Рішення від 21.12.2020 по справі 915/1036/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 915/1036/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (54000, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 159; ідентифікаційний код 05410263)

до відповідача: Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд. 5-А; ідентифікаційний код 31319242)

про: стягнення грошових коштів,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

Суть спору:

29.07.2020 Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 540007-СК-14930-0720 від 24.07.2020 (з додатками), в якій просить суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі;

- стягнути з ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на користь АТ «Миколаївгаз» заборгованість в сумі 6989756,24 грн, пеню в сумі 349953,23 грн, три відсотка річних в сумі 331500,79 грн, інфляційні збитки в сумі 1558001,95 грн, всього 9229212,24 грн;

- стягнути з ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на користь АТ «Миколаївгаз» судові витрати в сумі 138438,18 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі заяви-приєднання № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) з додатками до неї; типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 1384/27829 (з подальшими змінами); актів наданих послуг з розподілу природного газу (49 шт.); реєстру руху грошових коштів по банку за період з 01.01.2016 по 31.07.2020; листування учасників справи; застосування положень Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, статей 11, 258, 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 232 Господарського кодексу України та мотивовані таким:

Позивачем, як оператором ГРМ від відповідача було отримано заяву-приєднання № 9420V8V6QST016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим.

На виконання умов Договору позивачем для відповідача були надані послуги з розподілу природного газу, на підтвердження чого суду надано відповідні акти наданих послуг.

Загальна вартість послуги розподілу природного газу за період січень 2016 - липень 2020 року склала 238 587 288,50 грн.

В свою чергу відповідачем зобов'язання за Договором було виконані частково, станом на 12.07.2020 включно за вказаний період сплачено 231 597 532,24 грн. Різницю між даними розрахунку та Реєстру грошових коштів складають листи відповідача про зарахування переплати за Договором на інші договори (за переліком).

За твердженням позивача, станом на 12.07.2020 включно, заборгованість відповідача за послуги з розподілу природного газу складає 6 989 756,26 грн. Також, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 349953,23 грн, три відсотка річних в сумі 331500,79 грн, інфляційні збитки в сумі 1558001,95 грн внаслідок порушення останнім грошового зобов'язання за укладеним між сторонами Договором.

03.08.2020, у зв'язку тим, що позивачем не дотримано вимог ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд постановив ухвалу, якою позовну заяву Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» № 540007-СК-14930-0720 від 24.07.2020 залишив без руху.

06.08.2020 до суду від позивача надійшла заява № 540007-СК-15911-0820 від 05.08.2020 про виправлення недоліків. Крім того, 11.08.2020 позивачем додатково до вказаної заяви з супровідним листом № 540007-СК-16089-0820 надано суду розрахунок основного боргу, заявленого до стягнення.

Ухвалою суду від 11.08.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1036/20 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22 вересня 2020 року о 09:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

09.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив № 2416/32 від 08.09.2020 на позовну заяву, в якому заявник просить суд відмовити в стягненні заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 790779,34 грн; закрити провадження в частині стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 1400644,14 грн; відмовити в стягненні 3 відсотків річних у сумі 100203,01 грн; відмовити в стягненні пені у сумі 17912,81 грн; відмовити у стягненні збитків від інфляції у сумі 1320872,41 грн; зменшити розмір стягуваної пені до 1000,00 грн; відстрочити виконання рішення до 01.09.2021.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві ґрунтуються на підставі банківських виписок; спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України; платіжних доручень (за період 2017-2019 років); листування учасників справи; звітів про фінансові результати відповідача; містять посилання на норми статей 253-256, 258, 530, 546, 549, 551, 552, 625 Цивільного кодексу України, статей 230, 232, 233 Господарського кодексу України, приписи Закону України «Про теплопостачання», положення постанов Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, № 20 від 11.01.2005, № 217 від 18.06.2014, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України № 493/688 від 03.08.2015 та мотивовані тим, що відповідачем здійснені часткові оплати щодо спірної суми основної заборгованості як до, так і після дати звернення позивача до суду з позовною заявою. Крім того, відповідач надав суду контррозрахунок пені, 3 % річних та збитків від інфляції, посилаючись, серед іншого на спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, якими сторони за їх взаємною згодою і домовленістю змінили порядок проведення остаточного розрахунку. Відповідач не погоджується з визначеним позивачем порядком зарахування грошових коштів, перерахованих на підставі відповідних рішень. Додатково, Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» зазначає, що частина позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені заявлена позивачем поза межами строку позовної давності.

В засіданні 22.09.2020, проведеному за участю представників обох сторін, судом було постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження, з занесенням її до протоколу судового засідання, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 15 жовтня 2020 року о 09:00.

29.09.2020 до суду від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» надійшла відповідь на відзив № 540007-СК-19079-0920 від 28.09.2020, у якій позивач, зокрема, частково погоджується із заявленим обґрунтуванням відповідача, водночас зазначає, що на підставі спільних протокольних рішень, на які наявне посилання у відзиві, позивачем та відповідачем було змінено умови виконання договірних зобов'язань по укладеному Договору природного газу саме у вказаному періоду, а тому зменшення відповідачем 3 % річних та інфляційних за липень-вересень 2017 року є неправомірним. Фактично на суму вказаного спільного протокольного рішення необхідно зменшити зобов'язання відповідача зі сплати 3 % річних та інфляційних саме за жовтень та листопад 2017 року.

Крім того, у відповіді на відзив позивачем викладені заперечення проти клопотань відповідача про зменшення розміру стягуваної пені та про відстрочення виконання рішення суду.

05.10.2020 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 2723/32 від 05.10.2020, у яких заявник, зокрема, не погоджується з твердженням позивача щодо зменшення зобов'язань відповідача на підставі спільних протокольних рішень саме за жовтень та листопад 2017 року.

12.10.2020 до суду від позивача надійшла заява № 54007-СК-19438-1020 від 12.10.2020 про зменшення розміру позовних вимог. Так, позивач зазначає про зменшення розміру основної заборгованості, збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування пені, зменшення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних.

З урахуванням наведеної заяви позивач просить суд:

- стягнути з ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на користь АТ «Миколаївгаз» заборгованість станом на 11.10.2020 року в сумі 3578566,08 грн, пеню в сумі 485585,77 грн, три відсотка річних в сумі 271815,59 грн, інфляційні збитки в сумі 873105,13 грн, всього 5209072,58 грн;

- стягнути з ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на користь АТ «Миколаївгаз» судові витрати.

До заяви Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» додані розрахунок основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних витрат.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Таким чином, розглянувши заяву позивача № 54007-СК-19438-1020 від 12.10.2020 про зменшення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 12.10.2020, тобто до закінчення підготовчого засідання, суд дійшов висновку, що вказана заява подана позивачем у відповідності до приписів ст. 46 ГПК України, відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, не порушує права та охоронювані законом інтереси сторін, а тому приймається судом до розгляду.

З урахуванням наведеного, у даній справі судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з позивача на користь позивача 5209072,58 грн, у тому числі:

- суми основного боргу в розмірі 3578566,08 грн;

- пені в сумі 485585,77 грн;

- трьох відсотків річних в сумі 271815,59 грн;

- інфляційних збитків в сумі 873105,13 грн.

В підготовчому засіданні 15.10.2020, проведеному за участю представників обох сторін, судом було оголошено перерву до 03 листопада 2020 року о 09:00.

02.11.2020 до суду від відповідача надійшов відзив № 3023/32 від 02.11.2020 на заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якому товариство перевірило здійснений позивачем розрахунок та у зв'язку із цим надає свій контррозрахунок з наступними значеннями: 3 % річних - 269 300,07 грн; інфляційні - 237 129,54 грн.

За результатами засідання, проведеного 03.11.2020 за участю представників обох учасників справи, судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у даній справі, з призначенням її до судового розгляду по суті на 08 грудня 2020 року.

13.11.2020 до суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 11.11.2020 (вх. № 14427/20) щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, в якому товариство, зокрема, зазначає, що задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на 1 рік, призведе до непропорційного порушення балансу майнових інтересів сторін та не є виправданим для досягнення мети - виконання судового рішення.

25.11.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання № 2294/32 від 24.11.2020, в якому підприємство просить суд закрити провадження в частині стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу по договору № 09420V8V6QST016 в сумі 3578566,08 грн.

Вказане клопотання мотивоване тим, що заявлена позивачем сума основного боргу по договору № 09420V8V6QST016 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) яка складає 3 578 566,08 грн, відповідачем за період з 12.10.2020 по 23.11.2020 перерахована позивачу, а тому предмет спору у даній справі частково відсутній (в частині основного боргу).

В засіданні 08.12.2020 суд за участю представників позивача та відповідача, розпочав розгляд справи № 915/1036/20 по суті, заслухав вступні слова учасників справи, та оголосив перерву до 17 грудня 2020 року о 10:45.

В судовому засіданні 17.12.2020, проведеному за участю представників обох сторін, судом було з'ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджено в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.

За результатами проведеного засідання судом перед дебатами було оголошено перерву до 21 грудня 2020 до 15:00.

21.12.2020 до суду від відповідача надійшла заява № 3638/32 від 21.12.2020 про перенесення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на лікарняному.

В судове засідання 21.12.2020 учасники справи своїх представників не направили, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином. При цьому, відповідач, як було наведено вище просив суд про відкладення судового засідання (заява № 3638/32 від 21.12.2020).

За результатами розгляду відповідної зави суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що відповідачем, по-перше, не надано доказів, на підтвердження викладених у заяві обставин; по-друге неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, проте, відповідачем суду таких обставин взагалі не зазначено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2019 по справі № 910/12842/17, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, відсутність повноважного представника відповідача у даному засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» № 3638/32 від 21.12.2020 про перенесення розгляду справи, а отже - про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 21.12.2020 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників учасників справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2015 Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 було затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі Кодекс ГРС), який набрав чинності 27.11.2015.

Пунктом 1 глави 1 розділу VI цього Кодексу передбачено, що суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу.

За приписами пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС договір розподілу природного газу правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.

Оператор газорозподільної системи (далі Оператор ГРМ) суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Споживач природного газу (далі споживач) фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4, 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС, договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Матеріали справи свідчать, що 01 січня 2016 року між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», як оператором ГРМ, та Обласним комунальним підприємством «Миколаївоблтеплоенерго», як споживачем, був укладений Договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), шляхом надання споживачем підписаної заяви-приєднання № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим). За цим Договором Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором. Обов'язковою умовою надання Споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у Споживача об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Відповідно до п. 3.1 цього Договору споживач має право здійснювати відбір/споживання природного газу з газорозподільної системи за умови включення його до Реєстру споживачів будь-якого постачальника у періоді фактичного відбору/споживання природного газу, що в установленому Кодексом газотранспортної системи порядку підтверджується оператором газотранспортної системи до початку такого періоду. Наявність підтвердженого обсягу природного газу Споживача (його постачальника) доводиться до відома Оператора ГРМ у встановленому законодавством порядку Оператором ГТС, а до відома Споживача - його постачальником. За відсутності у Споживача договору постачання природного газу та/або виділених його постачальником підтверджених обсягів для потреб Споживача на відповідний календарний період Споживач не має права використовувати (споживати) природний газ із газорозподільної системи.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням Кодексу газорозподільних систем.

Згідно з п. 6.2 Договору тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.

За змістом п. 6.4 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.6 Договору надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватись підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

У відповідності до п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2 Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Додатками до заяви-приєднання № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 (т. 1 а.с. 75-176) сторони погодили дані щодо точок комерційного обліку споживача.

Предметом даного позову виступає майнова вимога оператора ГРМ до споживача про стягнення з останнього основної заборгованості в період травень-червень 2020 року (2 місяці) за договором розподілу природного газу, а також пені, відсотків річних та інфляційних збитків, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором в період з 2017 по 2020 рік.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за укладеним між сторонами договором.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- заява-приєднання № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) з додатками до неї;

- типовий договір розподілу природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 1384/27829 (з подальшими змінами);

- акти наданих послуг з розподілу природного газу (49 шт.);

- реєстр руху грошових коштів по банку за період з 01.01.2016 по 31.07.2020;

- листування учасників справи.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- банківські виписки;

- платіжні доручення (за період 2017-2019 років);

- спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України: № 10/УТГ від 19.01.2017, № 1277/У від 20.02.2017, № 3358/У від 18.08.2017, № 4493/У від 19.12.2017;

- листування учасників справи;

- звіти про фінансові результати відповідача.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач у даній справі стверджує, що на виконання умов вищенаведеного Договору, у період з січня 2016 року по грудень 2019 року надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 200 967 050,06 грн та цю обставину підтверджує наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами без будь-яких зауважень та заперечень актами наданих послуг з розподілу природного газу (т. 2 а.с.17-40).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.10.2019 № 2080 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП» було внесено зміни до Типового договору розподілу природного газу, зокрема щодо порядку здійснення розрахунків за Договором.

Так, відповідно до змісту пунктів 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.6 Типового договору в редакції відповідної постанови оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.

Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.

Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

З урахуванням відповідних змін, факт надання позивачем відповідачу послуг з розподілу природного газу починаючи з 01.01.2020 (за період з січня 2020 року по червень 2020 року) підтверджується підписаними обома сторонами без зауважень та заперечень актами наданих послуг з розподілу природного газу (т. 2 а.с.41-43).

За даними позивача загальна вартість послуги розподілу природного газу за період з січня 2016 року по червень 2020 року становила 239 013 927,97 грн.

Суд відмічає, що факт надання Оператором ГРМ споживачеві послуг з розподілу природного газу у відповідному обсязі за вказаний позивачем період відповідачем у ході розгляду справи не спростовувався та не заперечувався.

В свою чергу, відповідачем оплата за надані за надані послуги з розподілу природного газу за Договором № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 була проведена не в повному обсязі. За даними позивача, які підтверджені відповідачем в судовому засіданні, станом на 11.10.2020 за надані послуги за спірний період споживачем на рахунок оператора ГРМ було перераховано 235 435 361,89 грн.

Так, відповідачем протягом тривалого часу здійснювалися часткові оплати за Договором, що вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень та банківських виписок.

Частина заборгованості у розмірі 841843,98 грн була погашена, з урахуванням листів Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про зарахування переплати за Договором на інші договори:

- від 14.06.2018 №3601/06 на суму 71598,77 грн;

- від 17.07,2018 №3983/06 на суму 164695,20 грн;

- від 19.07.2018 № 3992/17 на суму 16730,40 грн;

- від 16.08.2018 №4261/17 на суму 177891,20 грн;

- від 16.08.2018 №4257/17 на суму 17610,72 грн;

- від 17.09.2018 № 4601/17 на суму 182585,83 грн;

- від 17.10.2018 р. № 4882/17 на суму 210731,86 грн.

Також, 06.07.2020 року на адресу позивача від відповідача надійшла заява від 02.07.2020 № 1682/32 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1054971,41 грн.

Крім наведеного, частина заборгованості була сплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» на підставі Спільних протокольних рішень, а саме:

1) Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 10/УТГ від 19.01.2017, сторонами якого виступили Головне управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (Сторона 1), Департамент фінансів Миколаївської обласної державної адміністрації (Сторона 2), Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (Сторона 3), Публічне акціонерне товариство «Миколаївгаз» (Сторона 4), Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (Сторона остання), укладене з метою погашення взаємної заборгованості.

Предметом спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

За умовами п.п. 2.3-2.6, 2.8 спільного протокольного рішення:

- Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України Стороні 1 у сумі 15 000 000,00 грн з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 1 перераховує на рахунок Сторони 2 кошти в сумі 15 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за листопад-грудень 2016 року «с» 15 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 2 перераховує Стороні 3 (через департамент фінансів Миколаївської міської ради) кошти за субсидії у сумі 15 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за листопад-грудень 2016 року «с» 15 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 3 перераховує Стороні 4 кошти в сумі 15 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 500 000,00 грн, за розподіл природного газу в 2016 р. згідно з договором від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016 із записом у графі «призначення платежу»: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за розподіл природного газу за 2016 рік, договір від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016, 15 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 500 000,00 грн»;

- Сторона 4 перераховує Стороні останній кошти в сумі 15 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 500 000,00 грн, за послуги балансування 2016 рік згідно з договором транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000711 із записом у графі «призначення платежу: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за надані послуги балансування за 2016 рік, договір транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000711, 15 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 500 000,00 грн»;

- Сторона остання перераховує кошти в сумі 15 000 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

2) Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 1277/У від 20.02.2017, сторонами якого виступили Головне управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (Сторона 1), Департамент фінансів Миколаївської обласної державної адміністрації (Сторона 2), Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (Сторона 3), Публічне акціонерне товариство «Миколаївгаз» (Сторона 4), Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (Сторона № 5), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Сторона остання), укладене з метою погашення взаємної заборгованості.

За умовами п.п. 2.3-2.8 спільного протокольного рішення:

- Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України Стороні 1 у сумі 1 850 000,00 грн з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 1 перераховує на рахунок Сторони 2 кошти в сумі 1 850 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за грудень 2016 року - січень 2017 року «с» 1 850 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 2 перераховує Стороні 3 (через департамент фінансів Миколаївської міської ради) кошти за субсидії у сумі 1 850 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за грудень 2016 року - січень 2017 року «с» 1 850 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 3 перераховує Стороні 4 кошти в сумі 1 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн, за розподіл природного газу за 2017 р. згідно з договором від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016 із записом у графі «призначення платежу»: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за розподіл природного газу за 2017 рік, договір від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016, 1 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн»;

- Сторона 4 перераховує Стороні 5 кошти в сумі 1 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн, за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2016 рік згідно з договором від 17.12.2015 № 1512000711 із записом у графі «призначення платежу: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2016 рік, договір від 17.12.2015 № 1512000711, 1 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн»;

- Сторона 5 перераховує Стороні останній кошти в сумі 1 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн, за природний газ за 2016 рік згідно з Договором від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ із записом у графі «призначення платежу» «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за природний газ за 2016 рік, договір від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн»;

- Сторона остання перераховує кошти в сумі 1 850 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

3) Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 3358/У від 18.08.2017, сторонами якого виступили Головне управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (Сторона 1), Департамент фінансів Миколаївської обласної державної адміністрації (Сторона 2), Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (Сторона 3), Публічне акціонерне товариство «Миколаївгаз» (Сторона 4), Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (Сторона № 5), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Сторона остання), укладене з метою погашення взаємної заборгованості.

За умовами п.п. 2.3-2.8 спільного протокольного рішення:

- Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України Стороні 1 у сумі 5 000 000,00 грн з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 1 перераховує на рахунок Сторони 2 кошти в сумі 5 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за березень 2017 року «с» 5 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 2 перераховує Стороні 3 (через департамент фінансів Миколаївської міської ради) кошти за субсидії у сумі 5 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за березень 2017 року «с» 5 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 3 перераховує Стороні 4 кошти в сумі 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн, за розподіл природного газу за 2017 р. згідно з договором від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016 із записом у графі «призначення платежу»: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за розподіл природного газу за 2017 рік, договір від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016, 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 833 333,33 грн»;

- Сторона 4 перераховує Стороні 5 кошти в сумі 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 833 333,33 грн, за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2016 рік згідно з договором від 17.12.2015 № 1512000711 із записом у графі «призначення платежу: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2016 рік, договір від 17.12.2015 № 1512000711, 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 833 333,33 грн»;

- Сторона 5 перераховує Стороні останній кошти в сумі 5 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 308 333,33 грн, за природний газ за 2016 рік згідно з Договором від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ із записом у графі «призначення платежу» «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за природний газ за 2016 рік, договір від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ, у тому числі ПДВ 833 333,33 грн»;

- Сторона остання перераховує кошти в сумі 5 000 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

4) Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 4493/У від 19.12.2017, сторонами якого виступили Головне управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (Сторона 1), Департамент фінансів Миколаївської обласної державної адміністрації (Сторона 2), Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (Сторона 3), Публічне акціонерне товариство «Миколаївгаз» (Сторона 4), Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (Сторона № 5), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Сторона остання), укладене з метою погашення взаємної заборгованості.

За умовами п.п. 2.3-2.8 спільного протокольного рішення:

- Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України Стороні 1 у сумі 6 000 000,00 грн з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 1 перераховує на рахунок Сторони 2 кошти в сумі 6 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за жовтень-листопад 2017 року «с» 6 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 2 перераховує Стороні 3 (через департамент фінансів Миколаївської міської ради) кошти за субсидії у сумі 5 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу» «за жовтень-листопад 2017 року «с» 6 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20»;

- Сторона 3 перераховує Стороні 4 кошти в сумі 6 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн, за розподіл природного газу за 2017 р. згідно з договором від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016 із записом у графі «призначення платежу»: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за розподіл природного газу за 2017 рік, договір від 01.01.2016 № 09420V8V6QST016, 6 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 1 000 000 грн»;

- Сторона 4 перераховує Стороні 5 кошти в сумі 6 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн, за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2017 рік згідно з договором від 17.12.2015 № 1512000711 із записом у графі «призначення платежу: «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за надані послуги балансування обсягів природного газу за 2017 рік, договір від 17.12.2015 № 1512000711, 6 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 833 333,33 грн»;

- Сторона 5 перераховує Стороні останній кошти в сумі 6 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн, за природний газ за 2017 рік згідно з Договором від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ із записом у графі «призначення платежу» «Постанова уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення за природний газ за 2017 рік, договір від 30.05.2016 № 1605001357-ВТВ, у тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн»;

- Сторона остання перераховує кошти в сумі 6 000 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Укладаючи вищенаведені спільні протокольні рішення, позивач і відповідач керувалися спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію.

Отже, відповідні Спільні протокольні рішення укладені на виконання постанови Кабінету Міністрів України, та є обов'язковими для виконання всіма сторонами.

Таким чином, позивач та відповідач, підписавши вищенаведені Спільні протокольні рішення, узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі Договору № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаних Спільних протокольних рішень відповідачем були перераховані позивачу грошові кошти у загальному розмірі 27 850 000,00 грн, відповідно до платіжних доручень:

- № 8560 від 23.01.2017 на суму 15 000 000,00 грн;

- № 8564 від 21.02.2017 на суму 1 850 000,00 грн;

- № 8581 від 19.08.2017 на суму 5 000 000,00 грн;

- № 8583 від 20.12.2017 на суму 6 000 000,00 грн.

Разом із тим, суд відмічає, що між сторонами, при перевірці нарахування 3 % річних та інфляційних збитків у даній справі, виник спір щодо порядку зарахування коштів сплачених на підставі саме Спільного протокольного рішення № 4493/У від 19.12.2017.

Так, на переконання позивача у вказаному Спільному протокольному рішенні в п.п. 2.3 та 2.4 вказаний період, за який здійснюється нарахування субсидій - жовтень-листопад 2017 року. Відповідно позивачем та відповідачем було змінено умови виконання договірних зобов'язань по укладеному Договору розподілу природного газу саме у вказаному періоді.

Відповідач же наголошує, що порядок перерахування коштів від відповідача позивачу закріплений у п. 2.5, яким передбачено перерахування коштів «за розподіл природного газу за 2017 р.» (без регламентації більш конкретного періоду).

Проаналізувавши відповідні обставини та аргументи сторін, суд погоджується з Обласним комунальним підприємством «Миколаївоблтеплоенерго», що період зарахування коштів від відповідача позивачу передбачений саме п. 2.5 Спільного протокольного рішення № 4493/У від 19.12.2017 і визначений як «за 2017 р.», а, отже, саме такий порядок їх зарахування було погоджено сторонами під час його підписання.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов'язок доведення факту своєчасності здійснення оплати за надані послуги з розподілу природного газу закон покладає на споживача.

За даними Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), які не заперечені та не спростовані Обласним комунальним підприємством «Миколаївоблтеплоенерго», заборгованість відповідача за надані послуги з розподілу природного газу по Договору № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 станом на 11.10.2020 склала 3 578 566,08 грн - лише за червень 2020 року.

Враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за послуги з розподілу природного газу за договором № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016, у зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.

Водночас, в період розгляду даної справи, як вбачається з клопотання відповідача № 2294/32 від 24.11.2020, а також було підтверджено представником позивача в судовому засіданні, Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» у період з 12.10.2020 по 23.11.2020 здійснило оплату основної заборгованості по спірному Договору у розмірі 12 491 850,18 грн, що вбачається з доданих до клопотання № 2294/32 від 24.11.2020 копій банківських виписок і платіжних доручень.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем погашено заявлену позивачем за даним позовом до стягнення суму основного боргу за Договором між сторонами не залишилось спірних питань по суті спору у вказаній частині вимог.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, суд вважає, що у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості за Договором купівлі-продажу № 09420V8V6QST016 від 01.01.2016 у розмірі 3578566,08 грн відсутній предмет спору у зв'язку з тим, що відповідачем вказана заборгованість погашена.

Таким чином, беручи до уваги наведені норми та обставини, провадження у даній справі в частині стягнення основної заборгованості за спірним Договором підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу до стягнення (згідно наданих позивачем до заяви про зменшенням позовних вимог розрахунків):

1. Пеню в загальній сумі 485 585,77 грн за період з 29.07.2019 по 11.10.2020 (з урахуванням динаміки формування боргу);

2. Три відсотки річних у загальній сумі 271 815,59 грн за період з 11.08.2017 по 11.10.2020 (з урахуванням динаміки формування боргу);

3. Інфляційні збитки в загальній сумі 873 105,13 грн за період з серпня 2017 року по червень 2020 року (з урахуванням динаміки формування боргу).

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми пені, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до змісту п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як уже вище було наведено, за умовами п. 8.2 Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, на підставі вищевказаних правових норм та умов договору позивач цілком законно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Відповідач будь-яких заперечень чи зауважень до здійсненого позивачем розрахунку не висловив, зазначивши, що не заперечує щодо обґрунтованості суми пені з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

За перевіркою суду, суму пені в розмірі 485 585,77 грн позивачем зазначено вірно.

Таким чином, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом із тим, відповідачем, у відзиві на позовну заяву, у запереченні на відповідь на відзив, і під час виступу у судових засіданнях, заявлялося клопотання про зменшення розміру стягуваної пені до 1 000,00 грн.

Позивач проти вказаного клопотання заперечував, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені, суд вважає його таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи те, що відповідач є комунальним підприємством, та оскільки в матеріалах справи позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов спірного договору; нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, зокрема встановивши розмір належної до стягнення пені - 242792,89 грн (50% заявленого розміру).

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних збитків суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

З урахування здійсненої судом перевірки наданих розрахунків суд вважає за необхідне зазначити таке.

1) Щодо нарахованих позивачем 3 % річних у загальній сумі 271 815,59 грн за період з 11.08.2017 по 11.10.2020.

Відповідачем до відзиву на заяву про зменшення надавався контррозрахунок позовних вимог, відповідно до якого сума нарахованих відсотків річних має складати 269 300,07 грн. При цьому, відповідач зауважує на неврахуванні позивачем при здійсненні розрахунку приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до яких якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд погодившись із доводами відповідача, здійснив перерахунок розміру 3% річних та встановив, що обґрунтованою сумою 3% річних за період з 11.12.2017 по 11.10.2020 (з урахуванням динаміки формування боргу та періодів зарахування оплат відповідно до Спільного протокольного рішення № 4493/У від 19.12.2017) є 269 300,07 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних в сумі 2515,52 грн.

2) Щодо нарахованих позивачем інфляційних збитків у загальній сумі 873 105,13 грн за період з серпня 2017 року по червень 2020 року.

Відповідачем до відзиву на заяву про зменшення надавався контррозрахунок позовних вимог, відповідно до якого сума нарахованих інфляційних збитків має складати 237129,54 грн.

Проаналізувавши здійснені сторонами розрахунки суд вважає за необхідне зауважити, що відповідні розбіжності в розрахунках у позивача та відповідача виникли: по-перше, у зв'язку з різницею зарахування оплат відповідно до Спільного протокольного рішення № 4493/У від 19.12.2017, яке вже вище було проаналізовано судом; по-друге, у зв'язку з різним підходом до виконання відповідного розрахунку. Так, позивачем нарахування інфляційних збитків здійснено з урахуванням динаміки формування боргу (у тому числі зростання сукупної заборгованості станом на певний місяць), в той час як відповідачем таке нарахування проведено щодо кожного періоду зобов'язань окремо.

Крім того, позивачем при здійсненні нарахувань враховано, що у кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Крім того, щодо розрахунку інфляційних збитків, суд зауважує, що відповідні нарахування виконані позивачем з урахування оплат відповідно до Спільного протокольного рішення № 4493/У від 19.12.2017 за період жовтень-листопад 2017 року, а не за 2017 рік, як це визначено відповідним Спільним протокольним рішенням.

Водночас, оскільки вказане призвело до нарахування інфляційних витрат в розмірі меншому, ніж той, що був би визначений у разі правильного нарахування, суд у відповідності до приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, стягує з відповідача інфляційні витрати в сумі, визначеній позивачем - 873105,13 грн.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Додатково суд відмічає, що відповідач у письмових заявах у справі та під час усних виступів в судових засіданнях просив суд відстрочити виконання рішення до 01.11.2021.

В обґрунтування відповідного клопотання відповідач, посилаючись на ст. 331 ГПК України, зокрема, зазначає, що основною метою діяльності ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу ОКП «Миколаївоблтеплоенерго».

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальна організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів, тому що його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Так, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» є основним джерелом теплопостачання в м. Миколаєві та обслуговує понад 85 тис. особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 324 об'єктів бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 40 медичних закладів, 58 шкільні заклади та 44 дитячі садки. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 10.06.2020 становить 125,24 млн. грн, з них: бюджетних установ становить 1,15 млн. грн., госпрозрахункових організацій становить 5,7 млн. грн. Найбільшу суму становить заборгованість населення 118,32 млн. грн, оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється ОКП «Миколаївоблтеплоенерго». Єдиним джерелом для оплати сум, що підлягають стягненню за даним судовим рішення є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств.

Крім того, відповідачем посилено ведуться роботи зі стягнення дебіторської заборгованості зі споживачів теплової енергії, послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, з контрагентів по господарським договорам. Так, безперервно здійснюється претензійно-позовна робота відносно абонентів-боржників, проводяться заходи направлені на примусове виконання судових рішень. Зокрема, за сім місяців 2020 відповідачем направлено 54 634 претензій боржникам на загальну суму 272177612,06 грн., пред'явлено 599 позовів на суму 9179127,70 грн., направлено до відділів державної виконавчої служби 2114 виконавчих документа про стягнення заборгованості на загальну суму 13919404,80 грн.

Крім того, відповідно до рішень суду з ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» на користь АТ «Миколаївобленерго» та АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» піддягає стягненню, заборгованість в загальній сумі більше 195 млн. грн.

Враховуючи вищевикладене відповідач знаходиться у вкрай скрутному фінансовому становищі, має специфічний вид діяльності, що свідчить також про неможливість на сьогоднішній день самостійного виконання у повному обсязі обов'язку перед позивачем. Відстрочення надасть відповідачу можливість поступового виконання рішення та погашення заборгованості. Примусове ж його виконання призведе до накладання арешту на поточні рахунки відповідача, що як наслідок, паралізує роботу підприємства та призведе до реальної загрози його банкрутства. Враховуючи соціальну значимість підприємства це може призвести також до негативних наслідків для споживачів теплової енергії - населення м. Миколаєва, бюджетних установ та інших споживачів.

В разі виконання найближчим часом обов'язку перед позивачем ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» опиниться перед загрозою необхідності закриття підприємства та загрозою зриву опалювального сезону. Це найближчим часом може призвести до повного припинення діяльності підприємства, його банкрутства та, у зв'язку з цим, відсутності централізованого теплопостачання у більшості житлових будинків, лікарень, шкіл, інших закладів соціальної сфери, підприємств тощо. У зв'язку з тим, що надходження коштів від споживачів за спожиті послуги теплопостачання в міжопалювальний період та на початку опалювального сезону значно менше ніж в опалювальний період, з метою недопущення посилення соціальної напруги через невиплату заробітної плати працівникам відповідача, своєчасного початку та безперебійного проходження опалювального сезону 2020-2021, припинення господарської діяльності підприємства, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» просить надати відстрочку виконання судового рішення.

Позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечував, зазначаючи, зокрема, що запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочки виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.

Крім того, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

За такого, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини позивач зауважував, що питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Крім того, позивач зазначив, що сам по собі складний фінансовий стан відповідача, в розумінні статті 331 ГПК України, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для відстрочення виконання рішення суду, адже її наявність (відсутність) залежить, зокрема від власної діяльності суб'єкта господарювання - заявника.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Виходячи з цього, лише зазначення у клопотанні про скрутний фінансовий стан підприємства боржника, не свідчать про наявність підстав, вказаних у ст. 331 ГПК України.

Крім того, відповідач взагалі не зазначає про відповідні дії, які будуть ним вчинятися протягом строку відстрочення для настання реальної можливості виконання рішення суду із спливом одного року, відповідні докази на підтвердження своїх сподівань/очікувань чи запланованих дій відповідачем не надано. До того ж, відповідач просить саме відстрочити виконання рішення, а не розстрочити виконання на новий строк.

Зазначене свідчить не лише про не дотримання принципу співмірності негативних наслідків для боржника з інтересами кредитора (погашення боргу), однак і про відсутність реальних підстав вважати можливим отримання в подальшому стягувачем присуджених йому рішенням суду коштів через рік відстрочення виконання, про яке просить боржник.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, суд дійшов таких висновків.

У відповідності до п.п.1, 2 ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині суду вказується про порядок і строк виконання рішення; надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв'язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999), суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд зазначає, що надані відповідачем звіти про фінансові результати та твердження про скрутний фінансовий стан не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст.331 ГПК України для розстрочення виконання рішення суду.

Таким чином, відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у даній справі відповідно до графіку розстрочки у випадку задоволення судом клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, також враховуючи відсутність згоди позивача на надання відповідачу розстрочки виконання рішення та відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення наразі клопотання про відстрочку виконання судового рішення відсутні.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

З урахуванням наведеного, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача 24 420,91 грн судового збору (пропорційно до розміру правомірно заявлених вимог - з урахуванням здійсненого перерахунку відсотків річних).

При цьому, відповідно до п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, у зв'язку зі зменшенням позивачем позовних вимог та закриттям провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за відсутністю предмета спору, позивач має право звернутися до суду з клопотанням про повернення з Державного бюджету України частини сплаченого у даній справі судового збору (60302,09 грн - у зв'язку зі зменшенням позовних вимог та 53678,49 - пропорційно до розміру позовних вимог, щодо яких провадження у справі було закрито).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 915/1036/20 в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості у розмірі в сумі 3578566,08 грн за відсутністю предмета спору.

3. Стягнути з Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд. 5-А; ідентифікаційний код 31319242) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (54000, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 159; ідентифікаційний код 05410263) пеню в сумі 242792,89 грн, три відсотка річних в сумі 269 300,07 грн, інфляційні збитки в сумі 873105,13 грн, а також 24420,91 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 242792,88 грн та трьох відсотків річних у розмірі 2515,52 грн відмовити позивачу.

5. В задоволенні клопотання відповідача щодо відстрочення виконання рішення відмовити.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (54000, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 159; ідентифікаційний код 05410263);

Відповідач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд. 5-А; ідентифікаційний код 31319242).

Повне рішення складено та підписано судом 29.12.2020.

Суддя О.Г. Смородінова

Попередній документ

93872254

Наступний документ

93872256

Інформація про рішення:

№ рішення:	93872255
№ справи:	915/1036/20
Дата рішення:	21.12.2020
Дата публікації:	30.12.2020
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Миколаївської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (02.07.2021)
Дата надходження:	30.06.2021
Предмет позову:	Заява про забезпечення позову (скарги)

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

22.09.2020 09:30	Господарський суд Миколаївської області
15.10.2020 09:00	Господарський суд Миколаївської області
03.11.2020 10:00	Господарський суд Миколаївської області
08.12.2020 09:30	Господарський суд Миколаївської області
17.12.2020 10:45	Господарський суд Миколаївської області
21.12.2020 15:00	Господарський суд Миколаївської області
09.02.2021 10:45	Господарський суд Миколаївської області
12.07.2021 10:00	Господарський суд Миколаївської області
16.07.2021 10:00	Господарський суд Миколаївської області
18.10.2021 09:30	Господарський суд Миколаївської області
18.10.2021 15:00	Господарський суд Миколаївської області
15.12.2021 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд