09 грудня 2020 року Справа № 160/4874/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 , звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, в якій просив суд:
- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення йому пенсії - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову йому у поновленні пенсії викладене в листі відповідача від 07.04.2020 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати його пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року з її одночасним перерахунком, на підставі документів, що вже містяться в його пенсійній справі з виготовленням нової довідки про розмір грошового забезпечення, на вказаний ним банківський рахунок, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він до 13 квітня 1994 року проживав у АДРЕСА_1 . 15.10.2019 року його представник ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про поновлення йому пенсії. Проте, листом від 07.04.2020 року №0400-0316-8/15432 відповідачем було повідомлено, що підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , немає, оскільки не була дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії, а представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень подати до органів пенсійного фонду його особисту заяву про призначення пенсії. Також, що у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача та що це, достатня підстава для відмови йому у призначенні пенсії, що буцім-то документ, що посвідчує особу позивача не відповідає порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, затвердженою постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 р. Зазначено, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем не дозволяє відповідачу призначити пенсію позивачу. Представник позивача 04.06.2018 року направив відповідачу оригінал нотаріально засвідченого та апостильованого свідоцтва, що засвідчує факт зміни імені, проте своїми листами від 18.06.2018 р., 22.01.2019 р., 04.02.2019 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, з зазначених вище підстав.
Ухвалою суду від 08.05.2020 року, позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ч.3 ст.161 КАС України, та надано строк десять днів для усунення недоліків, шляхом надання до суду документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2102 грн.
Ухвалою суду від 09.06.2020 року було продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі суду від 08.05.2020 року по даній справі, строком на 10 днів з дня закінчення дії карантини (COVID-19).
Ухвалою суду від 11.08.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви 10.08.2020 року.
На виконання вимог ухвали суду 04.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що від Дніпропетровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки супровідним листом від 27.11.2019 р. №7/13897/6, у зв'язку із зверненням представника позивача для відновлення пенсії, надійшла архівна пенсійна справа ОСОБА_1 . Згідно з матеріалами, які містяться в наданій архівній пенсійній справі ОСОБА_1 , а саме “Донесением 4.4.94 20/77413” пенсійна справа ОСОБА_1 закрита у листопаді 1994 року, у зв'язку із його смертю. Враховуючи викладене відповідач просив суд розгляд даної справи здійснювати відповідно до ч.3 ст.12 КАС України за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та залучити до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпропетровський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Відповідач також просив суд за наслідками розгляду даної справи відмовити у задоволенні позову позивачу повністю.
Ухвалою суду від 12.10.2020 року було вирішено подальший розгляд даної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпропетровський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
До суду 28.10.2020 року від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
В судовому засіданні, яке було призначено на 28.10.2020 р., розгляд справи був відкладений на 11.11.2020 р., у зв'язку з неявкою представників сторін та третьої особи.
До суду 11.11.2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що 13.04.1994 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, що підтверджується штампами в його паспорті громадянина України для виїзду за кордон. На підставі чого позивачу було виплачено пенсії за 6 місяців відповідно до діючого на той час законодавства. І у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон була закрита пенсійна справа позивача. Закриття пенсійної справи позивача у зв'язку з його смертю є помилкою військкомату. Адже для такого закриття військкомат повинен мати свідоцтво про смерть позивача. Однак такого свідоцтва ані третя особа, ані відповідач не мають, оскільки позивач живий, що підтверджується його довіреністю на представництво інтересів від 15.10.2019 року. На підставі чого, представник позивача просив суд позовну заяву задовольнити у повному обсязі, а справу розглядати без його участі.
В судове засідання 11.11.2020 р. з'явився представник відповідача, а представники позивача та третьої особи в судове засідання своїх представників не направили та розгляд справи був відкладений до 25.11.2020 р.
До суду 13.11.2020 року від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
До суду 25.11.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
В судовому засіданні, яке було призначено на 25.11.2020 р., розгляд справи був відкладений на 09.12.2020 р., у зв'язку з неявкою представників сторін та третьої особи.
До суду 30.11.2020 року від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що позивач знаходиться в живих, а твердження Дніпропетровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та відповідача, що пенсійна справа позивача закрита у зв'язку з його смертю - не відповідає дійсності та суперечать матеріалам справи. Від представника позивача також надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
В судове засідання 09.12.2020 р. представників сторін та третьої особи не з'явилися, про день та час його проведення повідомлялися належним чином. Від представника позивача знову надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Третя особа до теперішнього часу будь-яких пояснень щодо даної позовної заяви на адресу суду не надіслала, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження повідомлялася належним чином.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у АДРЕСА_1 .
13.04.1994 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Як видно з матеріалів справи, 01.01.1992 року, по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами:
- відповідним пенсійним посвідченням;
- військовим квитком;
- листом Дніпропетровського обласного військового комісаріату №7/13916/6 від 29.11.2019 року.
Судом також встановлено, що після виїзду позивача до Ізраїлю, йому з 1994 року було припинено виплату пенсії.
15.11.2019 року представник позивача, на підставі нотаріальної довіреності, посвідченої та апостильованої, подав до відповідача заяву про поновлення пенсії ОСОБА_1
23.03.2020 року представник позивача, на підставі нотаріальної довіреності, посвідченої та апостильованої, вдруге звернувся до відповідача із відповідною заявою про надання рішення у поновленні пенсії.
Проте, 07.04.2020 року своїм листом №0400-0316-8/15432 відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу, посилаючись на те, що він має право лише особисто подати до УПФ України заяву про перерахування пенсії на банківський рахунок та, що представники позивача не мають права подати від його імені таку заяву щодо поновлення виплати пенсії.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для його звернення з даним позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно з п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Рішенням Конституційного Суду України зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно до конституційних принципі, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Встановленні у справі фактичні обставини свідчать, що виплата позивачеві пенсії з 1994 року, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, припинена.
Також, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
До того ж, відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст.46 Конституції України.
Позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Згідно з абз.1 п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов'язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена виплата пенсії.
Крім того, суд зазначає, що лист відповідача від 07.04.2020 р. №0400-0316-8/15432 за своєю суттю є відмовою в поновлені виплати пенсії позивачу, оскільки в листі зазначено, що не має законних підстав поновити виплату йому пенсії.
Таким чином, рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області викладене в листі від 07.04.2020 р. №0400-0316-8/15432, яким відмовлено в поновленні виплати пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, за можливе визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та визнати протиправним і скасувати рішення відповідача викладене в листі від 07.04.2020 р. №0400-0316-8/15432, яким відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком позивачу.
Отже, суд дійшов висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
В силу абз.1 п.2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.4.12 Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
При цьому, п.1.5 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Отже, сама суть звернення позивача з метою захисту свого законного права на пенсійне забезпечення в Україні проживаючи за кордоном, не може залежати від їх місця проживання (останнього місця реєстрації в Україні), як і залежність від такого звернення особисто.
Із матеріалів справи вбачається, що до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України, де отримував призначену пенсію.
Відмовляючи у поновленні виплати позивачу пенсії з підстав відсутності доказів громадянства та необхідності особистого звернення пенсіонера із відповідною заявою, відповідачем не враховано відсутність механізму, який встановлював би порядок звернення осіб, які до виїзду за кордон перебували на обліку як одержувачі пенсії в органах соціального захисту населення як Законом № 1058-IV, так і Порядком № 22-1.
Відповідач після отримання заяви позивача не здійснив жодних визначених Законом №1058-IV дій щодо розгляду по суті заяви позивача, тим самим відповідач порушив право особи на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз зазначених положень Закону № 1058-IV та Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає підстави дійти до висновку, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області вчинити певні дії провести поновлення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 року на вказаний ним банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.ст.1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у тому числі пенсій, у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до ст.ст.2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%, пенсія підлягає обов'язковій індексації.
Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача провести поновлення виплати пенсії за віком позивачу саме з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, з 2000 року позивач не отримував призначену пенсію з підстав виїзду та проживання за кордоном. Щодо поновлення пенсії, позивач зобов'язаний був подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду України, що є підставою для відповідача для вирішення питання відповідно до поданої заяви.
При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а, а відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю, подав відповідну заяву про поновлення пенсії саме 15.10.2019 року, тому поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії за віком, тобто з 15.10.2019 року.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 420,40 грн. (840,80 грн. : 2).
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 263 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області викладене в листі від 07.04.2020 р. №0400-0316-8/15432, яким відмовлено в поновленні виплати ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 15.10.2019 року на вказаний ним банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 420,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма