Справа № 755/14942/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12292/2020
16 грудня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Семенюк Т.А.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Поліщук Світлани Юріївни в інтересах ОСОБА_1 на заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року у складі судді Катющенко В.П.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,-
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся у суд із з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму боргу, у розмірі 57 000 доларів США, 3% річних у розмірі 233,70 доларів США.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач 22.12.2018 року склав розписку в підтвердження того, що передасть на користь ОСОБА_2 суму 57 000 доларів США, отримані від нього строком до 25.03.2019 року.
Згідно змісту розписки, 25.03.2019 року сторонами змінена дата повернення позики на 25.06.2019 року.
Зазначено, що станом на дату подання позовної заяви до суду ОСОБА_1 свої обов'язки по поверненню суми боргу не виконав.
З урахуванням 3% річних заборгованість становить 57 233,7 доларів США, що станом на 15.08.2019 року, за курсом НБУ долара США до української гривні, становить 1 445 111 грн. 83 коп.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 22 грудня 2018 року в сумі 57 000 доларів США та 3% річних в сумі 233 долари США, а всього 57 233 долари США. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Поліщук С.Ю. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
Зокрема вказано, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду даної справи в порядку заочного розгляду, оскільки ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про судові засідання по справі.
Також районний суд дійшов помилкових висновків про укладання між сторонами справи договору позики, про отримання відповідачем грошових коштів, а також безпідставно вказав на наявність між сторонами зобов'язань, виражених в іноземній валюті - долар США.
Зазначено, що з наданої позивачем розписки не вбачається жодних домовленостей чи умов про отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 57 000 доларів США, саме в борг із зобов'язанням повернення боргових коштів. Вказана розписка є безгрошовою, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми як похідної вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив рішення районного суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що оригінал розписки було оглянуто в суді й відповідачем чи його представником не заперечувався факт складання розписки ОСОБА_1 .
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку (а.с.196,212,216, 224).
15 грудня 2020року на адресу суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подано клопотання про відкладення справи розглядом 16 грудня 2020року. Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав до задоволення клопотання, враховуючи наступне.
Як убачається з матеріалів, справа тривалий час перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції й неодноразово відкладалася слуханням за клопотанням відповідача чи його представника.
Зокрема, 06 жовтня 2020 року адвокат Поліщук С.Ю., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала клопотання, в якому адвокат вказала про те, що перебуває на лікарняному, а тому просила визнати причини її неявки, а також відповідача в судове засідання 07 жовтня 2020року поважними й відкласти справу розглядом.
Відповідно до даних протоколу судового засідання від 07 жовтня 2020року, клопотання представника ОСОБА_1 було задоволено й призначено справу до розгляду на інший день -18 листопада 2020року (а.с.196,197,200,201).
18 листопада 2020 року до канцелярії суду ОСОБА_1 подано чергове клопотання про відкладення справи розглядом у зв'язку з тим, що він перебуває на лікарняному, в той час як з адвокатом Колесніченко Б.В. він розірвав договір 03 серпня 2020року, а з адвокатом Поліщук С.Ю. - 18 листопада 2020 року. Згідно змісту долученого повідомлення, адресованого адвокату Колесніченку Б.В., причиною розірвання договору стали результати розгляду справи в районному суді, а з адвокатом Поліщук С.В.- наявність у нього права на свободу у виборі представника. Докази перебування на листку непрацездатності, відповідач не надав (а.с.216-21971-81, 141-143).
Відповідно до даних протоколу судового засідання від 18 листопада 2020 року, судом апеляційної інстанції задоволено подане клопотання й по справі оголошено перерву на 16 грудня 2020 року (а.с.221,222).
В судове засідання 16 грудня 2020 року відповідач в черговий раз не з'явився, явку представника не забезпечив, й докази на підтвердження поважності причин своєї неявки з причин хвороби до суду 18 листопада 2020року, не подав.
Проте 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 особисто до апеляційного суду подав чергове клопотання про неможливість взяти участь в судовому засіданні 16 грудня 2020 року з причин хвороби. Як на поважність причин неявки вказав про хворобливий стан та долучив довідку, видану медичним закладом про звернення відповідача за медичною допомогою 15 грудня 2020року (а.с. 245-246).
Разом з тим, враховуючи ту обставину, що судом неодноразово, з метою забезпечення прав та інтересів відповідача, задовольнялися клопотання ОСОБА_1 та його представника про відкладення справи розглядом, а також з урахуванням передбачених положеннями ЦПК України процесуальних строків розгляду справи та тривалості перебування справи на розгляді суду апеляційної інстанції - з 02 вересня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку про відхилення чергового клопотання відповідача й можливість слухання справи у його відсутність.
Згідно ч.ч.1, 4 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 .
Колегія суддів, вислухавши адвоката Щегельського М.З. в інтересах ОСОБА_2 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи, 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 власноручно склав розписку, в якій зазначив: Я, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві 27.11.2007року, склав цю розписку в підтвердження того, що передам на користь ОСОБА_2 суму 57 000 (п'ятдесят сім тисяч доларів), кошти отримав від нього, строком до 25.03.2019 року».
Згідно наявних у розписці доповнень, складених ОСОБА_1 25.03. 2019 року, сторони дійшли згоди, що дата виплати суми боргу ОСОБА_1 змінена на 25.06. 2019 року (а.с. 4).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , районний суд виходив з підстав його доведеності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс 16.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до положень статті 1050 ЦК України,якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб'єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов'язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім'я (найменування) кредитора та боржника; суб'єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов'язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов'язання; місце виконання зобов'язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов'язання між сторонами має бути оригінал розписки.
Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог, ОСОБА_2 було надано суду оригінал розписки, змістом якої підтверджено отримання ОСОБА_4 від нього у борг грошових коштів та повернення у строк до 25.06.2019року (а.с. 42 на звороті).
З урахуванням вищевикладеного, висновок суду першої інстанції про стягнення суми боргу у розмірі 57 000 доларів США є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що складена ОСОБА_1 розписка є безгрошовою, - безпідставні.
При цьому, колегія суддів виходить із того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 зокрема, на те, що з наданої позивачем розписки не вбачається жодних домовленостей чи умов про отримання ним коштів в розмірі 57 000 доларів США та саме в борг - не мають належного обґрунтування спростовуються матеріалами справи.
Так, зі змісту складеної 22.12.2018 року ОСОБА_1 розписки убачається, що отримані ним від ОСОБА_2 кошти, в сумі 57 000 дол., відповідач, зобов'язався повернути до 25.03.2019 року, проте в подальшому, з урахуванням внесених змін, строк виконання зобов'язання продовжено до 25.06.2019 року (а.с.4).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у розписці не вказано, що гроші отримані в борг у день складання розписки, проте змістом останньої ці обставини не спростовано, а також підтверджено факт позики й строк її повернення.
Отже, умовами договору позики передбачено, що позичені у позивача грошові кошти ОСОБА_1 зобов'язався повернути до 25.06.2019року. Між тим, зобов'язання не виконав, борг не повернув, у зв'язку з чим судом правомірно визначено боргове зобов'язання з урахуванням передбачених положеннями ч.2 ст.625 ЦК України - трьох процентів річних від простроченої суми.
Частиною першою ст.1050 ЦК України передбачено, що в разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що розписка є безгрошовою, а тому не підлягають до застосування положення ч.2 ст.625 ЦК України, як відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Районним судом було належним чином досліджено матеріали справи, надано їм оцінку та прийнято законне та обґрунтоване рішення в цій частині.
Посилання скаржника не те, що районний суд безпідставно вказав на наявність між сторонами зобов'язань, виражених в іноземній валюті - долар США, колегія суддів визнає необґрунтованими.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), прийнятій у справі, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини, зроблено висновок, що: «у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)».
Правило тлумачення умов договору contra proferentem передбачає, що його застосування вимагає від суду з'ясування авторства спірної договірної умови.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів виходить з того, що якщо не доведено інше, стороною, яка розробила і (або) запропонувала спірну умову договору, при неясності волі сторін суд має вибрати варіант, що відповідає інтересам позивача.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність підстав до стягнення боргу саме у доларах США, колегія суддів визнає неспроможними.
Відповідно до матеріалів, справа районним судом неодноразово призначалася до слухання, судові повістки про виклик ОСОБА_1 в судове засідання направлялися судом за адресою, зазначеною у позовній заяві, проте поштові відправлення поверталися без вручення, у зв'язку з чим судовий виклик ОСОБА_1 було здійснено шляхом розміщення інформації на сайті судової влади (а.с.26,27,39-41).
Отже, районним судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідача про день і час розгляду справи, а згідно положень п.2 ч.1 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалене по справі рішення відповідає обставинам справи та зібраним у ній доказам й підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем подано клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, мотивуючи тим, що виникає необхідність у проведенні експертизи розписки з метою з'ясування питання чи написана розписка відповідачем.
Колегія суддів, обговоривши доводи клопотання, не вбачає підстав до його задоволення, оскільки у клопотанні відсутні належні обґрунтування оспорення укладеного договору; того, що позиція з'ясування питання на предмет написання розписки відповідачем виникла після тривалого часу судового провадження в районному суді та суді апеляційної інстанції, не оспорювався факт складання розписки як у заяві про перегляд заочного рішення так і в апеляційній скарзі й розцінюється судом як бажання необґрунтованого затягування строків розгляду справи та уникнення своєчасного виконання зобов'язання.
Так, як убачається з матеріалів справи, рішення по справі ухвалено в заочному порядку й представником ОСОБА_1 - адвокатом Поліщук С.Ю. 15 червня 2020 року подано заяву про перегляд заочного рішення, в якому не спорювавався факт написання розписки ОСОБА_1 . У заяві міститься посилання на безгрошовість та відсутність у ній інформації, що позивач передав відповідачу грошові кошти саме у борг та саме в доларах США. (а.с.71-79).
Аналогічного змісту заяву про залучення письмової позиції відповідача було долучено до справи у подальшому, 03.08.2020 року адвокатом Колесніченко Б.В., від якого відповідач відмовився згідно змісту заяви: за результатами розгляду справи Дніпровським районним судом м. Києва (а.с.141-143,218).
Не оспорювався ОСОБА_1 й факт написання розписки і в поданій по справі 25 серпня 2020року апеляційній скарзі в його інтересах адвокатом Поліщук С.Ю., дії якого ним схвалювалися до18 листопада 2020 року (а.с.157-167).
При цьому, колегія суддів враховує й зміст долучених до справи представником позивача скріншотів переписки, яка велася між сторонами спору - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , відповідно до змісту якої боржник визнавав наявність боргових зобов'язань, у сумі 57 000 дол. США та пропонував позивачеві погасити борг шляхом передачі у власність позивача квадратних метрів, належних відповідачеві в об'єкті незавершеного будівництва (а.с.238-248 т.2).
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Поліщук Світлани Юріївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач:
Судді: