проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" грудня 2020 р. Справа № 913/408/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.
за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.
за участю представників сторін :
від прокуратури-Горгуль Н.В., посвідчення №057317 від 09.10.20;
від відповідача-Васильєв В.В.; на підставі паспорту від 14.04.1959; відомості з ЄДРЮО;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника прокуратури Харківської області (вх. №3204 Л/2)
на рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020
у справі №913/408/20 (суддя Зюбанова Н.М., ухвалено в м. Харкові, час ухвалення рішення - 10:40, дата складання повного тексту рішення-02.11.2020)
за позовом: виконувача обов'язків керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області, с. Веселе Старобільського району Луганської області
до відповідача: Фермерського господарства “Крот”, с. Петрівське Старобільського району Луганської області
про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку
Виконувач обов'язків керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області із позовом в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області до Фермерського господарства “Крот” (надалі-відповідач), в якій просив суд розірвати договір оренди землі від 15.11.2012; зобов'язати Фермерське господарство “Крот” повернути Веселівській сільській раді Старобільського району Луганської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,5260 га, розташовану на території Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 4,204 грн на користь прокуратури Луганської області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач в порушення договору оренди землі від 15.11.2012 та вимог Земельного кодексу України використовував надану йому в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,5260 га не за її видом цільового призначення, як пасовища, а для посіву озимих сільськогосподарських культур.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 у справі №913/408/20 у задоволенні позову виконувача обов'язків керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області відмовлено; витрати по судовому збору покладено на прокуратуру Луганської області.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що правове регулювання використання та охорони земель здійснюється Законом України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2009 №963-IV. Місцевий суд не прийняв як належний доказ складений акт обстеження, щодо нецільового використання земельної ділянки, яким було зафіксовано порушення, оскільки не було дотримано процедуру проведення такої перевірки згідно вищевказаного закону.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 у справі 913/408/20, заступник керівника Харківської обласної прокуратури (надалі-скаржник) звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 у справі №913/408/20 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.
Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України; неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, а також порушенням норм матеріально права, зокрема статей Земельного кодексу України, Законів України “Про оренду землі”, “Про землеустрій” та “Про охорону земель”.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі 913/408/20 та призначено справу до розгляду на 22.12.2020.
11.12.2020 на адресу суду засобами електронного зв'язку від представника Фермерського господарства “Крот” надійшов відзив, але він був не засвідчений електронним цифровим підписом, про що був складений акт провідним спеціалістом відділу організаційного забезпечення та розгляду звернень.
14.12.2020 представник відповідача через канцелярію суду надав відзив, в якому просив відмовити у задоволені апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури.
В судовому засіданні представник прокуратури вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовільнити, а рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 скасувати та прийняти нове, яким позов задовільнити.
Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги прокуратури Харківської області та просив суд залишити рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 без змін.
Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні без участі представника Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області .
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснення, застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Веселівської сільської ради від 10.05.2011 № 8/5 “Про надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для випасу худоби” надано дозвіл на користування земельною ділянкою, а також виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для випасу худоби, орендна площа 5,2 га, в межах с. Петрівське на території Веселівської сільської ради.
У подальшому рішенням Веселівської сільської ради від 16.11.2011 № 14/3 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду фермерському господарству “Крот” в с. Петрівське” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду фермерському господарству “Крот” для випасання худоби; надано фермерському господарству “Крот” для випасання худоби в оренду терміном на десять років земельну ділянку загальною площею 3,5260 га, в т.ч. сільськогосподарські землі - 3,5260 га, з яких: сільськогосподарські угіддя - 3,5260 га (пасовищ 3,5260 га) за рахунок земель Веселівської сільської ради (с. Петрівське).
На підставі рішення Веселівської сільської ради від 02.08.2012 № 24/3 “Про затвердження договору оренди з фермерським господарством “Крот” 15.11.2012 між Веселівською сільською радою (орендодавцем) та Фермерським господарством “Крот” в особі Васильєва Володимира Васильовича (орендаря) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач отримав в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для випасу худоби (пасовища), яка розташована на території Веселівської сільської ради Старобільського району Луганської області строком на 10 років. Сторони домовились, що орендар зобов'язується приступити до використання орендованої земельної ділянки після її передачі згідно умов цього договору (п. 31 договору).
Відповідно до п. 28 договору орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором та умовами, передбаченими чинним законодавством, а також вільного доступу до наданих в оренду земельних ділянок для контролю за додержанням орендарем умов договору.
Об'єктом оренди є земельна ділянка сільськогосподарського призначення - пасовища (п. 2 договору).
При укладенні договору сторони дійшли згоди, що його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок), яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, означених законом ( п. 36 договору).
У позовній заяві виконувачем обов'язків керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області зазначено, що він звертається до суду у зв'язку з тим, що має місце порушення інтересів держави через нецільове використання земельної ділянки, що є істотним порушенням земельного законодавства та умов договору оренди землі, і відповідно, наслідком є істотне погіршення якості землі та знищення пасовищ, які належать територіальній громаді.
Прокурор зазначає, що Веселівська сільська рада, як уповноважений суб'єкт владних повноважень, за наявності порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, заходи щодо звернення до суду з позовом та захистом прав і законних інтересів не здійснила, хоча про нецільове використання землі знала з травня 2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, у листі Веселівської сільської ради № 353 від 02.06.2020 зазначено, що заходи щодо розірвання договору оренди землі від 15.11.2012, укладеного між Веселівською сільською радою та Фермерським господарством “Крот” сільською радою не вживались.
Старобільська місцева прокуратура Луганської області листом № 34/3093вих-20 від 01.07.2020 повідомила Веселівську сільську раду про намір звернутися до господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Веселівської сільської ради із позовною заявою про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. В разі встановлення наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
За приписами частини 2 та 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, частинами 3 та 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”. Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Разом з тим, надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо до звернення до суду повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять докази звернення позивача з позовом після одержання листа про намір Старобільської місцевої прокуратури звернутися до Старобільського районного суду Луганської області в інтересах Веселівської сільської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оренду землі” відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих Законів, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 93 та ст. 125 Земельного Кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. “в” ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, договір оренди землі від 15.11.2012, укладений між виконавчим комітетом Веселівської міської ради (орендодавцем) та Фермерським господарством “Крот” (орендарем) зареєстрований у Відділі Держкомзему у Старобільському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.11.2012 за № 44251004005616.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про оренду землі” № 161- XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Частиною 4 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 № 1952-IV (у редакції Закону 5037-VI від 04.07.2012) передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом (01.01.2013), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов : якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Згідно ст. 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 791 Земельного Кодексу України (у редакції Закону від 05.12.2019 № 340-IX) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
В процесі розгляду справи встановлено, що відповідач заходи щодо державної реєстрації орендованої земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру вживає у цей час.
Позивач у листі від 03.07.2020 № 449 також зазначав, оскільки відповідна технічна документація затверджувалась рішенням Веселівської сільської ради № 14/3 від 16.11.2011 № 14/3, а Порядок ведення Державного земельного кадастру був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 17.10.2012, сільська рада не зверталась до державних реєстраторів з метою реєстрації спірної земельної ділянки та присвоєння її кадастрового номера.
Зокрема, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Державний земельний кадастр” від 07.07.2011 № 3613-VI передбачено - у разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом (у редакції Закону № 233-VI від 14.05.2013).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений сторонами договір оренди землі від 15.11.2012 є чинним, а відсутність у його тексті кадастрового номеру земельної ділянки, яка передавалась в оренду, не є порушенням згідно чинного на той час законодавства.
Як вбачається з позовної заяви, прокурор посилається на те, що у 2019 році відповідач засіяв на спірній земельній ділянці видимі ряди сільськогосподарської культури-озимої пшениці, про що складений акт комісії у складі голови Веселівської сільської ради Луганської області за участю прокурорів Старобільської місцевої прокуратури. (а.с. 22)
Прокурор вважає, що сукупність наявних у справі доказів свідчить про самовільну зміну відповідачем виду використання спірної земельної ділянки із пасовища на ріллю та використання, всупереч вимогам чинного законодавства та договору, орендованої земельної ділянки під посів сільськогосподарських культур, а не як пасовище.
Місцевий суд дійшов висновку, що наданий прокурором акт обстеження земельної ділянки від 04.05.2020 не може бути належним доказом, оскільки не дотримано процедуру проведення такої перевірки, яку передбачено Законом України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 № 963-IV.
Судова колегія частково не погоджується із висновком суду першої інстанції, що недотримання процедури проведення перевірки земельної ділянки, відповідно до Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” є підставою вважати наданий прокурором акт перевірки від 04.05.2020 не належним доказом у справі виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Пунктом "а" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Відповідно до ст.187 Земельного кодексу України, встановлено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
За приписами ст.189 Земельного кодексу України, виходить, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Згідно ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Крім того, відповідно до п.28 договору оренди землі від 15.11.2012 орендодавець має право контролювати додержання орендарем умов договору.
Виходячи з цього, Веселівська сільська рада Старобільського району, здійснюючи перевірку діяла в межах наданих законом повноважень.
Акт може бути належним доказом, який би підтверджував порушення відповідно до умов договору, оскільки предметом спору є вимога орендодавця про розірвання договору внаслідок порушення орендарем умов договору оренди землі. Право на звернення з такою вимогою до суду передбачено статтею 32 Закону України "Про оренду землі" та не пов'язується з необхідністю вчинення додаткових дій з боку інших уповноважених осіб.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував судову практику, на яку посилався прокурор в апеляційній скарзі, а саме постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі 904/1054/19.
Разом з тим судова колегія вважає неналежним доказом акт обстеження земельної ділянки від 04.05.2020, оскільки він не містить таких даних як систематичне розорювання спірної земельної ділянки, вирощування на ній сільськогосподарських культур задля збирання урожаю, а не для випасання худоби, фактичне збирання урожаю зі спірної земельної ділянки, які б свідчили про використання відповідачем спірної земельної ділянки як рілля.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 20.09.2018 у справі №925/1579/17.
Судова колегія дійшла висновку, що прокурором та позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили, що орендар використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, а на підставі наданих доказів не можна встановити дійсні обставини, які входять в предмет доказування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженій наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення певного виду використання забороняється використовувати як землі іншого виду використання.
Відповідно до приписів ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, якою затверджено Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, за змістом якого пасовища - це сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби, рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.
Умовам спірного договору сторони погодили об'єкт оренди - земельну ділянку загальною площею 3,5260 га, з яких ці ж самі 3,5260 га є угіддя. Виходячи з вищенаведеного аналізу законодавства поняття рілля та пасовища це підгрупа видів земельних угідь.
Отже, за змістом договору оренди відповідачеві було надано саме 3,5260 га угідь, як землі сільськогосподарського призначення, і за умовами пункту 16 Договору цільове призначення вказаної земельної ділянки є пасовище, що в свою чергу відповідає положенням ст. 22 Земельного кодексу України.
Згідно з розділом ІІ Наказу Державного комітету статистики України від 05.08.2008, № 270 "Про затвердження Методики проведення розрахунків основних показників обсягів виробництва продукції тваринництва у господарствах усіх категорій" (чинного на момент укладання спірного договору оренди) - сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. До їхнього складу входять рілля (включаючи чисті пари), перелоги, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища.
Рілля - земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць. До площі ріллі не належать сіножаті та пасовища, які розорано з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач вказував про можливість часткового розорення пасовищ з метою їх докорінного поліпшення, але з умовою використання їх під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби.
З огляду на зазначене та враховуючи відсутність факту використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням та істотного порушення договору оренди землі від 15.11.2012, судова колегія зазначає про відсутність підстав для розірвання договору оренди.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Враховуючи вищевикладене, судовою колегією встановлено, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, прокурором документально не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами. Акту обстеження, який не містить жодних ідентифікуючих ознак, зазначених певних меж, розмітки (хоча б схематично), кількості засіяної площі не достатньо на підтвердження використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає за необхідне залишити рішення Господарського суду Луганської області від 23.12.2020 у справі №913/408/20 без змін, однак, з мотивів, визначених у цій постанові, апеляційну скаргу заступника керівника прокуратури Харківської області залишити без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 253, 254, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника прокуратури Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 23.10.2020 у справі №913/408/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.12.2020
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко