29 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 755/16224/19
провадження № 61-19191ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Шилковим Володимиром Олександровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з останньої на свою користь суму грошових коштів у розмірі 250 400 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 23 серпня 2019 року між нею та ОСОБА_2 укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. за № 1651, за яким сторони зобов'язані в строк до 20 вересня 2019 року включно укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
У день підписання попереднього договору вона передала, а відповідач отримала грошові кошти у сумі 250 400 грн, як доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу квартири.
Пунктом 6 попереднього договору встановлено, що у випадку відмови від укладання основного договору відповідачем, нею мають бути сплачено позивачу грошові кошти в сумі 500 800 грн.
Вказувала, що 19 вересня 2019 року відповідач відмовилась з власної ініціативи від продажу квартири АДРЕСА_1 та повернула позивачу частину суми в розмірі 250 400 грн, що, на думку позивача, є частиною грошових коштів, вказаних в пункті 6 попереднього договору в розмірі 500 800 грн.
Зазначала, що 18 вересня 2019 року відповідач продала вказану квартиру, а тому знала про свою відмову виконувати умови попереднього договору та не в повній мірі виконала взяті на себе зобов'язання, а саме: у зв'язку із односторонньою відмовою від укладання основного договору, не доплатила позивачу передбачені пунктом 6 попереднього договору грошові кошти в розмірі 250 400 грн.
Оскільки у визначений сторонами строк основний договір купівлі-продажу не був укладений, добровільно виконати взяті на себе зобов'язання відповідач відмовилася та на даний час будь-яких дій з повернення боргу остання не вживає, позивач звернулась до суду.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів за неналежне виконання умов попереднього договору від 23 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. за № 1651, у розмірі 250 400 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем порушено умови попереднього договору купівлі-продажу, що полягає у відмові позивача в укладенні основного договору купівлі-продажу, в строк, визначений попереднім договором, 18 вересня 2019 року, відповідач з власної ініціативи уклала договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості, визначеного попереднім договором, з іншою особою, що тягне за собою наслідки порушення умов договору, передбачених пунктом 6 попереднього договору.
Постановою постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 , виходив з того, що сторони за взаємною згодою розірвали попередній договір та відповідач повернула позивачу попередньо передані кошти, про що свідчить заява ОСОБА_1 від 19 вересня 2019 року, в якій остання погодилась на розірвання попереднього договору, посвідченого 23 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1651.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шилков В. О. звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята
статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 250 400 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Касаційна скарга не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено те, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Шилков В. О. подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, а Верховним Судом не встановлено обставин, за наявності яких судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягало б касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Шилковим Володимиром Олександровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко