Ухвала
09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 705/4506/19
провадження № 61-15697ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Уманьводоканал» про захист прав споживачів,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунального підприємства «Уманьводоканал» (далі - КП «Уманьводоканал»), в якому просила суд визнати протиправним надання недостовірних відомостей КП «Уманьводоканал» до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради (далі - Управління) про наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги за особовим рахунком № НОМЕР_1 понад 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та зобов'язати КП «Уманьводоканал» надати достовірні відомості за особовим рахунком № НОМЕР_1 до Управління.
Позов обґрунтовувала тим, що вона звернулась до Управління з приводу підстав ненадання субсидії на неопалювальний період з травня 2019 року та отримала відповідь, в тому числі і усну, що підставою цього є відомості, надані КП «Уманьводоканал». Зокрема повідомлення від 04 червня 2019 року про надання субсидії № 028297 відділ субсидії Управління відмовлено у наданні субсидії на підставі відомостей, наданих відповідачем про наявність у позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги. Вважала, що відповідач умисно надав недостовірні відомості щодо неї, оскільки жодних претензій з приводу заборгованості перед відповідачем з оплати житлово-комунальних послуг протягом усього часу не надходило. Також, позивач зазначала, що доказом відсутності заборгованості перед відповідачем є відсутність у провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області, до територіальної підсудності якого належить зареєстроване місце проживання позивача, до моменту звернення з позовом до суду, справ про стягнення з неї заборгованості за житлового-комунальні послуги.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала суду належних та достатніх доказів того. що в неї не існує заборгованості перед відповідачем за отриману житлово-комунальну послугу - водопостачання, оскільки на підтвердження та в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано довідки про наявність чи відсутність заборгованості. Позивач також не ставила питання про витребування доказів, у тому числі необхідної довідки щодо наявності чи відсутності заборгованості.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
За положеннями частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ця справа є справою про захист прав споживачів, без зазначення ціни позову.
Проте зі змісту вимог випливає що позивач оспорює наявність у неї заборгованості, розмір якої не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ця справа також не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені випадки, як і на докази на їх підтвердження.
Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Отже, у цій справі її малозначність є визначальним фактором для вирішення питання відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Уманьводоканал» про захист прав споживача відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний