24 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 520/17342/18
Провадження № 14-158цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор'євої І. В.,
Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. В.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати
Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних
та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат
Павлишин Юрій Миколайович, на рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 17 грудня 2019 року та
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (далі - Фонд), у якому просила стягнути з відповідача на підставі
Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2020 року № 2050-III
(Далі - Закон № 2050-III) компенсацію за бездіяльність по нарахуванню та невиплаті їй страхових виплат за померлого чоловіка за період
з 01 листопада 2011 року по 01 жовтня 2018 року: у розмірі 129 310,35 грн,
з причин затримання щомісячних виплат; на підставі статті 625 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) 3 % річних від простроченої суми затримання щомісячних страхових виплат, що складає 17 543 грн; та моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який за життя отримав на професійне захворювання пневмоконіоз, у зв'язку з чим вона звернулась до відповідача із заявою про призначення їй страхових виплат, у задоволенні якої їй було відмовлено.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року (справа № 523/2830/14-ц), ухваленого у порядку цивільного судочинства, встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з його професійним захворюванням.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року визнано протиправною бездіяльність Фонду щодо призначення її належних виплат та зобов'язано Фонд призначити їй страхові виплати у зв'язку зі смертю чоловіка починаючи з 01 листопада 2011 року в розмірі 2 096,78 грн щомісячно та довічно.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені цього позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та Фондом виникли правовідносини загальнообов'язкового державного соціального страхування та відшкодування шкоди спричиненої здоров'ю, а на ці правовідносини не поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України.
Відмовляючи у перерахунку платежів у зв'язку з індексом інфляції, суд виходив з того, що перерахунок платежів пов'язаних з пенсіями проводиться у відповідності до Постанови правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» від 9 липня 2018 року № 11, який у даному випадку не може бути застосований, оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року чітко визначено суму нарахувань у розмірі 2096,78 грн довічно, тобто на весь час проведення виплат.
Крім того, суд зазначив, що позивачка не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про спричинення діями відповідача моральної шкоди, а тому ці вимоги також не підлягали задоволенню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року змінено в його мотивувальній частині
та залишено без змін у його резолютивній частині.
Апеляційний суд зазначив, що Закон № 2050-III не може бути застосованій, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року виконано: щомісячні суми призначено у визначеній рішенням суми з виплатою заборгованості за період з 1 листопада 2011 року
по 31 липня 2018 року, підстав для нарахування інфляційних виплат за затримку призначення таких виплат до часу ухвалення рішення суду не має, а позовних вимог про перерахунок виплат у зв'язку з застосуванням коефіцієнту підвищення страхових виплат не заявлялось.
Апеляційний суд також виходив з того, що у правовідносинах між позивачкою і Фондом не виникають грошові зобов'язання, а тому положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані у цій справі. Спірні правовідносини між ОСОБА_1 та Фондом, які виникли між сторонами, є правовідносинами за загальнообов'язковим державним страхуванням і регулюються нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), за яким здійснюється відшкодування Фондом застрахованій особі або члену його сім'ї, а саме ОСОБА_1 шкода у вигляді страхових виплат, що не є грошовими зобов'язаннями Фонду перед позивачкою.
З огляду на викладене, апеляційний суд змінив рішення суду у мотивувальній частині, залишивши рішення суду про відмову у задоволені позовних вимог без змін.
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлишин Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 17 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити оскільки судами неправильно визначено право позивачки як не майнове оскільки страхові виплати є грошовим доходом позивачки, а також просив передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що оскаржувані рішення суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1203/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц щодо застосування положень статті 625 ЦК України до усіх правовідносин про стягнення та/або виплату грошових сум. Зазначав також, що Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення та не позбавляє кредитора від отримання передбачених статтею другою статті 625 ЦК України сум.
Згідно із частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, а саме для уточнення правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі
№ 758/1303/15 про те, що справа про застосування статті 625 ЦК України
за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Ухвала мотивована тим, що у спорах про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання і трьох процентів річних з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за невиконання грошових зобов'язань Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, що відповідає правовим висновкам щодо юрисдикції таких спорів викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18) та постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18).
Таким самим суб'єктом владних повноважень є Фонд соціального страхування України.
Разом з цим, висловлюючи правову позицію у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 за позовом про стягнення соціальних виплат до суб'єкта владних повноважень (військова частина), розглянутої у порядку цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що справа про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Водночас, у своїй постанові від 05 травня 2020 року у справі 761/21898/16-ц, вирішуючи питання спорів про застосування положень статті 625 ЦК України, як за наявності ухваленого судового рішення так і без такого, Велика Палата Верховного Суду висловлювала, що спори про оскарження фізичними особами дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, у постановах Великої Палати від 10 квітня 2019 року, справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 висловлено правову позицію, що вимоги про стягнення грошових коштів на підставі положень статті 625 ЦК України з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який є також суб'єктом владних повноважень підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, згідно із частиною першою статті 8 Конституції України, частиною першою статті 129 Конституції України, принципом правової визначеності, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 квітня 2018 року у справі про стягнення з військової частини грошових сум у порядку статті 625 ЦК України за невиплату одноразової грошової допомоги (справа №758/1303/15) у частині визначення юрисдикції такого спору з огляду на зміст правовідносин та ухвалені попередні рішення судів у цій справі.
При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначала, що такі висновки не висловлювались Великою Палатою у спорах, подібних до спору у цій справі (стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України, а не визнання дій, рішень, бездіяльності незаконною), а тому вважала за необхідне звернутись до Великої Палати Верховного Суду про уточнення правового висновку про підходи до принципів визначення юрисдикції спору про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України, який виник після ухвалення судом рішення про стягнення невиплачених сум у соціальних правовідносинах.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павлишина Юрія Миколайовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 26 січня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді:
Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
В. В. Британчук К. М. Пільков
І. В. Григор'єва О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
В. С. Князєв