Ухвала
28 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 412/1277/2012
провадження № 61-18309ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною
скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 37 м. Дніпропетровська, Виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, про встановлення права на проживання та визнання розпорядження органу приватизації та права власності на квартиру частково недійсними,
У жовтні 2006 року ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 37 м. Дніпропетровська, виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, про встановлення права на проживання та визнання розпорядження органу приватизації та права власності на квартиру частково недійсними.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 та за її дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Визнано розпорядження органу приватизації управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2007 року
№ 1/126-07 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане на основі цього розпорядження, недійсними.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу
ОСОБА_7 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасовано, справу № 412/1277/2012 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від
05 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 повернуто заявнику, оскільки на момент подання касаційної скарги він був неповнолітнім, тобто не мав цивільної процесуальної дієздатності для подання до суду касаційної скарги.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада
2019 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що він будучи неповнолітнім знав про звернення матері - ОСОБА_2 до суду з позовом, у тому числі і в його інтересах, про встановлення права на проживання та визнання розпорядження органу приватизації та права власності на квартиру частково недійсними. У вересні 2020 року йому стало відомо, що відповідачі відчужили спірну квартиру, а
їх примусово виселили. У жовтні 2020 року він звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 30 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року. Однак ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року касаційну скаргу йому було повернуто, оскільки на момент подання касаційної скарги він був неповнолітнім, тобто не мав цивільної процесуальної дієздатності для подання до суду касаційної скарги. Посилаючись на те, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено його права на спірну квартиру, та що до досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), він не міг самостійно оскаржити зазначені судові рішення, ОСОБА_1 просив поновити йому строк на касаційне оскарження.
Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина третя статті 390 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
У справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження
не можна визнати поважними, оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, в його інтересах, як законний представник, діяла мати - ОСОБА_2 , якій було відомо про ухвалення оскаржуваних судових рішень, однак вона, діючи у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, правом на касаційне оскарження ухвалених судових рішень не скористалася. Касаційна скарга заявника не містить посилання на неналежне здійснення ОСОБА_2 , своїх повноважень, як законного представника. З огляду на наведене, саме по собі посилання ОСОБА_1 на неможливість реалізації права на касаційне оскарження у зв'язку із недосягненням повноліття, не може бути поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 необхідно звернутися з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, зазначити інші поважні причини пропуску процесуального строку та підстави для його поновлення, підтверджені відповідними доказами.
Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено визначені статтею 389 ЦПК України підставу (підстави) на якій (яких) подається касаційна скарга.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
У статті 27-1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених статтею 27 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника, у разі якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення.
Відповідно частини другої статті 29 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 діяла у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 2002 року народження, як їх законний представник.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 є учасником цієї справи, інтереси якого, як законний представник, представляла мати - ОСОБА_2 , що унеможливлює відкриття касаційного провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обгрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги встановлено статтею 392 ЦПК України.
За змістом пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено визначені статтею 389 ЦПК України підставу (підстави) на якій (яких) подається касаційна скарга.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, а також уточнити її прохальну частину відповідно до визначених статтею 409 ЦПК України повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом пункту першого частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,
Наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на касаційне оскарження визнати неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 18 січня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, в частині виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, в частині подання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. І. Усик