судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ступак В. О.
справа № 408/154/19-ц
провадження № 61-16397св19
У січні 2019 року Чугинська сільська рада Станично-Луганського району Луганської області (далі - Чугинська сільська рада) звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 06 травня 2019 року заяву Чугинської сільської ради задоволено. Визнано відумерлою спадщину, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_1 , яка складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 6 4797,00 га, кадастровий номер 4424886500010030019, розташованої на території Чугинської сільської ради.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_1 для прийняття спадщини ніхто до нотаріальної контори не звертався, тому спадщина підлягає визнанню відумерлою з переданням її до комунальної власності територіальної громади.
Постановою Луганського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 травня 2019 року у справі за заявою Чугинської сільської ради про визнання спадщини відумерлою закрито.
Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з роз'ясненням приватного нотаріуса Лінькової О. П. від 05 червня 2019 року № 131/01-16, ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_1 не зверталася, відсутній факт реєстрації за однією адресою спадкоємця з померлою, отже ОСОБА_2 є такою, що не прийняла спадщину.
Суд апеляційної інстанції також вказав, що ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів того, що на час ухвалення оскаржуваного нею рішення суду першої інстанції у визначений статтею 1270 ЦК України строк вона прийняла спадщину або що на час відкриття спадщини вона проживала разом із спадкодавцем, відповідно суд вважав, що ОСОБА_2 не довела, що оскаржуваним рішенням порушено її права як спадкоємця, оскільки вона є такою, що спадщину не прийняла.
Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Бірюковим І. Ю., задоволено частково. Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 травня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 29 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове. Заяву Чугинської сільської ради, заінтересована особа: ОСОБА_3 , про визнання спадщини відумерлою, залишено без розгляду. Роз'яснено заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що встановивши, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину, суд не взяв до уваги, що вона від неї не відмовилася, про що свідчить її звернення до суду з апеляційною скаргою, після цього подання до суду позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 408/3996/19). Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 408/3996/19 ухвалою від 18 червня 2020 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Чугинської сільської ради, третя особа - приватний нотаріус Станично-Луганського нотаріального округу Луганської області Лінькова О. П., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, призначено справу до судового розгляду на 17 липня 2020 року. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що вона постійно проживає на окупованій території, через хворобу пересувається з великим труднощами, за станом здоров'я їй утруднений перехід через лінію зіткнення, з поважних причин пропустила строк на прийняття спадщини, також підтверджують, що заявник не втратила інтерес до отримання спадщини. суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що права ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено, оскільки вона не прийняла спадщину. Верховний Суд зазначив, що наявність спору про право повинна встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб'єктивного права особи, щодо якого виникає спір, у цій справі - права власності на земельну ділянку. Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає нормам цивільного процесуального закону, принципу верховенства права та засадам справедливості, оскільки за умови наявності спору про право між сільської радою та ОСОБА_4 , яка є заінтересованою особою у справі про визнання спадщини відумерлою, позбавляє її в позовному провадженні захистити право на отримання у власність в порядку спадкування майно. Отже, вирішення питання про визнання спадщини відумерлою не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки згідно з матеріалами справи між Чугинською сільською радою та ОСОБА_2 існує спір про право щодо земельної ділянки. Тому Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень та залишення заяви Чугинської сільської ради без розгляду. Верховним судом заначено, що висновок Верховного Суду у цій справі відповідає висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 175/423/18 (провадження № 61-8171св19).
Із наведеними висновками колегії суддів я в повній мірі не погоджуюся, у зв'язку із чим, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України, викладаю окрему думку.
Встановлені судами обставини
Згідно з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, сформованого 28 вересня 2018 року № 00021088526, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області.
Після її смерті залишилась спадщина, яка, зокрема складається із земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6 4797,00 га, що розташована на території Чугинської сільської ради та на праві власності належала ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на землю від 24 січня 2007 року серії ЛГ № 094330.
Відповідно до довідки від 15 березня 2019 року № 129/02-17, наданої Чугинською сільською радою, на день смерті ОСОБА_1 проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 .
Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 29 жовтня 2018 року № 53855819 підтверджується факт того, що після смерті ОСОБА_1 ніхто із заявами про прийняття спадщини не звертався.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження постановою від 29 липня 2019 року, встановив, що згідно з роз'ясненням приватного нотаріуса Лінькової О. П. від 05 червня 2019 року № 131/01-16, ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_1 не зверталася, відсутній факт реєстрації за однією адресою спадкоємця з померлою, отже вона є такою, що не прийняла спадщину.
За інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, провадження у справі №408/3996/19, на яку міститься посилання у постанові Верховного Суду, за позовом ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відкрито 10 вересня 2019 року, тобто заявниця звернулась до суду з указаним позовом через місяць, після постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення.
Щодо наявності порушеного права ОСОБА_2 .
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до положень частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов'язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Установивши відсутність після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 спадкоємців за заповітом і за законом та право на визнання спадщини відумерлою у зв'язку зі спливом одного року з часу відкриття спадщини, Чугинська сільська рада на виконання вимог статті 1277 ЦК України, у січні 2019 року подала заяву про визнання спадщини bona vacantia (відумерла спадщина.
Отже, з дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 і до часу ініціювання Чугинською сільською радою у січні 2019 року питання про визнання спадщини сплинуло більше двох з половиною років.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається у порядку окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно зі статтею 335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про: час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Із матеріалів справи убачається, що Чугинська сільська рада на виконання вимог статті 335 ЦПК України подала до суду заяву із зазначенням відомостей, та наданням доказів, викладених у цій статті.
Станом на день звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, відсутні спадкоємці за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_1 , відсутні особи, яких усунено від права на спадкування, або особи, які не прийняли спадщину, або відмовилися від її прийняття. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання спадщини відумерлою.
У червні 2019 року, ОСОБА_2 , яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу.
Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про її права, інтереси, та (або) обов'язки.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначила, що вказане рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує її права, оскільки спірна земельна ділянка належала її матері на праві власності, вона є спадкоємцем першої черги за законом та за заповітом, претендує оформити на неї право власності.
При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість скарги, у прийнятті апеляційної скарги не може бути відмовлено у зв'язку із тим, що вона не порушує прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, але подала скаргу. Встановлення судом обставин, які свідчать про те, що оскаржуваним рішенням порушено права особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, є процесуально можливим лише після відкриття провадження за апеляційної скаргою такою особи, і розгляду її по суті.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України, після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Оскільки ОСОБА_2 не надала належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що вона в установленому законом порядку прийняла спадщину за заповітом або за законом після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то на підставі частини першої статті 1272 ЦК України вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_1 .
Висновки про те, хто є спадкоємцем, неодноразово викладались цією колегією Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах справа № 759/3515/19, № 697/2052/17, № 201/17947/17-ц.
Особа, яка не прийняла спадщину, відповідно не може її отримати. Отже, будь які судові рішення щодо майна, яке входить до складу спадщини, у тому числі і про визнання спадщини відумерлою, не порушує, та не може порушити прав особи, яка не прийняла спадщину.
Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Лише визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини, з моменту набрання судовим рішення законної сили, надає правові можливості такій особі прийняти спадщину.
Станом на 29 липня 2019 року, - дату ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції належних доказів того, що ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про визначення додаткового строку про прийняття спадщини, - не надано. Надання апеляційному суду копії позовної зави без відмітки суду першої інстанції про отримання такої заяви не можна вважати підтвердженням звернення до суду.
Отже, встановивши, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 як спадкоємця не вирішувалося, таке рішення не спричиняє для заявниці ніяких негативних наслідків, оскільки вона спадщину не прийняла, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у цій справі за її апеляційною скаргою.
Посилаючись на те, що зі змісту заяви вбачається спір про право, Верховний Суд не вказав, між ким із спадкоємців існував спір на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, з урахуванням того, що ОСОБА_2 спадщину не прийняла, відповідно не є спадкоємцем.
Посилання Верховного Суду у своїй постанові на те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину, але суд не взяв до уваги, що вона від неї не відмовилася, про що свідчить її звернення до суду з апеляційною скаргою, після цього подання до суду позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 408/3996/19), вважаю безпідставними, з огляду на таке.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність висновків судів, на момент ухвалення рішень, які переглядаються, тому вважаю безпідставним вказувати суду апеляційної інстанції як на недолік неврахування обставин, які відбулись після постановлення судом апеляційної інстанції рішення у справі. На час постановлення апеляційним судом, ОСОБА_2 ні спадщину не прийняла, ні надала належне підтвердження про звернулась із позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у зв'язку із не порушенням оскаржуваним рішення першої інстанції прав заявниці - вважаю абсолютно обґрунтованим та логічним.
