21.12.2020 року м.Дніпро
Справа № 904/4740/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Вечірка І.О., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Цесія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 (прийняте суддею Рудь І.А., повний текст складено 26.06.2020) у справі № 904/4740/19
за позовом Приватного підприємства "Цесія"
до Дніпровської міської ради
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунального Житлово-експлуатаційного підприємства "Південне" Дніпровської міської ради
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради
про визнання недійсними та скасування рішення і запису про скасування державної реєстрації прав власності, поновлення запису про право власності
1. Короткий зміст позовних вимог.
Приватне підприємство "Цесія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 15.10.2019 до Дніпровської міської ради, у якому просить визнати недійсним та скасувати рішення про скасування державної реєстрації прав, індексний номер: 31862543 від 13.10.2016, прийняте державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Александрук Ганною Вікторівною, скасувати внесений на його підставі запис від 13.10.2016 про скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "Цесія" на нежитлове приміщення № 68 за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 89 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 54082212101) та поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності номер: 938354, дата, час, державної реєстрації: 15.05.2013 19:11:09.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач був власником об'єкту нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, придбаного ним у комунального підприємства-банкрута, ліквідатор якого на стадії ліквідаційної процедури у справі про банкрутство здійснював відчуження цього об'єкту як такого, що був закріплений за підприємством на праві господарського відання та включений до його ліквідаційної маси для його реалізації з метою задоволення вимог кредиторів.
На підставі протоколу відкритих біржових торгів з купівлі-продажу майна між відповідним комунальним підприємством-банкрутом в особі його ліквідатора (як продавцем) та позивачем - переможцем відкритих біржових торгів (як покупцем) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчувався нотаріально з внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та державною реєстрацією за позивачем на підставі укладеного договору права власності на придбаний об'єкт.
У подальшому такий договір купівлі-продажу визнано недійсним ухвалою господарського суду у справі про банкрутство комунального підприємства. На підставі цієї ухвали здійснено скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомого майна з поновленням запису про право власності на такий об'єкт за попереднім власником - територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Позивач вважає, що скасування державної реєстрації за ним права власності на об'єкт нерухомого майна та поновлення запису про право власності за відповідачем здійснено без передбачених законом підстав та всупереч норм законодавства. Наведене призвело до незаконного позбавлення позивача прав на нерухоме майно, без надання відповідної компенсації, що є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.
Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах ст. 20 Господарського кодексу України, ст. ст. 26, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 у цій справі, у задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення про скасування державної реєстрації прав, індексний номер: 31862543 від 13.10.2016, прийнятого державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Александрук Ганною Вікторівною, скасування внесеного на його підставі запису від 13.10.2016 про скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "Цесія" на нежитлове приміщення № 68 за адресою: м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 89 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 54082212101) та поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер: 938354, дата, час, державної реєстрації: 15.05.2013 19:11:09 - відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності позивачем на вказаний об'єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Цесія" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що предметом позову ПП "Цесія" не є визначення/встановлення наявності чи відсутності права власності позивача на спірне нерухоме майно, до аналізу чого з незрозумілих причин вдався суд першої інстанції. Предметом даного позову є визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про скасування державної реєстрації права власності ПП "Цесія" за відсутності передбаченого нормативно- правовими актами, що регулюють дану процедуру, рішення суду: в умовах існування зареєстрованих в державних реєстрах обтяжень: на підставі документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, та ще й поданих неналежною особою за відсутності в неї таких повноважень: та до неналежного державного реєстратора (не того, який здійснював державну реєстрацію права).
Апелянт зазначає, що такий позов було подано позивачем не на захист права власності, а на захист правомірного очікування на мирне володіння майном від непропорційного втручання та від втручання у незаконний спосіб, а також на захист законного інтересу стосовно придбаного нерухомого майна.
За доводами скаржника, придбавши спірний об'єкт нерухомого майна за нотаріально посвідченим оплатним договором купівлі-продажу, позивач мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо майбутнього володіння, користування та розпорядження придбаним нерухомим майном.
Суд першої інстанції помилково не врахував, що право очікування захищається на рівні з правом власності.
При цьому, факт визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна сам по собі не припинив такого права очікування позивача на мирне володіння майном.
На думку скаржника, навіть якщо правочин щодо набуття права власності і визнано судом незаконним, і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, - то Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" не передбачає автоматичного та/або безумовного скасування/припинення запису про право власності, вчиненого на підставі недійсного правочину. Норми цього Закону вимагають скасування судом рішення про державну реєстрацію прав як обов'язково необхідну підставу для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав.
Скаржник вважає, що так само як і норми цивільного та господарського закону не передбачають наслідком недійсності правочину - автоматичне повернення сторін у первісний стан.
Апелянт зазначає, що поновлення без передбачених законом підстав та не у передбачений законом спосіб державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем порушує таке право очікування та законний інтерес позивача.
Таке поновлення запису про право власності необхідне не для набуття права власності позивачем, а виключно для того, щоб втручання у його право на мирне володіння майном відбулось (у разі наявності легітимної мети) у установлений законом спосіб та з дотриманням прав і гарантій, передбачених нормами законодавства.
З урахуванням наведеного, позивач вважає, що спір за цим позовом має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням відповідачем цивільних прав позивача (права мирного володіння майном) на об'єкт нерухомого майна та з порушенням законних інтересів позивача щодо цього нерухомого майна.
Апелянт вказує, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.
Отже, з моменту державної реєстрації права власності за позивачем на нерухоме майно, на підставі оплатного нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу, який на момент укладення відповідав усім ознакам дійсності правочину, - у ПП "Цесія" як добросовісного набувача виникло правомірне очікування на мирне володіння його майном.
Позивач звертає увагу, що в даному випадку між позивачем та відповідачем існує не вирішений у встановленому порядку (зокрема із застосуванням визначеного ЦК України механізму віндикації або застосуванням передбачених законом правових наслідків недійсності правочину) спір про можливість втручання у право на мирне володіння майном без надання обґрунтованої компенсації. Проте відповідач шляхом перереєстрації прав на нерухоме майно у незаконний спосіб - намагається застосувати односторонню реституцію чи уникнути подання віндикаційного позову щодо майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок внесення записів про скасування державної реєстрації прав на нерухомість є недопустимим та обумовлює необхідність розгляду позову у цій справі по суті позовних вимог з метою відновлення становища ПП "Цесія", яке існувало до порушення та захисту його права очікування та законного інтересу.
Апелянт посилається на те, що з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно закон пов'язує момент виникнення, офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей, у тому числі шляхом внесення до державного реєстру запису про скасування державної реєстрації прав, поновлення запису про речові права іншої особи.
Таким чином, саме момент скасування державної реєстрації права власності за позивачем та поновлення запису про право власності іншої особи можна вважати втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном. Така ситуація відноситься до першого речення першої частини статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яке визначає в загальних рисах принцип мирного володіння майном.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні проігноровано, що скасування державної реєстрації права ПП "Цесія" проведено державним реєстратором за відсутності рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
На думку скаржника, скасування рішення про державну реєстрацію прав як документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, є необхідною передумовою та підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації прав.
Апелянт зазначає, що аналогічна вимога щодо необхідності скасування за рішенням суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності задля внесення запису про скасування державної реєстрації такого права закріплено пунктом 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. №1141, та пунктом 2.6. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 р. №350/5 (тут і далі - в редакції чинній на момент скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомості). Вказані підзаконні нормативно-правові акти визначають, що для скасування державної реєстрації прав заявник обов'язково має подати державному реєстратору, зокрема, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, що набрало законної сили, та інші документи, визначені порядком.
Натомість, як зазначалось в позовній заяві та не взято до уваги судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, не існує жодного рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за позивачем. А відмітка про скасування державної реєстрації прав та поновлення запису про речові права було зроблено на підставі іншого судового рішення - ухвали суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Скаржник вважає, що ухвала суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав.
За доводами апелянта, рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочину недійсним та скасувати реєстрацію права власності, що була проведена на підставі такого правочину, є неможливим.
Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пунктах 90, 91, 96, 97 постанови від 11.09.2018 у справі - №909/968/16), а також з правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 30.07.2019 р. у справі №28/29-Б-43/212-2012.
Крім того, скаржник зазначає, що і з наданих Відділом реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради копій документів реєстраційної справи №54082212101 (арк. 103 - 128 том 1 справи №904/4740/19) вбачається, що з заявою про скасування запису 13.10.2016 10:57:04 за реєстраційним номером 19023226, звернувся/подав прокурор відділу Прокуратури Дніпропетровської області Шрам Євген Сергійович, що діяв на підставі Службового посвідчення, серія і номер №042057, виданий 16.03.2016. Жодних інших документів на підтвердження повноважень діяти від імені Дніпровської міської ради заявником державному реєстратору надано не було.
Таким чином, оскільки відсутнє будь-яке рішення суду щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ПП "Цесія", то й відповідно відсутня особа, в інтересах якої на підставі рішення суду скасовано рішення державного реєстратора прав, тобто відсутній суб'єкт звернення (заінтересована особа або уповноважений нею орган), що може виступати заявником про внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Апелянт зазначає, що заява про скасування, прийнята 13.10.2016 10:57:04 за реєстраційним номером 19023226, була подана щодо скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 42 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 №1141, в редакції чинній на момент скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомості (далі по тексту - "Порядок ведення реєстру), державний реєстратор скасовує записи Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або про внесення змін до запису Державного реєстру прав.
Проте, всупереч вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 №1141, державний реєстратор прийнявши неналежну Заяву про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прийнята 13.10.2016 10:57:04 за реєстраційним номером 19023226, яка може бути подана лише щодо скасування записів про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, прийняв рішення №31862543 від 13.10.2016 про внесення запису про скасування державної реєстрації права власності за номером 1272292, хоча жодної заяви про скасування державної реєстрації права власності ним отримано не було. Також апелянт зазначає, що на момент внесення запису про скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомого майна, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні зареєстровані обтяження на це нерухоме майно.
Разом з тим, при наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про арешт та заборону відчуження спірного нерухомого майна, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
Наведеної правової позиції дотримується також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі №755/5072/17.
Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні проігноровано аргументи позивача та його правове обґрунтування того, що запис про скасування державної реєстрації права власності за позивачем було внесено не тим державним реєстратором (нотаріусом), яким проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна.
Апелянт вважає, що внаслідок скасування державної реєстрації права власності позивача без передбаченого законодавством рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав фактично відбулась одностороння реституція у не передбачені законодавством порядку та спосіб. При цьому, позивача позбавили прав на об'єкт, одержаний за недійсним договором; без повернення йому грошових коштів, сплачених за такий об'єкт нерухомого майна на виконання цього договору.
Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена та є недопустимою. Про це наголошує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.05.2018 у справі №5013/462/12.
За доводами апелянта, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину. А визнаний недійсним договір купівлі-продажу укладався без участі Дніпропетровської міської ради, що виключало можливість передання міській раді майна в результаті реституції. При цьому, ще й з незастосуванням таких наслідків як поновлення права господарського відання стосовно сторони правочину - комунального підприємства.
Апелянт вважає, що в цьому аспекті слід відзначити правові висновки Верховного Суду у складі колегій суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у постановах у справах №199/7375/16-ц від 18.03.2020 р. та №199/8047/16-ц від 20.05.2020 у яких касаційний суд у подібних правовідносинах (справи про витребування майна, відчуженого в рамках ліквідаційної процедури КЖЕП "Лівобережжя") застосував ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідну практику ЄСПЛ і відмовив у витребуванні майна у добросовісних набувачів. При цьому, Верховний Суд зазначив, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача "на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, за таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просить відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства "Цесія" та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020. В обґрунтування міська рада зазначає, що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.
На думку міської ради, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012 договір купівлі-продажу від 15.05.2013, укладений між Комунальним Житлово-експлуатаційним підприємством "Південне" Дніпровської міської ради та Приватним підприємством "Цесія" визнано недійсним, з урахуванням приписів ст. 216, 236 Цивільного кодексу України, позивач не набув право власності на майно, запис про скасування реєстрації якого просить скасувати.
За доводами міської ради, скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності позивачем на вказаний об'єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні.
6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Цесія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 у справі № 904/4740/19; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.11.2020 о 15:00 год.
Судове засідання, призначене на 02.11.2020 о 15:00 год. не відбулося у зв'язку з незапланованою відпусткою члена колегії у справі головуючого судді Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Цесія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 у справі № 904/4740/19 призначено в судове засідання на 30.11.2020 о 14:30 год.
У судовому засіданні 30.11.2020 розгляд справи відкладено до 21.12.2020 о 16:30, про що постановлено ухвалу.
У судовому засіданні 21.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7. Встановлені судом обставини справи.
15.05.2013 між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Південне" (продавець) та Приватним підприємством "Цесія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 15.05.2013 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., зареєстровано в реєстрі за номером 532.
За вищевказаним договором позивачем придбано у КЖЕП "Південне" нежитлове приміщення № 68, що розташоване за адресою: вул. Робоча, буд. 89 у м. Дніпро.
На момент продажу вказаного нерухомого майна, право власності на нього було зареєстровано за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2013 14:46:40, номер запису про право власності 858268), право господарського відання на нього належало КЖЕП "Південне" (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2013, номер запису про інше речове право: 859376).
На підставі договору купівлі-продажу здійснено державну реєстрацію переходу права власності, а саме: право власності на цей об'єкт нерухомого майна зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 938354; дата, час державної реєстрації: 15.05.2013 19:11:09; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2291439 від 15.05.2013 19:25:23), а також 15.05.2013 здійснено державну реєстрацію припинення іншого речового права (права господарського відання).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012 вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.
Крім того, вказаною ухвалою задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора, визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Південне" щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна та щодо його продажу з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів з продажу нерухомого майна та договори купівлі-продажу з відчуження цього нерухомого майна, укладені між КЖЕП "Південне" (продавцем) та юридичними особами - переможцями торгів (покупцями).
На підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012 право власності позивача на цей об'єкт нерухомого майна скасовано, дата, час державної реєстрації 13.10.2016 10:57:04. Відомості про скасування права власності внесено до реєстру 13.10.2016 на підставі рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Александрук Ганни Вікторівни, індексний номер рішення: 31862543. З внесенням запису про скасування державної реєстрації права власності позивача, поновлено запис про право власності на цей об'єкт нерухомого майна територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (номер запису про право власності: 858268; дата, час державної реєстрації: 26.04.2013 14:46:40).
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими зареєстровано право власності на нерухоме майно Приватного підприємства "Цесія", за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. За доводами позивача, скасування державної реєстрації за ним права власності на об'єкт нерухомого майна та поновлення запису про право власності за відповідачем здійснено без передбачених законом підстав та всупереч норм законодавства. Позивач вважає, що наведене призвело до незаконного позбавлення позивача прав на нерухоме майно, без надання відповідної компенсації, що є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.
Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах ст. 20 Господарського кодексу України, ст. ст. 26, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За наслідками розгляду даної справи, порушеної за позовом підприємства, господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
Статтею 15 Цивільного кодексу України предбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами ст. 20 Цивільного Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
П. 4 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За приписами ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить ст. 16 Цивільного кодексу України, між тим підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень про скасування державної реєстрації прав від 13.10.2016, скасування внесених згідно з цими рішеннями записів про скасування державної реєстрації прав власності підприємства на спірні об'єкти та про поновлення записів про права власності підприємства відсутні, у зв'язку з тим, що судовим рішенням (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012) встановлено відсутність права позивача на спірне майно внаслідок визнання правочину з придбання спірного майна недійсним. Вчинення спірних реєстраційних дій є наслідком встановлення факту відсутності у позивача права на спірне майно, відповідно реєстраційні дії, які є предметом оскарження, не призводять до порушення прав позивача.
У цьому зв'язку обставини щодо порушення права позивача на мирне володіння його майном шляхом втручання у нього без легітимної підстави, без надання справедливої компенсації при позбавленні добросовісного набувача набутого ним за відплатними договорами майна і порушення охоронюваного законом інтересу підприємства, який полягає у правомірному очікуванні володіти набутим за недійсним договором майном до прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності та/або заявлення вимог про повернення/витребування майна в порядку двосторонньої реституції чи віндикації, та обставини щодо наявності підстав для захисту таких прав шляхом звернення з даним позовом не є доведеними в установленому ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України порядку.
З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Наведені вище обставини залишені господарським судом поза увагою, між тим нез'ясування цих обставин не призвело до неправильності висновків по суті вирішення спору.
Тому рішення господарського суду слід залишити без змін.
Щодо доводів скаржника про здійснення втручання в його право мирного володіння майном, і про те, що таке втручання було непропорційним та не у передбачений законом спосіб, чим порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів виходить з такого.
Так, постановляючи ухвалу від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012, господарський суд посилався на те, що дії ліквідатора КЖЕП "Південне" щодо включення до ліквідаційної маси, а згодом щодо реалізації спірного нерухомого майна останнього, є незаконними, оскільки вказане майно повинно бути передано на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення (рішення у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності незаконно та поза волею власника, оскільки комунальне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.
Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі банкрутства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.
В силу об'єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.
Відтак, втручання у право володіння майном відповідача переслідувало легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.
Інші доводи скаржника не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Дніпропетровської області та спростовуються наведеними вище висновками апеляційного суду.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Цесія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 у справі № 904/4740/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2020 у справі № 904/4740/19 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Приватне підприємство "Цесія".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в Касаційному порядку протягом протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29.12.2020.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя І.О. Вечірко
Суддя А.Є. Чередко