Справа № 754/14877/19 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9823/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
02 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І.
Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,
У жовтня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачкою договору б/н від 17 липня 2013 року.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № б/н від 17 березня 2013 року: 82 784,85 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1921 грн. - судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № б/н від 17 липня 2013 року 40 999,15 грн. заборгованості за тілом кредиту та 639,69 грн. судового збору, мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині вимог ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду обгрунтоване виключно розрахунком заборгованості без аналізу жодного розрахункового документу. Отримана нею виписку щодо розміру коштів, які були погашені на рахунок кредитної картки/рахунку НОМЕР_1 підтверджує перерахування відповідачкою 282 890,03 грн. впродовж існування правовідносин між нею та банком. Однак ці кошти банком у якості погашення кредиту не враховані, документу, який свідчив би про підстави збільшення розміру заборгованості не надано, таким чином, судом прийнято у якості підстав і розміру позовних вимог виключно припущення позивача, без дотримання вимог, які встановлені законом для доведення підстав та розміру банківських операцій.
До того ж, висновки, які викладені у рішенні суду одночасно містять взаємосуперечливі обставини, а саме судом встановлено, що нарахування процентів є незаконним, тоді як зараховані безпідставно банком кошти у рахунок погашення процентів не враховані судом при стягненні заборгованості, а відтак розмір коштів до стягнення має бути зменшений на суму вже здійсненого погашення. Вважає, що правильним розміром заборгованості у такому разі є різниця від суми, яка вказана у рішенні, з сумою, яка вже погашена, і тому за підрахунками відповідачки правильний розмір заборгованості до стягнення складає: 82 784,85 грн. - 41785,70 грн. = 40999,15 грн.
Звернула увагу, що суд першої інстанції при винесенні рішення невірно застосував пропорційність для визначення розміру судового збору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на те, що згідно виписки по рахунку вбачається, що відповідачка до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідачка знала про умови кредитування та визнала свої зобов'язання за договором, а відтак посилання відповідачки про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування не повинні прийматись судом до уваги. В частині позиції щодо зарахування сплачених процентів в рахунок погашення тіла кредиту, просив врахувати, що сторона в судовому порядку не оспорювала факт зарахування коштів на погашення процентів по кожному з платежів та не зверталася з позовом про визнання будь-яких дій чи платежів недійсними. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На даний час, відповідачка належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконує.
Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог, подав також позивач АТ Комерційний банк «ПриватБанк».
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 40 343,74 грн. та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині вимог ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховані надані позивачем докази, з яких вбачається, що відповідачка приєдналась до запропонованої банком пропозиції та надала згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифи банку, які викладені на банківському сайті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а тому відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правил не свідчить про те, що договір не був укладений. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами, та здійснюючи часткове погашення заборгованості, відповідачка висловив свою згоду з формою договору та його умовами, а тому зобов'язана повернути суму отриманих кредитних коштів, сплатити проценти за користування грошовими коштами.
Суд першої інстанції, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідачка його не повернула, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу АТ Комерційний банк «ПриватБанк» відповідачка просить відмовити у задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у стягненні відсотків за кредитними правовідносинами, що виникли між банком та ОСОБА_1 ..
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги АТ Комерційний банк «ПриватБанк», заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Представники відповідачки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , проти доводів скарги АТ Комерційний банк «ПриватБанк» - заперечували.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Апеляційну скаргу АТ Комерційний банк «ПриватБанк» слід залишити без задоволення.
Частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», зі стягненням з відповідачки заборгованості за зобов'язанням з повернення суми позики у розмірі 82 784,85 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 фактично отримані та використанні кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернула, чим порушила права кредитора, а тому позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, за умовами якого остання отримала позику на платіжну картку, із наданням банком дозволу на проведення позичальником платіжних операцій з використання електронного платіжного засобу (а.с. 10).
Обставини укладення договору на зазначених умовах та отримання кредиту не заперечувала під час судового розгляду справи відповідачка ОСОБА_1 .
В анкеті-заяві зазначено, що позичальник згоден тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які розміщені на офіційному сайті банку.
На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_1 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/, разом з Тарифами про відкриття та обслуговування карткових рахунків (а.с.11-30).
Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими вона погодилась при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано.
У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 09 жовтня 2019 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 123 128,59 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 82 784,85 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 17 липня 2013 року по 01 червня 2019 року в сумі 40 343,74 грн.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що розмір і порядок одержання процентів за користування кредитними коштами поділяються на такі, що встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В частині договірних зобов'язань правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - частина першою, другою статті 207 ЦК України.
Встановлені фактичні обставини справи на підставі поданих учасниками справи доказів та визнаних обставин свідчать про існування між сторонами кредитних правовідносин. Кредитний договір укладений та підписаний сторонами у вигляді анкети-заяви б/н від 17 липня 2013 року. За умовами укладеного сторонами договору у вигляді анкети-заяви банк надав позичальнику ОСОБА_1 позику, зі збільшенням його ліміту, а остання отримала грошові кошти на платіжну картку та користувалась ними.
Під час судового розгляду справи відповідачка підтвердила, що впродовж існування правовідносин між нею та банком на рахунок кредитної картки/рахунку НОМЕР_1 вона повернуто платежів на суму 282 890,03 грн. Не заперечувала наявність заборгованості за тілом кредиту, визнала борг у розмірі 40 999, 15 грн.
Факт досягнення згоди з банком щодо розміру процентів за користування кредитом відповідачка не визнала і таких умов не містить укладений сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви б/н від 17 липня 2013 року.
Отже, аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про досягнення сторонами згоди щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому такий договір не може бути підставою для покладення на позичальника ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитними коштами.
Посилання позивача про приєднання позичальника до викладених на банківському сайті тарифів, умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якими передбачено розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитом є безпідставним, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 40 343,74 грн. посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/, разом з Тарифами про відкриття та обслуговування карткових рахунків, як невід'ємні частини спірного договору.
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилась і погодилась з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема щодо розміру і порядку нарахування процентів.
Оскільки тарифи обслуговування кредитних карт і умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідачки, тому вони не є складовою частиною укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору № б/н від 17 липня 2013 року, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника на користь банку процентів за користування кредитом.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена вимога позивача в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 40 343,74 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , судова колегія виходить з такого.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Колегією суддів встановлено, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору строк повернення кредиту (користування ним) не встановлено, а тому відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Із дослідженого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 21 серпня 2019 року за позичальником обраховується борг за тілом кредиту в сумі 82 784,85 грн.
Встановлено, що із загальної суми внесених позичальником платежів за період з 25 листопада 2016 року по 21 серпня 2019 року кредитором на погашення процентів за користування кредитом зарахована сума 41 785,70 грн.
Разом з тим, як свідчать встановлені фактичні обставини справи, що умови укладеного між сторонами договору від 17 липня 2013 року не містять домовленості сторін щодо порядку і розміру сплати процентів за користування кредитом, а тому списана кредитором за рахунок кредиту сума 41 785,70 грн. на погашення процентів, які не передбачені договором, безпідставно віднесена кредитором до загального розміру заборгованості за наданим кредитом позичальнику ОСОБА_1 . Сплачена (списана) кредитором сума 41 785,70 грн. підлягає зарахуванню на погашення заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 82 784,85 грн., а залишок боргу за тілом кредиту в сумі 40 999,15 грн., який у добровільному порядку не повернула позичальник ОСОБА_1 кредитору, слід стягнути з відповідачки на користь позивача.
Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». З ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 40 999, 15 грн. В іншій частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню (33,29%), тому за положеннями частини 3 статті 141 ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви) підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 639,50 грн. Судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Відповідно сплачений відповідачкою ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги про перегляд судового рішення в частині позовних вимог у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги, що складає розмір 959,25 грн., слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредитом в сумі 40 999, 15 грн. В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 639,50 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 959,25 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: