Постанова
Іменем України
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 457/725/16-ц
провадження № 61-3174св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року року у складі судді Грицьківа В. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до договору дарування частини житлового будинку та земельної ділянки від 29 квітня 2010 року позивачу на праві власності належить 40/100 ідеальних частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачу на праві спільної часткової власності належить 60/100 ідеальних частин цього житлового будинку. Відповідач відмовляється укласти та нотаріально посвідчити договір про поділ житлового будинку в натурі і припинити право спільної часткової власності на нього. Такі дії відповідача щодо відмови в укладенні договору про виділ частки в натурі у нерухомому майні порушують права та інтереси позивача як власника майна, яке він не може використовувати на власний розсуд, оскільки право спільної часткової власності змушений здійснювати за згодою іншого співвласника, з яким перебуває у неприязних стосунках.
Позивач просив суд поділити в натурі спірний будинок відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 18 липня 2014 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року позов задоволено. В порядку поділу спільного майна визнано право власності за ОСОБА_1 на новоутворений об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,77 кв. м, житловою площею - 20,98 кв. м, що відповідає 40/100 ідеальних частин житлового будинку, а саме: приміщення 1-1 веранда площею 4,89 кв. м, приміщення 1-2 коридор площею 6,33 кв. м, приміщення 1-3 житлова кімната площею 20,98 кв. м, приміщення 1-4 коридор мансарди площею 12,20 кв. м, приміщення 1- 5 приміщення площею 13,52 кв. м, приміщення 1-6 коридор площею 3,03 кв. м, приміщення 1-7 приміщення площею 12,82 кв. м. У порядку поділу спільного майна визнано право власності за ОСОБА_2 на новоутворений об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,87 кв. м, житловою площею 31,4 кв. м, що відповідає 60/100 ідеальних частин житлового будинку, а саме: приміщення 1 вхід у підвал площею 4,90 кв. м, приміщення 2 підвал площею 22,50 кв. м, приміщення 11 веранда площею 5,70 кв. м, приміщення 1-1 коридор площею 15,00 кв. м, приміщення 1-2 санвузол площею 5,50 кв. м, приміщення 1-3 туалет площею 0,90 кв. м, приміщення 1-4 тамбур площею 0,90 кв. м, приміщення 1-7 житлова кімната площею 15,70 кв. м, приміщення 1-8 житлова кімната площею 15,70 кв. м, приміщення 1 коридор мансарди площею 14,00 кв. м. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
Вказана ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Вказаним рішенням суду будинок за адресою: АДРЕСА_1 поділено між власниками в натурі, внаслідок чого припинилося право спільної часткової власності на цей будинок. Крім того, рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 05 липня 2010 року № 184 на 40/100 ідеальних частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належних на праві власності ОСОБА_1 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Отже, будинок за адресою: АДРЕСА_2 є окремим об'єктом цивільних прав, як і будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим не підлягає поділу як об'єкт, що перебуває в спільній частковій власності.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 жовтня 2016 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року виділено у користування і власність конкретні приміщення відповідно до часток співвласників у майні, проте право спільної часткової власності між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року не припинено. За ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 40/100 ідеальних частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належних на праві спільної часткової власності. Верховний Суд дійшов висновку, що за обставин, коли частки сторін у праві власності на будинок технічно переобладнані в ізольовані квартири із самостійним виходом, вказане нерухоме майно продовжує належати сторонам на праві спільної часткової власності та вимагає згоди співвласників щодо здійснення цього права. Відсутність такої згоди між сторонами і є підставою заявленого ОСОБА_1 позову. Отже, не можна погодитися з висновком апеляційного суду про те, що спір про поділ будинку в натурі між співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 вже вирішено рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року виділено у користування і власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 конкретні приміщення відповідно до часток співвласників у майні, проте право спільної часткової власності між ними вказаним судовим рішенням не припинено. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо можливості поділу (виділу) нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, врахувавши розмір часток співвласників та технічну можливість виділу часток відповідно до тих, які їм належать на праві власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Суди послалися на висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 18 липня 2014 року, що не є належним доказом у справі. Вказаний висновок здійснено в порядку, визначеному Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).
Суди не надали належної оцінки тому, що позивач у спірному будинку здійснив неузаконені перепланування, реконструкції, в тому числі щодо зміни цільового призначення приміщень. Про ці зміни свідчать документи технічної інвентаризації будинку. Однак відповідно до пункту 2.3 Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Також суди не врахували, що запропонований у висновку поділ спірного будинку у відсотковому відношенні не відповідає тому, який є між сторонами на цей час. Позивачу належить 40/100 ідеальних часток спірного будинку, а відповідачу - 60/100, водночас загальна площа будинку становить 174,64 кв. м. Вирішений судами поділ змінює таке співвідношення часток у праві спільної часткової власності на будинок, оскільки позивачу вирішено надати приміщення загальною площею 73,77 кв. м, а відповідачу залишено приміщення загальною площею 100,87 кв. м, що становить 42,24 % та 57,76 % відповідно. Оскаржуваними судовими рішення відповідача позбавлено права власності на 3,91 кв. м площі без жодної компенсації за неї. Також рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін рішенням суду апеляційної інстанції, передано зовсім інші приміщення, ніж ті, що визначені рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року, які не збігаються ні за цільовим призначенням, ні за площею. Цей висновок складено без відома, участі та згоди відповідача і вона його не визнає. Оцінюючи поданий позивачем висновок, суд не досліджував інших варіантів поділу спірного будинку, які є можливими. Суд першої інстанції не надав відповідачу можливості запропонувати свій варіант поділу будинку, не врахував вимоги статті 183 Цивільного кодексу України щодо неподільності речі та не звернув уваги на те, що при поділі будинку за варіантом, запропонованим позивачем, у нього немає приміщення туалету, санвузла, кухні, що унеможливлює використання цього приміщення як житлового. Оскільки виділена позивачу частка відповідно до Державних будівельних норм України № В.2.2-15-2005 та Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, не може бути визнано житловим приміщенням через відсутність обов'язкових елементів житлового приміщення (кухні, вбиральні тощо) та необхідних комунікацій, то суд повинен був визначити відповідні перепланування, які повинен здійснити позивач, щоб виділене йому приміщення за свом функціональним призначенням відповідало тому, яке було до моменту виділу.
Суди не врахували норми статті 364 ЦК України щодо характеристик виділеного позивачу приміщення та не врахували постанову Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 з цього питання.
Оскаржуваними судовими рішеннями в межах позову про поділ в натурі житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, одночасно вирішено питання про позбавлення відповідача частки на майно без компенсації зменшення її розміру та створення нового об'єкта нерухомості.
Позивач помилково вважає, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року у справі № 2-103 не було здійснено поділ майна, оскільки в резолютивній частині цього рішення вказано на визнання права власності сторін на відповідну частку майна з посиланням на технічний паспорт будівлі, з яких кожна частка складається. Під час укладення договору дарування та набуття права власності на 40/100 частин спірного будинку позивач знав і не заперечував щодо переліку приміщень, які входили до 40/100 відчужуваних частин. З огляду на це безпідставним є твердження позивача, що він не є стороною чи правонаступником у справі № 2-103, за результатом розгляду якої Трускавецький міський суд Львівської області ухвалив рішення від 18 травня 1995 року, оскільки висновки суду у цьому рішенні стали підгрунттям договору дарування, згідно з яким позивач набув право власності на 40/100 ідеальних часток спірного будинку.
Аргументи інших учасників справи
У квітні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив закрити касаційне провадження у справі. У разі касаційного розгляду справи - касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року - без змін.
Зазначив, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що висновок щодо технічної можливості поділу нерухомого майна від 18 серпня 2014 року складений без її участі та згоди, не відповідають дійсності, оскільки цей висновок складено на підставі аналізу технічних паспортів будинків за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (замовники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
У судовому засіданні 08 травня 2018 року суд апеляційної інстанції встановив невідповідність площ житлових та нежитлових приміщень у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вказаних у рішеннях Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року у справі № 2-103 та Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року у справі № 457/725/16-ц. Ухвалюючи рішення від 18 травня 1995 року у справі № 2-103 Трускавецький міський суд Львіської області, взяв до уваги технічний паспорт на житловий будинок від 20 листопада 1992 року, в якому виявлено математичні помилки при визначенні площ деяких приміщень. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року зобов'язано співвласників закласти дверні пройоми, перенести двері та обладнати окремі входи у мансардне приміщення. У 2014 році співвласники спірного житлового будинку виготовили нові технічні паспорти після проведення ними демонтажу опалювальних печей та закриття сходового маршу і дверних отворів відповідно до рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року у справі № 2-103 без перепланування будинку. Доказом вказаного є пояснення експерта Нестерівського П. В .
Неприязні стосунки з відповідачем та належність будинку сторонам на праві спільної часткової власності створює позивачу незручності у здійснення ним прав власника на належну йому нерухомість. Відповідач добровільно відмовляється від укладення з позивачем договору про виділ частки в натурі та припинення спільної часткової власності.
Докази наявності в належному позивачу помешканні всіх обов'язкових елементів житлового приміщення неодноразово розглядали суди різних інстанцій у справі № 457/725/16-ц, також у матеріалах справи є експертний технічний висновок від 18 серпня 2014 року про можливість поділу будинку на АДРЕСА_1 ; копії договору про водопостачання та водовідведення, копії технічного паспорта та плану земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про реальний розподіл житлового будинку задоволено. Виділено ОСОБА_3 в житловому будинку на АДРЕСА_3 на першому поверсі такі приміщення: літ. 1-1 площею 16,1 кв. м, 1-2 площею 5,5 кв. м, 1-3 площею 0,9 кв. м, 1-4 площею 0,9 кв. м, 1-7 площею 16,2 кв. м, 1-8 площею 16,2 кв. м, а всього площею 55,8 кв. м вартістю 3 073 853 крб; в мансарді-частину приміщення літ. І площею 8,9 кв. м вартістю 350 206 крб, пивницю літ. «пд» вартістю 1 159 830 крб, льох літ. «пд1» вартістю 196 560 крб, веранду вартістю 297 360 крб, сходи літ. «а»" вартістю 55 440 крб, вхід в пивницю літ. «вх/пд.» вартістю 85 680 крб, літню кухню літ. «Б» вартістю 797 040 крб, 1/2 частину сходів літ. «б» вартістю 16 920 крб, частину огорожі 1 вартістю 134 190 крб, ворота 2 вартістю 78 120 крб, частину мостіння І вартістю 345 870 крб.
ОСОБА_4 виділено у власність та користування в житловому будинку на першому поверсі приміщення літ. 1-5 площею 22,2 кв. м, 1-6 площею 8,8 кв. м, всього площею 31,0 кв. м вартістю 1 707 377 крб; приміщення в мансарді літ. IIплощею 12,9 кв. м, літ. IIIплощею 12,0 кв. м, літ. IVплощею 3,4 кв. м, частину приміщення І площею 5,2 кв. м, всього площею 43,5 кв. м вартістю 1 712 254 крб, веранду літ. «а2» вартістю 214 830 крб, сарай літ. «В» вартістю 334 100 крб, вбиральню літ. «Д» вартістю 213 120 крб, 1/2 частину сходів літ «б» вартістю 16 920 крб, частину загорожі 1 вартістю 79 380 крб, частину мостіння І вартістю 98 910 крб. Дійсна вартість цієї частини будинку і господарських будівель становить 4 377 591 крб.
Ухвалено закласти дверні пройоми на першому поверсі між приміщеннями літ. 1-1 і 1-5, 1-1 і 1-6, 1-6 і 1-7 за рахунок двох співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; ОСОБА_4 - обладнати зовнішній дверний отвір на веранді літ. IIна протилежну існуючому дверному отвору стіну (перенести двері), обладнати сходи в мансардні приміщення; ОСОБА_3 обладнати вхід в мансардне приміщення з приміщення літ.1-1 на першому поверсі; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за свій рахунок закласти дверний отвір в мансарді між приміщеннями літ. І і IV; обладнати перегородку в мансарді приміщення літ. І на відстані 2,15 п. м від зовнішньої стіни будинку; за рахунок ОСОБА_4 обладнати дверний отвір в мансарді між приміщеннями літ. IIIі IV.
Ухвалено горищним приміщенням користуватися кожному зі співвласників над своїми приміщеннями на першому поверсі, ОСОБА_3 користуватися горищем 1 і 4, ОСОБА_4 - горищем 2 і 3. Внутрішнє перепланування та обладнання зовнішніх сходів у мансардні приміщення ухвалено погодити з органами місцевих рад народних депутатів.
Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності у вказаному будинку з 1/2 ідеальної частини на 60/100 ідеальних частин, а за ОСОБА_4 - 40/100 ідеальних частин вартістю 6 591 069 крб та 4 377 591 крб відповідно.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 1 096 866 крб, та на користь ОСОБА_4 - 9 873 крб. Вирішено питання щодо користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування будинку.
Відповідно до договору дарування від 29 квітня 2010 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_1 40/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 , до яких входятькімната літ. «1-5» площею 21,9 кв. м, коридор 1-6 площею 8,8 кв. м, на мансарді приміщення IIплощею 12,8 кв. м, приміщення IIIплощею 12,0 кв. м, приміщення IVплощею 13,4 кв. м, частинаприміщення І площею 5,2 кв. м, веранда літ. «а1» площею 4,7 кв. м, 1/2 частина сходів літ. «с», сарай літ. «В» та частина загорожі № 1, житловою площею 21,9 кв. м, розташований на приватизованій земельній ділянці. Дарувальнику ОСОБА_7 земельна ділянка площею 0,0311 га і вказана ідеальна частка будинку належали на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 березня 2003 року, виданого після смерті його батька ОСОБА_4 .
Рішенням Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 05 липня 2010 року № 184 на 40/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 , належних на праві власності ОСОБА_1 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року, чинного на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 321 ЦК України зазначено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність.
Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За змістом статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Зазначена норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згоди щодо порядку володіння та користування житловим будинком сторони не досягли.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Результат системного аналізу статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває в спільній частковій власності, визначальним є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частку житлового будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, які підтримав Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі 170/289/16-ц.
У разі поділу житлового будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона становить, а також які підсобні будівлі передаються власнику.
Звернувшись із позовом до суду, позивач просив поділити в натурі спірний будинок відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 18 липня 2014 року.
Суди встановили, що згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 18 липня 2014 року будинок АДРЕСА_1 можна поділити в натурі таким чином відповідно до часток співвласників: ОСОБА_2 - приміщення 1 - вхід у підвал площею 4,90 кв. м, приміщення 2 - підвал площею 22,50 кв. м, приміщення 11 - веранда площею 5,70 кв. м, приміщення 1-1 - коридор площею 15,00 кв. м, приміщення 1-2 - санвузол площею 5,50 кв. м, приміщення 1-3 - туалет площею 0,90 кв. м, приміщення 1-4 - тамбур площею 0,90 кв. м, приміщення 1-7 - житлова кімната площею 15,70 кв. м, приміщення 1-8 - житлова кімната площею 15,70 кв. м, приміщення 1 - коридор мансарди площею 14,00 кв. м. ОСОБА_1 - приміщення 1- 1 веранда площею 4,89 кв. м, приміщення 1-2 коридор площею 6,33 кв. м, приміщення 1-3 - житлова кімната площею 20,98 кв. м, приміщення 1-4 - коридор мансарди площею 12,20 кв. м, приміщення 1-5 - приміщення площею 13,52 кв. м, приміщення 1-6 - коридор площею 3,03 кв. м, приміщення 1-7 - приміщення площею 12,82 кв. м. Додатково у спільній власності знаходиться господарська споруда (сарай) розділена рівними частками по 1/2 ідеальній частині кожному.
У вказаному висновку зазначено, що приміщення мають відокремлені входи, не суперечать власності сусідніх приміщень та можуть бути виділені в натурі. Цей висновок узгоджується з висновком судової експертизи, складеним у цивільній справі № 2-103/1995р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про реальний розподіл житлового будинку.
Заявник, не погодившись із таким варіантом поділу спірного будинку, зазначила, що рішенням Трускавецького міського суду від 18 травня 1995 року у справі № 2-103 вже здійснено поділ майна, оскільки в резулятивній частині цього рішення визнано право власності сторін на відповідну частку майна з посиланням на технічний паспорт будівлі, з яких кожна частка складається.
Верховний Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 457/725/16-ц колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано частки жилого будинку та нежилих будівель, які відповідають розміру й вартості їх часток, визначено конкретний склад новоутворених об'єктів права власності; у зв'язку з перевищенням реальної частки ОСОБА_3 із нього на користь ОСОБА_4 стягнено грошову компенсацію розходження часток у розмірі 9 873 крб та зазначено про зміну часток у праві власності на будинок; зобов'язано співвласників влаштувати окремий вхід та переобладнати будинок в ізольовані квартири; частку ОСОБА_6 у праві власності на будинок припинено як незначну зі стягненням на її користь із ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки
Тобто вказаним рішенням суду виділено у користування і власність конкретні приміщення відповідно до часток співвласників у майні, проте право спільної часткової власності між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 18 травня 1995 року не припинено. Зокрема, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 40/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 , належних на праві спільної часткової власності.
Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 457/725/16-ц дійшов висновку, що за обставин, коли частки сторін у праві власності на будинок технічно переобладнані в ізольовані квартири із самостійним виходом, вказане нерухоме майно продовжує належати сторонам на праві спільної часткової власності та вимагає згоди співвласників щодо здійснення цього права. Відсутність такої згоди між сторонами і є підставою заявленого ОСОБА_1 позову.
Відповідно до частини третьої статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з технічної можливості здійснити поділ (виділ) нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, а розмір реальних часток співвласників відповідають розміру ідеальних часток у праві спільної власності на будинок.
Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, погодився зі вказаним висновком суду першої інстанції та не вбачав підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги про те, що суди, оцінюючи поданий позивачем висновок про поділ спірного будинку, не досліджували інших варіантів поділу спірного будинку, які є можливими та те, що суд першої інстанції не надав відповідачу можливості запропонувати свій варіант поділу будинку, необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до частин першої-третьої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частини перша та третя статті 60 ЦПК України 2004 року).
Заявник брала участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій та не була позбавлена можливості заявляти перед судом клопотання про призначення судово-будівельної експертизи. Також заявник не надала суду іншого, ніж поданий позивачем, висновку щодо технічної можливості поділу спірного будинку.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи касаційної скарги щодо неподільності спірного будинку Верховний Суд відхиляє, оскільки такі доводи були предметом перегляду судами першої та апеляційної інстанцій, яким суди надали належну оцінку, врахувавши розмір часток співвласників, технічну можливість виділу часток, відповідно до тих, що належать їм на праві власності.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими.
Cуди першої та апеляційної інстанцій дали належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування судових рішень - відсутні, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко