вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" грудня 2020 р. Справа№ 910/9585/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Мартюк А.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020
у справі № 910/9585/20 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"
до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення страхового відшкодування в сумі 3 650, 00 грн
без виклику (повідомлення) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування в сумі 3 650 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПАТ "Страхова компанія "Уніка", виплативши страхувальнику згідно договору добровільного страхування наземного транспорту страхове відшкодування, на підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» набуло право зворотної вимоги до винної особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована ТДВ СК "Альфа Гарант".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/9585/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТДВ СК "Альфа-Гарант" на користь ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" 3 650, 00 грн страхового відшкодування та 2 102, 00 грн судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 512, 514, 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та встановлення обставин завдання шкоди винною особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідачем, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТДВ СК "Альфа-Гарант" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі № 910/9585/20 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимогах у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону. Так, апелянт стверджує, що оскільки позивач не звертався до нього з заявою про виплату страхового відшкодування, то строк виконання зобов'язання не настав. А відтак, на думку апелянта, відсутність порушеного права позивача виключала можливість задоволення позову у даній справі.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2020, справа № 910/9585/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ СК "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/9585/20 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень № 0411631993044, № 0411631993036 сторонами отримано рекомендовану кореспонденцію суду: позивачем - 30.10.2020; відповідачем - 29.10.2020.
Отже в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі № 910/9585/20 в апеляційному порядку.
В межах встановлених судом процесуальних строків від ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, позивач стверджує, що положення ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цією нормою строку, як підставу для відмови у відшкодуванні, стосується випадків коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямоване на одержання компенсації, - не звертався ані до старховика, ані до суду. Звернення сторони до суду є волевиявленням, обраним на власний розсуд, одного з альтернативних способів захисту свого порушеного права.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
14 квітня 2019 року між ПАТ "Страхова компанія "Уніка" (страховик за договором, позивач у справі) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «автоцивілка навпаки» №016392/4640/0000110 (а.с. 16), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Пунктом 1.2.7 договору визначено період страхування: з 14 квітня 2019 року по 13 квітня 2020 року.
08.11.2019 об 16:00 в м. Одесі на вул. Ген.Петрова відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого позивачем відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 016392/4640/0000110 від 14.04.2019 автомобіля " Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Mitsubishi», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/008562628.
Згідно отриманої інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ за полісом № АМ/008562628 встановлено ліміт відповідальності за шкоду майну в розмірі 100 000,00 грн, франшиза 2000 (а.с. 30).
19.11.2019 ОСОБА_1 подано до ПАТ "Страхова компанія "Уніка" повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 11-12).
ПАТ "Страхова компанія "Уніка" на підставі заяви страховика та страхового акта № 00326372 від 19.11.2019, акта огляду транспортного засобу (дефектна відомість), здійснило виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 5650,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 121392 від 22.11.2019 (а.с. 27). У відповідності до розрахунку аварійного комісара ПАТ "Страхова компанія "Уніка", вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу з урахуванням зносу становить - 7 583,82 грн (а.с. 29-26).
Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 09.12.2019 року у справі №521/19328/19 ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Предметом розгляду у даній справі є вимога ПАТ "Страхова компанія "Уніка" про стягнення з відповідача суми виплаченого позивачем страхового відшкодування потерпілій особі, якій було завдано шкоди внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди. Позивач просить суд стягнути з ТДВ СК "Альфа Гарант" страхове відшкодування в сумі 3 650,00 грн, обрахованої за мінусом франшизи.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із ст. 979 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України унормовано, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
В ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, а також постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19.
Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mitsubishi», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , якого визнано винним в настанні дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/008562628, то відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.
Частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Оскільки умовами полісу № АМ/008562628 встановлено франшизу у розмірі 2 000,00 грн, страхове відшкодування позивачем при зверненні до суду зменшено на суму франшизи.
Отже, беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується, виходячи з вартості матеріального збитку, в межах ліміту відповідальності (100 000,00 грн) передбаченого полісом № AМ/008562628 та відніманням франшизи у розмірі 2 000,00 грн, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 3 650,00 грн (5 650, 00 грн розмір виплаченого страхового відшкодування - 2 000,00 грн. франшиза).
Поряд з цим, звертаючись з апеляційною скаргою у даній справі, відповідач не заперечує проти розміру заявленої до відшкодування страхової виплати. Однак, вказує на те, що станом на момент звернення позивачем із позовом у цій справі, строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування відповідачем не настав, оскільки ПАТ "Страхова компанія "Уніка" не зверталось до відповідача з відповідною заявою, в порядку п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Однак вищенаведені аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Водночас, враховуючи правовий режим регулювання вказаних правовідносин, наявність страхового випадку передбаченого ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не є безумовною підставою для виплати страхового відшкодування, оскільки зазначений Закон містить перелік випадків, коли шкода не відшкодовується (ст. 32) та підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначені у ст. 37 цього Закону.
Отже, право на отримання страхового відшкодування не є абсолютним, оскільки обмежено як наявністю обставин, необхідних для настання страхового випадку, так і відсутністю випадків, визначених у ст. ст. 32, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що унеможливлюють здійснення страхового відшкодування.
Згідно з п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому апеляційний господарський суд враховує посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що визначений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про здійснення страхового відшкодування не є досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні ст. 124 Конституції України, а є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Отже, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Інший спосіб надає можливість потерпілому звернутись до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Вказане випливає зі змісту норми п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою передбачено, що рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Проте, положення п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, та постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц.
Оскільки позивач не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування і за відшкодуванням шкоди звернувся безпосередньо до господарського суду в липні 2020, тобто, в межах строку, встановленого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження скаржника про передчасність заявленого позову.
Доводи відповідача про те, що у зв'язку з неподанням позивачем зави про відшкодування шкоди, право на відшкодування не виникло, визнаються судом не переконливими, оскільки підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку та відсутність визначених в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" умов для відмови у відшкодуванні, що у даній справі не встановлено.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Беручи до уваги те, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, а також з огляду на відсутність унормованих в ст. ст. 32, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення позивача з позовом безпосередньо до суду в межах річного строку, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі в межах заявлених вимог та стягнення з ТДВ СК "Альфа Гарант", яким застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, страхового відшкодування в сумі 3 650,00 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі невірного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі № 910/9585/20 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі № 910/9585/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №910/9585/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".
4. Справу №910/9585/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.Г. Майданевич
А.І. Мартюк