Посилання Верховним Судом у цій справі на те, що такі висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 175/423/18 (провадження № 61-8171св19), вважаю необґрунтованим, оскільки за обставинами справи № 175/423/18 особа, яка оскаржила рішення суду про визнання спадщини відумерлою, на час звернення до суду апеляційної інстанції вже звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, на відміну від цієї справи, де заявниця звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку про прийняття спадщини після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про закриття апеляційного провадження з урахуванням того, що провадження у справі № 408/3996/19 судом відкрито тільки 10 вересня 2019 року.
Висновок про те, що суд апеляційної інстанції повинен був взяти до уваги ті факти, що ОСОБА_2 не відмовилась від спадщини, про що свідчить її звернення до суду апеляційної інстанції, вважаю необґрунтованим, оскільки звернення до суду із апеляційною скаргою не відновлює можливості отримати спадщину особі, яка її не прийняла у встановлений законом строк, відповідно такі факти не мають значення для правильного вирішення питання щодо наявності права на спадкування у ОСОБА_2 на час вирішення справи судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд оцінив доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона постійно проживає на окупованій території, через хворобу пересувається з великим труднощами, за станом здоров'я їй утруднений перехід через лінію зіткнення, з поважних причин пропустила строк на прийняття спадщини, як такі, що підтверджують, що заявниця не втратила інтерес до отримання спадщини, проте такі висновки вважаю безпідставним і такими, що не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, що на момент закриття апеляційного провадження заявниця не мала права на спадкування.
По-перше, чи будуть наведені заявницею обставини визнані такими, що свідчать про наявності поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини, буде вирішено в іншій справі, по-друге, наявність інтересу до отримання спадщини не є тією обставино, яка має значення при вирішення питання про наявність чи відсутність порушеного права як спадкоємця у особи, яка спадщину не прийняла.
Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість виникнення у майбутньому.
Отже, на моє переконання, колегія суддів дійшла помилкового висновку про наявність між Чугинською сільською радою та ОСОБА_2 спору про право цивільне, оскільки, установивши, що у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_1 , доказів, що вона проживала разом із нею на момент її смерті, або судового рішення про надання додаткового строку для прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, оскільки ухваленим у цій справі судовим рішенням суду першої інстанції її права та обов'язки не порушені.
Разом з тим, суд не звернув уваги на положення статті 1301 ЦК України, згідно з якими свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Таким чином, у разі, якщо буде встановлено, що ОСОБА_4 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_1 , законодавець передбачив механізм захисту прав такого спадкоємця, шляхом звернення до суду із позовом з підстав, викладених у вказаній статті.
Щодо порушення норм процесуального права
Статтею 389 ЦПК України встановлено, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
У цій справі, суд апеляційної інстанції оскаржуваною постановою від 29 липня 2019 року закрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 травня 2019 року. Отже, суд апеляційної інстанції у цій справі не переглядав по суті рішення першої інстанції, відповідно, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, суд касаційної інстанції міг діяти лише в межах повноважень, визначених частиною четвертою статті 406 ЦПК України, тобто скасувати процесуальне рішення суду апеляційної інстанції, яке перешкоджає подальшому провадження у справі і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, не дивлячись на те, що закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції здійснив постановою, а не ухвалою.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженням скасовувати рішення суду першої інстанції, яке не було предметом перегляду по суті судом апеляційної інстанції у зв'язку із закриття апеляційного провадження, та ухвалювати своє рішення у такій справі.
Висновки за результатами розгляду справи
У цій справі суд касаційної інстанції, скасувавши рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, із ухвалення нового рішення про залишення заяви про визнання спадщини відумерлою без розгляду, вийшов за межі процесуальних повноважень.
Постанова суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є законною та обґрунтованою, а тому підлягала залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовували правильність висновків суду.
Суддя О. В. Ступак