в діях правопорушника вини.
Аналіз статті 483 МК України дає підстави вважати, що склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, передбачає наявність прямого умислу особи на переміщення товарів з приховуванням від митного контролю шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування, кількості та вартості товарів, що полягає у активних діях, що вчиняє особа, усвідомлює їх та прагне досягнути результату протиправними способами.
Згідно з протоколом про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року, ОСОБА_1 30.04.2020 року о 18 год. 00 хв. в зону митного контролю смугою руху «червоний коридор» (вантажний напрямок) пункту пропуску «Краківець - Корчова» митного поста «Краковець» Галицької митниці ДМСУ заїхав вантажний автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 який переміщував, згідно поданих товаросупровідних документів CMR Б/Н від 29.04.2020р, INVOICE №26/RTV/04/2020 від 29.04.2020р., міжнародне вантажне відправлення «телевізори 13 шт., холодильники 5шт. та витяжки 4 шт.», відправник: ОСОБА_3 , Bartosz Makarowski, 37-716-Orly, ul. Handlowa (Polska), а одержувач : ТОВ «Українська торгова компанія Вертикаль» 81053, Львівська обл., м. Новояворівськ, вул. І.Франка, 4. Перед початком митного контролю ОСОБА_1 було видано для заповнення митну декларацію та роз'яснено митні правила. В ході проведення письмового декларування ОСОБА_1 заявив про наявність в нього тільки особистих речей. Під час проведення візуального огляду даного транспортного засобу виникла підозра щодо наявності в ньому товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, або товарів, які переміщуються з приховуванням від митного контролю. Автомобіль було скеровано до боксу поглибленого догляду товарів та транспортних засобів, де під час проведення митного огляду автомобіля, окрім особистих речей водія було виявлено прихований від митного контролю товар, а саме: - Мобільні телефони торгової марки «Redmi Note 8 Space Black 4 GB RAM 64GB ROM» у кількості 39 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Redmi Note 8 Neptune Blue 4 GB RAM 64GB ROM» у кількості 40 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Redmi Note 8T Starscape Blue 3GB RAM 32GB ROM» у кількості 20 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8A Midnight black 2GB/32GB» у кількості 20 шт. - Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8 Sapphire Blue 4GB/64GB» у кількості 60 шт.- Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Redmi 8 Onyx Black 4GB/64GB» у кількості 40 шт.- Мобільні телефони торгової марки « Xiaomi Mi 9 Lite Pearl White 6 GB RAM 128GB ROM» у кількості 20 шт. Загальна кількість виявлених мобільних телефонів становить 239 шт.
Вказані мобільні телефони були приховані від митного контролю у спеціально виготовлених сховищах (тайниках), які являють собою виготовлені кустарним способом з фанери додаткові порожнини розміром 172 см х 74 см х 12 см над заднім пасажирським сидінням автомобіля, що імітує спальний відсік, та розміром 172 см х 72 см х 12 см під заднім пасажирським сидінням автомобіля, що імітує багажне відділення. Доступ став можливим в результаті демонтажу декоративної обшивки та фанерної плити над заднім пасажирським сидінням та шляхом демонтажу заднього пасажирського сидіння та фанерної плити під ним даного автомобіля із застосуванням технічних засобів контролю (ліхтарик, комплект викруток).Про наявність прихованого товару ОСОБА_1 у митній декларації не вказав, при усному опитуванні не заявив.
Поряд із цим, в протоколі про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року ОСОБА_1 вказав, що зазначеним протоколом не згідний, вини своєї не визнає, правопорушення не вчиняв, оскільки був лише водієм.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких йому не було відомо про те, що ОСОБА_4 напередодні завантажував в автомобіль товари, йому було відомо лише те, що ОСОБА_4 має право користуватися автомобілем, бо є орендарем. Оскільки про наміри ОСОБА_4 щось завантажувати і їхати з апелянтом його ніхто не повідомляв, то відповідно після того як він владнав усі питання, та подзвонивши ОСОБА_4 отримав відповідь що зв'язок з абонентом відсутній, він не вбачав необхідності його чекати, та переконавшись, що в автомобілі наявний лише товар придбаний апелянтом, він поїхав. Про наявність в автомобілі порожнин та товару поміщеного ОСОБА_4 , він не знав, оскільки власником транспортного засобу є ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 працює водієм у ФОП ОСОБА_5 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав пояснення, згідно з якими, він є орендарем транспортного засобу «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 . Пояснив, що 29.04.2020 він подзвонив ОСОБА_2 , щоб уточнити чи буде місце для його товару. ОСОБА_2 повідомив, що поїхав на зазначеному вище транспортному засобі ОСОБА_1 , та надав йому номер мобільного телефону ОСОБА_1 . Після того, як ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_4 де і в який час буде знаходитись автомобіль, ОСОБА_4 , маючи ключі від орендованого автомобіля, завантажив придбані ним мобільні телефони у нішу, та мав намір супроводжувати свій товар та відповідно до законодавства розмитнивши ввезти на територію України, однак у зв'язку із виниклими обставинами, ОСОБА_1 на вказаному автомобілі перетнув митний кордон Польща - Україна. Таким чином, ОСОБА_4 не повідомив ОСОБА_1 про наявність мобільних телефонів у транспортному засобі.
Як вбачається з матеріалів справи, свідок ОСОБА_4 відповідно до договору оренди транспортного засобу мав право на користування транспортним засобом «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.184-185).
Крім того, в матеріалах справи наявний інвойс на ім'я ОСОБА_4 про придбання ним мобільних телефонів, які були приховані в транспортному засобі, яким мав право користуватися ОСОБА_4 .
Також, як встановлено апеляційним судом, особа яка притягується до адміністративної не є власником транспортного засобу «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , а працює водієм у ФОП ОСОБА_2 та здійснював перевезення товару за дорученням ОСОБА_2 , який є власником даного транспортного засобу.
Апеляційний суд бере до уваги пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 , оскільки їхні пояснення є логічними, взаємоузодженими та підтверджуються матеріалами справи.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії громадянина ОСОБА_1 не містять прямого умислу на переміщення через митний кордон України товару з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовленого сховища (тайника), оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані на доведення того, що ОСОБА_1 мав підстави вважати, що у даному транспортному засобі наявні ніші з прихованим від митного органу товаром.
Згідно ст. 495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази по справі мають бути належними та допустимими. Належний доказ - це доказ, зміст якого відтворює фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи. До того ж фактичні дані - це дані, які маючи зв'язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів. Допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а також, коли законодавець допускає його використання.
Статтею 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку".
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.51КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Процес про адміністративне правопорушення цілком ув'язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема, і за порушення митних правил (рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Склад правопорушення - наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
Виходячи з положень ст.8, ст.62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Аналогічну правову позицію визначив Постановою від 31.01.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №760/10803/15-а (адміністративне провадження № К/9901/19074/18): один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, необхідно врахувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у ОСОБА_1 умислу (прямого чи непрямого) та відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовленого сховища (тайника).
Тобто, митним органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 були вчинені дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовленого сховища (тайника), що виключає наявність в його діях складу порушення митних правил, відповідальність за яке встановлена ч. 1 ст. 483 МК України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об'єктивність яких не викликала б жодних сумнівів. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність у діях водія ОСОБА_1 умислу на порушення митних правил, передбачених ч.1 ст.483 МК України, так як протоколом про порушення митних правил № правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року та іншими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 знав або зміг про наявність у транспортному засобі, яким він здійснював перевезення спеціального спеціально виготовленого сховища (тайника).
Таким чином, апеляційна скарга містить обґрунтовані правові підстави для скасування постанови суду, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч.1 ст. 483 МК України не доведена.
Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
Згідно з ч.3 ст. 528 МК України, у разі якщо за результатами перевірки законності та обґрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або адміністративне стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних митних платежів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з державного бюджету.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 528 МК України, вилучений згідно протоколу про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року товар, підлягає поверненню власнику, або уповноваженій ним особі після належного митного оформлення, або для повернення цього товару за межі митної території України без стягнення витрат за його зберігання. Автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , з ключем запалення до нього та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу необхідно повернути ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задоволити.
Постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України - скасувати та закрити провадження в справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Вилучений згідно протоколу про порушення митних правил №0966/20900/20 від 30.04.2020 року товар повернути власнику, або уповноваженій ним особі після належного митного оформлення, або для повернення цього товару за межі митної території України без стягнення витрат за його зберігання.
Автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , марки «TA-HO» реєстраційний номер НОМЕР_2 , з ключем запалення до нього повернути ОСОБА_1 без стягнення витрат за його зберігання.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя М.Ф. Романюк