18 листопада 2020 року Справа № 160/11055/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С. І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу № 160/11055/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.06.2018 року; зобов'язати Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.06.2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у Національному університеті оборони України ім. Івана Черняховського у період з 29.08.2016 року по 04.06.2018 року. З 29 липня 2015 року позивач має статус учасника бойових дій, який отримав в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 “Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення”. Згідно витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 04.06.2018 року № 113 позивача виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення. У даному витязі із наказу зазначені відомості про вид та розмір виплаченої грошової допомоги позивачу на день його звільнення, однак у вищезазначеному витязі були відсутні відомості про нарахування та здійснення виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.06.2018 року. Листом від 22.08.2020 р. №182/3287 відповідачем було надано відповідь на заяву позивача про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, якою відмовлено у здійсненні зазначеної виплати. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2018 роки є протиправною. Окрім цього, позивач посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в рішенні по зразковій справі № 620/4218/18, якою визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач з позовною заявою не погоджується та надав 12.10.2020 року письмовий відзив на позов, в якому зазначено наступне. Позивач з серпня 2016 року по червень 2018 року проходив військову службу на посаді слухача гуманітарного університету денної форми навчання. У подальшому наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.06.2018 року № 307 та відповідно до пунктів 84 та 107 Положення № 1153/2008 майора ОСОБА_1 , у зв'язку із закінченням гуманітарного університету було призначено старшим офіцером відділу організації інформаційно-пропагандистського забезпечення управління оперативного командування "Схід" Сухопутних військ Збройних Сил України. У відзиві відповідач звертає увагу на те, що вказаним наказом позивача було призначено на нову посаду, а не звільнено з військової служби у запас. Таким чином, оскільки університет у 2018 році позивача з військової служби у Збройних Силах України з підстав та у порядку, визначеному законодавством, не звільняв, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до університету є необґрунтованими.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта № НОМЕР_1 № 286 від 28.08.2016 року майора ОСОБА_1 , заступника командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону по роботі з особовим складом, зарахованого слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на денну форму навчання на підставі наказу Міністра оборони України від 12.08.2016 року № 748 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув розпорядження начальника Національного університету оборони України, м. Київ. З 28 липня 2016 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Виплачено щомісячну грошову премію у розмірі 450% від посадового окладу з 01 липня по 28 липня 2016 року, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 липня по 28 липня 2016 року, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % до посадового окладу за період з 01 липня по 28 липня 2016 року.
Виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення з 01 липня по 28 липня 2016 року. Щорічна основна відпустка за 2016 рік використана з 16 липня по 25 серпня 2016 року. Грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік виплачена.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 не отримав. Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю за формою 3. Постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства Оборони України не забезпечувався. Знято з котлового забезпечення з 29 липня 2016 року.
З витягу із наказу Національного університету оборони України імені Івана Чернявського (по стройовій частині) А0536 від 23.08.2019 року вбачається, що офіцерів, які закінчили у 2018 році гуманітарний інститут і яких призначено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01 червня 2018 року № 307 на відповідні посади, з 04 червня 2018 року виключено зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення та вважати, що справи та посаду здали і вибули до нового місця служби, зокрема підполковника ОСОБА_1 , до військової частини НОМЕР_2 , м. Дніпро. Щорічна основна відпустка за 2018 рік не надавалась. В період з 09 по 22 січня 2018 року використано зимову канікулярну відпустку у кількості 14 діб. Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 100 % від максимальної суми премії; щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавку за вислугу років; надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу. Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260: грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік не виплачувалася; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік не виплачувалася. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю. Постійним або службовим житлом в університеті не забезпечувався.
З довідки Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського від 20.08.2020 року № 182/3/1632 вбачається, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за час проходження військової служби у Національному університеті оборони України ім. Івана Черняховського за 2017-2018 року ОСОБА_1 не виплачувалась.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 по 2018 роки, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2232-ХІІ від 25.03.1992(далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-XII від 22.10.1993(далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про відпустки” № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” № 3543-XII від 21.10.1993та “Про оборону України” № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ,статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослужному в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 від 16.05.2019 року, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
З огляду на вищезазначене, суд зазначає, що в даному випадку чинне законодавство пов'язує виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, саме зі звільненням військовослужбовця з військової служби, тобто з юридичним та фактичним припиненням проходження військової служби у Збройних Силах України.
При цьому, зі змісту витягу із наказу від 04.06.2018 року №113 вбачається, що ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а лише був направлений до нового місяця служби, до військової частини НОМЕР_2 .
Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Таким чином, оскільки грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виплачується саме при звільненні, то прав на її нарахування та виплату у позивача при направленні до нового місяця служби не виникло.
Окремо суд зазначає, що при проходженні позивачем служби в Національному університеті оборони ім. Івана Черняховського він не звертався з заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Будь яких доказів такого звернення позивачем не надано. В свою чергу компенсація невикористаної відпустки можлива лише за письмовою заявою військовослужбовця, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у відповідача, за відсутності факту звільнення ОСОБА_1 з військової служби, за відсутності письмової заяви про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, не виникло обов'язку самостійно здійснити таку компенсацію при проведенні його переведення на іншу посаду військової служби.
В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська