Справа № 2-638/2011 Головуючий у 1 інстанції: Адамчук Г. М.
Провадження № 22-ц/802/1086/20 Категорія: 60 Доповідач: Федонюк С. Ю.
22 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вільхівської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2011 року,
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Вільхівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Вимоги позову обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,54 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та грошових вкладів, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 Горохівської філії Ощадного банку України.
Позивач вказувала, що після смерті матері вона є єдиною спадкоємицею її майна за законом першої черги, прийняла спадщину, однак через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно не може переоформити спадщину.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14.09.2011 року позов задоволено. Визнано право власності в порядку спадкування за законом першої черги за ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,54 га, на грошові вклади, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 Горохівської філії Ощадного банку України.
В лютому 2020 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на дане рішення суду першої інстанції, покликаючись на те, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя склала заповіт за № 40, яким усе майно заповіла ОСОБА_3 , а тому вона є спадкоємцем спадкового майна за заповітом. Висновок суду першої інстанції про визнання права власності за позивачем у порядку спадкування за законом першої черги не містить покликання на обставини, за яких позивач прийняла спадщину, та суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки на той час був спадкоємець за заповітом. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказувала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 було задоволено.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2011 року в даній справі скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вільхівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову суду апеляційної інстанції скасовано та справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначених норм процесуального законодавства право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлював висновки щодо права осіб, які не брали участі у справі, оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, що в ньому вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи (постанови Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц; від 20 січня 2020 року у справі №2-1426/08; від 30 січня 2020 року у справі №646/6461/17; від 11 грудня 2019 року у справі №1715/2798/12, у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16).
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на той факт, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як спадкоємця за заповітом після померлої ОСОБА_4 .
В судове засідання до суду апеляційної інстанції особа, яка не брала участі у справі, її представник та представник відповідача не з"явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, викладені в його постанові за результатами касаційного перегляду судового рішення в даній справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою підлягає закриттю з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 до Вільхівської сільської ради, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 , а тому є правові підстави визнати за нею право власності на спадкове майно, що належало спадкодавцю.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті відкрилась спадщина, строк на прийняття якої закінчився 08 травня 2003 року, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_2 є дочкою померлої ОСОБА_4 (а.с.9), а особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 - онукою ОСОБА_4 (а.с.73-74).
З витягу із погосподарської книги № 2 за 2001-2005 роки Вільхівської сільської ради Горохівського району по особовому рахунку № 107 будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 (а.с.6).
Відповідно до довідки Вільхівської сільської ради Горохівського району Волинської області від 03.08.2011 р. № 409 згаданий спадковий житловий будинок розміщений на земельній ділянці розміром 0,54 га ( згідно з рішенням сесії сільської ради від 01.04.1994 р № 5/4). Єдиним спадкоємцем за ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_2 , яка вступила у фактичне володіння майном шляхом догляду за житловим приміщенням( ремонт даху будинку, побілка кімнат), обробітком городу та наявністю ощадкнижок на руках спадкоємця.
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 02.09.2011 р. та копії спадкової справи видно, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена 16.05.2011 року Горохівською державною нотаріальною конторою за заявою позивачки ОСОБА_2 . На підставі довідки сільського голови про фактичне прийняття спадщини 16.05.2011 р. нотаріусом на ім"я Приступчук Г.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку(пай) та на майновий пай.
Відповідно до заповіту від 19.05.2000 р., зареєстрованого в реєстрі за №40, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла належний їй на праві особистої власності житловий будинок, надвірні та господарські споруди, належне особисте майно, а також присадибну ділянку розміром 0,54 га в селі Вільхівка Горохівського району Волинської області своїй внучці ОСОБА_3 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до того, що її права та інтереси порушені даним рішенням, оскільки вона є спадкоємцем усього майна померлої ОСОБА_4 за заповітом та претендує на спадкове майно, оскільки вона фактично прийняла спадщину, а її не було залучено до справи.
У даній справі встановлено, що у спадкодавця ОСОБА_4 було двоє дітей - позивачка ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , - мати ОСОБА_3 .
Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 також вказує, що і її мати ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину за ОСОБА_4 .
На обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 надала довідку Вільхівської сільської ради від 01 лютого 2020 року № 50, що після смерті ОСОБА_4 прийняла спадщину її дочка ОСОБА_5 , вступивши у фактичне володіння спадковим майном, оскільки проживала разом із спадкодавцем на час її смерті. У свою чергу, ОСОБА_3 вступила у фактичне володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_5 (а. с. 65).
