Справа № 464/11272/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/811/159/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:31
17 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів -Бойко С.М.,Ніткевича А.В.,
секретар - Жукровська Х.І.
з участю апелянта ОСОБА_1 ,
представника апелянта адвоката Гандзюлевича Я.А.,
представника відповідча ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихіського районного суду м. Львова від 25 листопада 2019 року, постановлене в складі головуючої судді Чорної С.З., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, третя особа: приватний нотаріус Міхнов Олег Володимирович про визнання правочину недійсним та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та виселення з квартири, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_3 , Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, третя особа: приватний нотаріус Міхнов О.В., і з врахуванням уточнених позовних вимог просила визнати нечинним договір довічного утримання від 26.06.2014 року, укладений між її бабцею - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відповідності до ст.233 ЦК України як такий, що вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (т. 4 а.с. 3-5).
Вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 уклала оскаржуваний договір довічного утримання під впливом тяжкої обставини - хвороби, лікування якої потребувало значних матеріальних затрат, і на вкрай невигідних умовах, оскільки вартість квартири складає 40 000 доларів США, а за договором їй надавалось утримання в розмірі 500, 00 грн. щомісячно, що є неспівмірним. Вона є спадкоємицею по представленю 1 черги за ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 21.12.2017 року об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним із позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права володіння та користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача без наданння іншого житла.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, третя особа: приватний нотаріус Міхнов Олега Володимировича про визнання правочину недійсним - відмовлено.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та виселення з квартири - задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні права володіння та користування належним майном ОСОБА_3 - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 280, 00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, таке в апеляційному порядку оскаржила позивач ОСОБА_1 .В апеляційній скарзі вказує на те, що рішення прийняте без належної перевірки доказів, наведених стороною позивача, без врахування відсутності доказів з боку відповідача та з порушенням норм чинного законодавства.
Зокрема зазначає, що судом першої інстанції порушено положення ст. 12 ЦПК України щодо змагальності сторін, суд узяв до уваги виключно доводи наведені відповідачем та не прийняв до уваги доводи, що були наведені суду позивачем.
Суд не врахував, що ОСОБА_4 , укладаючи договір довічного утримання важко хворіла. В матеріалах справи знаходиться висновок судово-медичного експерта про причини смерті ОСОБА_4 з яких вбачається, що на момент смерті вона була хвора на гепатоцелюлярний рак з розпадом та местазуванням в легені. Крім того, була хвора на вогнищеву емфізему легень, мала склероз судин серця та нирок. ОСОБА_4 хотіла жити і шукала можливості врятуватися від смерті. І лише це може пояснити той факт, що будучи хворою, вона погодилась на переговори з представниками Фонду «Пенсіон» та на укладення угоди з ОСОБА_3 . І лише такі тяжкі обставини: смертельна хвороба, важкий стан здоров'я і самопочуття, сильні болі змусили ОСОБА_4 на підписання договору довічного утримання з ОСОБА_3 , яка фактично скористалась такими важкими обставинами. Цей договір був вкрай невигідний для ОСОБА_4 і вона ніколи б його не укладала, якби не потребувала кошти на лікування. Квартира в 2014 році коштувала 40 000 дол. США, а не 40 000 грн., які відповідач сплачувала щомісячно по 500 грн. Догляд та опіка фактично ОСОБА_4 не були потрібні, так як вона на той час вже 2 роки проживала разом з невісткою, вела з нею спільне господарство, остання доглядала за нею, опікувалась. Також допомагала і позивач по справі ОСОБА_1 , про що свідчить Акт про проживання ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 до її смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла і всі витрати на поховання за християнським обрядом та поминальні обіди взяли на себе позивачка та її матір. Набувач ОСОБА_3 навіть не знала про смерть ОСОБА_4 .
Ухвалюючи рішення в даній справі, суд першої інстанції безпідставно посилався на неприйняття спадщини позивачкою, оскільки ще у 2014 році при подачі позову до суду позивачкою було додано до позовної заяви копію витягу із спадкового реєстру, з якого вбачається про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 .
Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
У запереченнях на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 висловилась про її незаконність, винесення такої з порушенням процесуальних вимог, а саме без виходу в нарадчу кімнату. Просить скасувати також і ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року в частині відмови про залишення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та виселення з квартири без розгляду.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за правом представлення ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
26 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , укладено договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міхновим О.В., відповідно до якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов'язалася забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 зобов'язалася довічно утримувати ОСОБА_4 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, в тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 500 гривень на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку.
Крім вищезазначеної суми, набувач зобов'язалася щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачем).
Набувач також зобов'язалась здійснити поховання відчужувача після її смерті, або компенсувати вартість ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, у разі неможливості здійснити поховання набувачем самостійно через поважні причини ( п. 7).
Пунктом 9 оспорюваного договору передбачено, що одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 40 000 грн., які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням цього договору.
Відповідно допункту12 вказаного договору відчужувачу гарантоване довічне право на проживання у спірній квартирі.
З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_4 на період укладення договору довічного утримання 26 червня 2014 року не виявляла ознак психічного розладу, могла усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки. Дані про її перебування на час укладення договору довічного утримання в емоційному стані який би суттєво впливав на її дії відсутні. Вказане підтверджується висновком судово-психіатричного експертизи №736 від 18 листопада 2016 року.
Із висновку судово - медичної експертизи трупа ОСОБА_4 , яку було закінчено 21 листопада 2014 року, убачається, що причиною смерті є онкологічне захворювання - рак печінки.
Аналіз змісту позовної заяви та неодноразових уточнень до неї дає підстави стверджувати, що позов пред'явлено з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Частиною першою статті 746 ЦК України передбачено, що відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.
Виходячи зі змісту статей 203, 744 ЦК України, договір довічного утримання вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови
За загальним правилом, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Згідно з частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18 (провадження № 61-19354св19).
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (постанова Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16).
Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
При цьому для визнання такого правочину недійсним позивач повинен надати суду належні та допустимі докази, які свідчать про те, що: у особи, яка вчинила правочин, були наявні, тяжкі обставини; правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановлено, що внаслідок укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 зберегла право довічного проживання у квартирі, отримала одноразове грошове утримання в сумі 40 000 грн., набула право на отримання довічного щомісячного грошового утримання в сумі по 500 грн. щомісячно, тобто на забезпечення грошовими ресурсами зі сторони відповідача та можливість користуватись комунальними послугами з частковою їх оплатою, оскільки їх вартість, в межах погоджених сум повинен оплачувати набувач.
Вказані обставини свідчать про те, що оспорюваний договір довічного утримання не є таким, що укладений на вкрай невигідних для позивача умовах.
Разом із тим, належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про визнання договору недійсним як такого, що був вчинений особою під впливом тяжкої для відчужувача обставини і на вкрай невигідних умовах, позивачем суду не надано.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що на момент вчинення правочину ОСОБА_4 не знала, що вона хворіє онкологічним захворюванням, усвідомлювала, що набувачем за договором є ОСОБА_3 , яка з вказаної дати та до моменту її смерті добросовісно виконувала умови договору, оскільки інші особи догляд за нею не здійснювали, і за час життя питання про визнання цього договору недійсним або його розірвання не ставила, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Аналогічний правовий висновок у справах з відносинами, які є подібними у справі, яка переглядається викладено в постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/21068/14-ц (провадження № 61-44752св18) та від 13 листопада 2020 року у справі № 537/4882/17 (провадження № 61-5298св19).
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З огляду на те, що спірна квартира на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 вже не належала спадкодавцеві, а отже не входить до складу спадщини, оскільки за життя спадкодавець розпорядилася належним їй нерухомим майном шляхом укладення оспорюваного договору довічного утримання, у визнанні якого недійсним оскаржуваним рішенням відмовлено, і який спадкодавцем за життя не оскаржувався, вказаним договором не порушено права позивачки, яка є спадкоємицею за правом представлення, однак іншого майна спадкодавця, окрім спірної квартири. Вона також вправі, згідно з умовами оспорюваного договору, отримати від відповідачки компенсацію коштів, витрачених нею на поховання спадкодавця.
Встановивши, що підстави для визнання договору довічного утримання від 26 червня 2016 року недійсним відсутні, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення зустрічного позову, захистивши у спосіб передбачений законом права фактичного власника - ОСОБА_3 , адже позивачка за первісним позовом - ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі без достатніх правових підстав.
Щодо мотивів апеляційної скарги про незаконність ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2018 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвалою підготовчого засідання від 27 вересня 2018 року серед іншого відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та виселення з квартири.
У запереченнях щодо цієї ухвали апелянт вказує на її незаконність, оскільки така постановлена без видалення суду із цього питання до нарадчої кімнати, а також при перебуванні у провадженні суду справи № 464/780/15-ц з аналогічним суб'єктним складом та предметом позову.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Згідно з положеннями частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
За приписами частини другої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Порядок ухвалення судових рішень врегульовано положеннями статті 259 ЦПК України.
Аналіз вказаних положень процесуального закону дає підстави стверджувати, що вирішення питань у підготовчому засіданні може здійснюватися судом, як шляхом постановлення окремих ухвал щодо певних питань (зокрема, які можуть на цій стадії процесу бути оскарженими окремо від рішення суду в апеляційному порядку) в нарадчій кімнаті або не виходячи до нарадчої кімнати, так ці питання можуть бути вирішені в процесуальному документі - ухвалі, постановленій за результатами підготовчого засідання. Наведені висновки узгоджується з таким принципом процесу, як пропорційнійсть, зміст якого розкрито у статті 11 ЦПК України.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рівень свідчить, що у справі № 464/780/15-ц Сихівським районним судом м. Львова 29 грудня 2017 року постановлено ухвалу, якою відновлено провадження у даній справі та залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та виселення.
Також встановлено, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2017 об'єднано в одне провадження позов у цивільній справі №464/1272/14-ц із позовом у цивільній справі № 464/5347/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права володіння та користування належним чином квартирою шляхом виселення та передано судді Чорній С.З.
Вказане об'єднання проведено судом з дотриманням вимог статті 188 ЦПК України.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції, за встановлених обставин обґрунтовано відмовлено в залишенні без розгляду позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та виселення з квартири.
Заперечення щодо оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.