Також досліджено довідку Вільхівської сільської ради Горохівського району Волинської області від 27 травня 2018 року № 162, з якої вбачається, що спадкоємець ОСОБА_3 вступила у фактичне володіння спадковим майном шляхом догляду за бабою, наявністю заповіту у спадкоємця, складеного ОСОБА_4 , та догляду за житловим приміщенням (ремонт даху будинку, побілка кімнат), обробітком городу (а. с. 66).
Отже, сільською радою видано довідки аналогічного змісту для ОСОБА_2 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 .
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 відносини спадкування регулюються правилами чинного ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.
Так як спадкодавець померла у 2002 році, на момент виникнення спадкових правовідносин діяв ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 524 ЦК 1963 р. спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Статтею 534 ЦК було передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Разом із тим, згідно з приписами статті 548 ЦК в старій редакції для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 549 ЦК визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як вбачається зі змісту постанови від 23 вересня 2020 року в даній справі, скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що суд не перевірив, чи прийняла ОСОБА_3 спадщину у встановленому законом порядку, яка відкрилась після смерті своєї матері ОСОБА_5 , чи після смерті баби ОСОБА_4 , оскільки на її ім"я був складений заповіт, зокрема, чи зверталась ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Разом з тим, вказано, що дана обставина має важливе значення, оскільки оскаржуване рішення суду набуло законної сили в 2011 році, а ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у 2020 році й не довела, що саме їй перешкоджало своєчасно звернутися до суду за захистом свого права, чи своєчасно оскаржити рішення суду першої інстанції щодо того об"єкта цивільного права, на який вона, за її доводами, претендує.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 стверджувала, що племінниці ОСОБА_3 було відомо про її фактичний вступ у володіння спадковим майном, оскільки ОСОБА_3 проживала поряд із спадковим будинком і бачила, що ОСОБА_2 обробляє город, здійснює догляд за будинковолодінням, проводить там ремонтні роботи, користується після смерті матері ОСОБА_4 усім її майном, однак не заперечувала проти цього. Разом з тим, позивач зазначала, що у 2011 році разом із ОСОБА_3 вони оформляли позови до Горохівського районного суду про визнання права власності в порядку спадкування. ОСОБА_2 - на майно померлої матері ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 - на майно своїх померлих батьків: батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , та матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вказані обставини підтверджуються матеріалами цивільної справи № 2-637/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , Вільхівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.
З матеріалів справи, витребуваної на вимогу апеляційного суду з метою повного та всебічного розгляду справи, вбачається, що дійсно позови в обох справах подані до суду в один день - 11.08.2011 року. Попередні судові засідання проведені в обох справах 25 серпня 2011 року з інтервалом часу у 20 хвилин. Рішення у цих справах про задоволення позовів також ухвалені Горохівським районним судом Волинської області одного числа - 14 вересня 2011 року.
Зі змісту позовної заяви, наявних матеріалів справи, зокрема і довідки Вільхівської сільської ради від 03.08.2011 №410, та рішення у справі № 2-637/2011 за позовом ОСОБА_3 встановлено і стверджується, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є їх дочка ОСОБА_3 , яка постійно проживала і проживає в АДРЕСА_2 і вступила у фактичне володіння майном шляхом спільного проживання зі спадкодавцями. Крім цього, у справі також вказується, що і мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 весь час проживала за вказаною адресою, нікуди не переїжджала на проживання .
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 , починаючи з дня відкриття спадщини на майно померлої ОСОБА_4 - з 2002 року, не зверталась до нотаріуса, не проживала разом із спадкодавцем на день її смерті, як не проживала в будинку з ОСОБА_4 і її мати ОСОБА_5 , а також не довела жодними належними доказами, що фактично вони прийняли спадщину. Разом з тим, подаючи у 2011 році позов про визнання права власності на спадкове майно після смерті батьків, ОСОБА_3 жодних вимог про визнання за нею права власності і на майно ОСОБА_4 не пред"являла, знаючи, що такі вимоги в суді ставились позивачкою ОСОБА_2
ОСОБА_3 , звертаючись із апеляційною скаргою у строк понад 18 років після смерті її баби ОСОБА_4 , не довела, що саме їй перешкоджало своєчасно звернутися до суду за захистом свого права, чи своєчасно оскаржити рішення суду першої інстанції щодо майна, на яке вона претендує.
Отже, в суді апеляційної інстанції доведено, що особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті своєї баби ОСОБА_4 , а тому її права та законні інтереси оскаржуваним рішенням не порушено.
Доводи скаржника щодо наявності у неї права на апеляційне оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», якщо після прийняття апеляційної скарги до розгляду буде встановлено, що апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Проте доводи апелянта про необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.
З огляду на обставини справи, змісту наведених норм процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 розгляду по суті не підлягає, а апеляційне провадження по ній підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 352, 362, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 вересня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Вільхівської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді