21.12.2020 року м.Дніпро Справа № 908/794/19 (905/1646/17)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни на рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 (повний текст судового рішення складено 25.08.2020, суддя Юлдашев О.О.) у справі
за позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до відповідачів 1 - товариства з обмеженою відповідальністю “Ватсон-Телеком”, м.Запоріжжя
2 - фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни, м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія В'ячеславівна, м. Київ
про визнання договору недійсним
в межах справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Ватсон-Телеком”, м. Запоріжжя
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» (відповідач 1) та фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни (відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 9 жовтня 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відчуження ТОВ “Ватсон-Телеком” спірного нерухомого майна позбавило ОСОБА_1 належного йому майна у вигляді майнових прав на частину нерухомого майна товариства, яке при виході зі складу учасників підлягало виділенню в тому розмірі, який відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства з якого він вийшов.
Договір купівлі-продажу порушує майнові права позивача в розумінні ст.190 Цивільного кодексу України та ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.07.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/1646/17.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 9 грудня 2019 року у відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства вказана справа передана за виключною підсудністю до Господарського суду Запорізької області для її розгляду в межах справи № 908/794/19 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком».
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято для розгляду в межах справи № 908/794/19 про банкрутство ТОВ «Ватсон-Телеком».
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області із заявою про зміну підстав позову, в якій просив визнати недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09 жовтня 2015 року серія та номер: 1103, укладений між ТОВ "Ватсон-Телеком" та фізичною особою ОСОБА_2 , яким відчужено нежитлові приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п'ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1694,8 кв.м., (в тому числі: офісні приміщення площею - 1239,30 кв.м., місця спільного користування: 455,50 кв.м.), що складає 67/100 частин від нежилого будинку площею 2530,00 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи договір, ТОВ "Ватсон-Телеком" діяло недобросовісно, несправедливо, зловживаючи своїм правом, вчинило дії з метою виведення майна з власності товариства за заниженою ціною. Метою виведення майна було уникнення розрахунку зі своїм колишнім засновником ОСОБА_1 .
Як на підставу для визнання правочину недійсним, позивач посилається на приписи ст.228 та ст.234 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що спірний договір купівлі-продажу має ознаки фіктивного правочину, оскільки договір не мав на меті створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. В даному випадку правочин укладено умисно, за заниженою в десять разів ціною, в період розрахунку товариства з колишнім учасником, для унеможливлення отримання ОСОБА_1 своєї частки в майні товариства.
Ухвалою господарського суду від 16.06.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталію В'ячеславівну.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у даній справі позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09 жовтня 2015 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Ватсон-Телеком” та фізичною особою-підприємцем Іванченко Іриною Валеріївною, яким продано 67/100 нежилого приміщення площею 1694,8 кв.м. №1.2.3. (групи приміщень), з №1 по №27 (групи приміщень №12), з №1 по № 25 (групи приміщень №3а), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Ватсон-Телеком” на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800,00 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що укладаючи спірний договір сторони керувалися не добросовісною метою, притаманною цивільно-правовим правовідносинам, а керувалися метою створення умов для ухилення товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» від виконання зобов'язань перед позивачем.
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Фізична особа-підприємець Іванченко Ірина Валеріївна, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Аргументуючи апеляційну скаргу, скаржниця вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Судом першої інстанції не було досліджено питання внесення коштів ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" та відповідно на його права на отримання вартості частини майна товариства, що пропорційно його частці у статутному капіталі.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вказував на нібито його очікування отримати у власність майно товариства, яке підлягало виділенню йому в натурі, але у листі від 16.11.2015 від ОСОБА_1 до ТОВ "Ватсон-Телеком", ОСОБА_1 просив виплатити йому грошовий еквівалент його частки у розмірі 1 650 000,00 грн.
На думку відповідача-2, безпідставним посилання позивача на порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що жодних рішень суду, які б підтверджували право ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, які були відчужені за оскаржуваним правочином не існує, як і інших підстав "легітимних сподівань", до яких Європейський суд відносить існування заборгованості, підтверджене обов'язковими й такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, оскільки це надає особі право розраховувати, що заборгованість буде їй сплачено.
Відчуження нежитлових приміщень за ціною 3 000 000,00 грн не суперечить вимогам законодавства та не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Відповідно до приписів ст.627 Цивільного кодексу України при укладенні договору сторони могли та можуть визначати будь-яку вартість майна, яка відчужується, оскільки існує принцип свободи договору.
Скаржниця не погоджується із доводами позивача про фіктивність спірного правочину та вказує, що на виконання умов договору ОСОБА_2 було сплачено 3 000 000,00 грн на розрахунковий рахунок ТОВ "Ватсон-Телеком", а також 30 000,00 грн збору з операції придбання нерухомого майна.
Також після придбання нерухомого майна ОСОБА_2 розпочала підприємницьку діяльність та здає приміщення в оренду, а також постійно сплачує комунальні послуги.
Позивачем не доведено обставин щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину.
ОСОБА_2 стверджує, що судом першої інстанції не зазначено спеціальної норми закону, що передбачає підставу визнання правочину недійсним.
Спірним правочином жодних право позивача не порушено, ОСОБА_1 не є стороною спірного правочину, він оскаржує його як учасник товариства, а отже в цьому випадку підлягає застосуванню позиція Великої Палати Верховного Суду з аналогічних спорів.
Спосіб захисту прав позивача полягає у стягненні вартості частини майна товариства, пропорційній його частці у статутному капіталі.
3.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції, позивач посилається на те, що позовна заява направлена на усунення несприятливих наслідків для позивача, які полягають в незаконному усуненні позивача від отримання у власність його частки в майні товариства при виході зі складу учасників в 2014 році. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" відчужуючи спірне майно діяло недобросовісно, несправедливо, зловживаючи своїми правами після виходу позивача зі складу засновником. Його дії були спрямовані на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав на отримання частки майна товариства.
Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони визнавали той факт, що на день виходу зі складу засновників частка ОСОБА_1 складала 30% статутного фонду товариства. Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" на час перебування ОСОБА_1 в складі засновників, не ухвалювало рішення про його виключення, про зменшення статутного капіталу чи про ліквідацію товариства.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи спірний договір сторони керувалися не добросовісною метою, притаманною цивільно-правовим відносинам, а керувалися метою створення умов для ухилення товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" від виконання зобов'язань перед позивачем.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Ватсон Телеком" просить апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідач 1 посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на те, що спірним договором права та інтереси позивача жодним чином не порушені. Позивач - фізична особа ОСОБА_1 в обґрунтування позову вказував, що він є колишнім учасником ТОВ "Ватсон-Телеком" і саме як колишній учасник звернувся до суду з позовом. Тобто права та інтереси ОСОБА_1 порушені саме як колишнього учасника підприємства, яке в подальшому уклало спірний договір, яким відчужило нежитлове приміщення.
Щодо фіктивності спірного правочину, відповідач 1 вказує, що фізична особа-підприємець Іванченко І.В. дійсно сплатила вартість майна за ціною, визначеною в договорі, отже договір був виконаний. Більш того, в подальшому фізична особа-підприємець Іванченко І.В. надала в оренду вказане приміщення, про що містяться докази в матеріалах справи.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили, що укладаючи спірний договір ОСОБА_3 достеменно знала про наявність будь-якого спору між ТОВ "Ватсон-Телеком" та ОСОБА_1 .
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства в його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020; призначено справу до розгляду на 02.11.2020.
Ухвалою суду від 27.10.2020 постановлено провести судове засідання у справі з ОСОБА_1 призначене на 02.11.2020 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку «EasyCon».
Відповідно до інформаційної довідки 02.11.2020 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Кузнецова В.О.
Ухвалою суду від 10.11.2020 розгляд справи призначено в судовому засіданні на 07.12.2020.
Розпорядженням керівника апарату суду від 07.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з відпусткою судді Чередка А.Є.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.
07.12.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 21.12.2020.
21.12.2020 у судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача -2, які надали відповідні пояснення.
Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників.
Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належними чином, неявка повноважних представників не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.
На виконання вимог Центрального апеляційного господарського суду представником позивача надані акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 13.10.2015 та витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.12.2020.
Приймаючи до уваги відсутність заперечень учасників справи щодо поданих додаткових доказів, колегія суддів приймає вказані докази до розгляду.
21.12.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» було зареєстровано 25.01.2001.
На момент створення товариства до складу його засновників входили ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_5 , що підтверджується установчим договором товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» в редакції від 25.01.2000 та статутом товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» в редакції від 25.01.2001.
Частка позивача в статутному капіталі товариства складала 24%, що зафіксовано в установчому договору товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» в редакції від 25.01.2001.
28.01.2003 були внесені зміни до установчого договору товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком», внаслідок чого частка позивача - ОСОБА_1 стала 30% статутного фонду.
Позивачем 25.09.2014 на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» було направлено нотаріально завірену заяву про добровільний вихід із складу учасників (засновників) товариства та виділення частки майна товариства в натурі, пропорційно частці в статутному капіталі.
Позачерговими зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» (протокол № 27 від 21.11.2014) було затверджено вихід з товариства його учасника ОСОБА_1 , а також вирішено здійснити розрахунки з ОСОБА_1 у зв'язку із його виходом із товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» у порядку, передбаченому статтею 54 Закону України «Про господарські товариства», а саме: після затвердження звіту товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» за 2014 рік і в строк до 12 місяців із дня виходу (21.11.2014).
Після затвердження звіту товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» за 2014 рік, а також складення балансу товариства на дату виходу ОСОБА_1 із товариства, визначити розмір зобов'язання та форму розрахунків із ним - виділити та повернути належну ОСОБА_1 , частину майна товариства в натурі, а у разі неможливості виділення в натурі повністю чи частково, виплатити належну частку у грошовій та натуральній формі або повністю у грошовому еквіваленті.
24.02.2015 представником позивача на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» було направлено заяву про спосіб розрахунку з колишнім учасником у зв'язку з виходом зі складу учасників товариства.
Листом від 31.03.2015 товариство з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» повідомило позивача про прийняте юридичною особою рішення щодо здійснення з ним розрахунків шляхом виділення та повернення належної йому частини майна в натурі. До листа було додано копію протоколу № 29 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» від 14.03.2015, яким було затверджено розподільчий баланс станом на 21.11.2014 та безпосередньо копію самого розподільчого балансу.
09.10.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого відчужено: нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень №3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п'ять) (групи приміщень № 3а (три «а»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., (в тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м., місця спільного користування: 455,50 кв.м.), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м.
Даний договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна у відповідності до положень статті 657 Цивільного кодексу України посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №1103.
За даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань покупець ОСОБА_2 27.10.2015 зареєструвалась як фізична особа-підприємець.
21.10.2015 товариство з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» направило листа на ім'я ОСОБА_1 , в якому запропонувало йому отримати в натурі продукцію на суму 884371,13 гривень, як учаснику, який вибув зі складу засновників.
Листом від 16.11.2015 позивач повідомив товариство про неприйнятність запропонованих умов розрахунку та пропозицію провести розрахунок належним чином у співвідношенні до частки в статутному фонді товариства та з урахуванням нерухомого майна, яке згідно розподільчого балансу станом на 21.11.2014 обліковувалось за товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком».
30.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» про стягнення частки в статутному капіталі товариства у розмірі 3 180 060,00 грн, у зв'язку з виходом зі складу засновників.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.04.2017 зазначена позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі № 905/769/17.
За висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у результаті проведення оціночно-будівельного дослідження від 03.07.2018 №12913/17-42, виконаним в межах справи № 905/769/17 ринкова вартість основних засобів товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком», зокрема: нежитлові приміщення №№ 1, 2,3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п'ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), загальною площею 1 694, 8 кв.м., (в тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м., місця спільного користування: 455,50 кв.м.), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 21.11.2014 становить в сумі 28369535,00 гривень з урахуванням ПДВ.
Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної економічної та товарознавчої експертизи від 30.07.2019 року №2454/19-71/5291/1953 виконаним в межах справи № 905/769/17 встановлено, що вартість 30-ти відсоткової частки ОСОБА_1 в майні товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком», у зв'язку з його виходом зі складу засновників товариства, станом на 21.11.2014 складає 7170095,00 грн.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.04.2019 за заявою боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» відкрите провадження у справі № 908/794/19 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна судом призначено арбітражного керуючого Міщенко Яніну Олегівну.
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 10.12.2019 визнав кредиторські вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» у розмірі 11297358,00 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.01.2020 матеріали справи №905/769/17 надіслані за виключною підсудністю до господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи №908/794/19 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком».
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.02.2020 позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» про стягнення частки в статутному капіталі Товариства у розмірі 3180060,00 грн у зв'язку з виходом зі складу засновників прийнята для розгляду в межах справи № 908/794/19 про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.05.2020 провадження у справі № 908/794/19 (905/769/17) закрито за клопотанням представника позивача у зв'язку з відсутністю предмета спору
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення у судовому засіданні присутніх учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).
Предметом судового розгляду у даній справи є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 09.10.2015, укладеного між ТОВ «Ватсон-Телеком» з ФОП Іванченко І.І., обґрунтована посиланням на приписи статей 228, 234 Цивільного кодексу України - вчиненого з метою подальшого ухилення від сплати позивачу його частки в статутному капіталі товариства у зв'язку з його виходом.
Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що позивач не є стороною спірного правочину, а відтак за правилами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України має право на звернення до суду із позовом про визнання недійсним правочину, якщо він доведе, що є заінтересованою особою та підтвердить, що його права і законні інтереси безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним його права чи інтереси будуть відновлені.
Нормою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Таким чином, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.
Як на підставу для застосування до спірних правовідносин приписів ст.228 Цивільного кодексу України (вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства) позивач зазначає, що спірний правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_1 , в першу чергу на порушення права володіти, користуватися і розпоряджатися його власністю, що передбачено статтею 41 Конституції України. Уклавши між собою спірний договір, відповідачі позбавили позивача права власності на частину майнового комплексу, який став предметом договору купівлі-продажу. Укладення спірного договору було направлене на уникнення розрахунку з колишнім засновником.
Також позивач вказує на фіктивність правочину (ст.234 Цивільного кодексу України), оскільки укладення спірного договору мало на меті ухилення від виконання зобов'язання ТОВ "Ватсон-Телеком" перед ОСОБА_1 , договір не мав на меті створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що, виходячи з встановленого статтею 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц міститься правовий висновок про те, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
За приписами ч.ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися як вироком суду у кримінальній справі щодо встановлення вини сторін (сторони) правочину, так і іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.
Апеляційним господарським судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку, і як наслідок відсутність підстав застосування наслідків нікчемного правочину.
Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Така правова позиція висловлена Верховним судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі № 910/4994/18.
Виходячи зі змісту статей 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Згідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегія суддів апеляційного суду, виходячи з викладених обставин та предмету спірних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір від 09.10.2015 за змістом та своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 Цивільного кодексу України). Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина перша статті 632 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до вимог частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір купівлі-продажу є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.
Господарським судом встановлено, що 09.10.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень серія та номер: 1103, за умовами якого відчужено: нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з №1 (один) по 25 (двадцять п'ять) (групи приміщень № 3а (три «а»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., (в тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м., місця спільного користування: 455,50 кв.м.), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м.
Предмет договору належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_1 виданого 05.09.2011 Головним управлінням комунальної власності м.Києва, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.10.2011 за № 34778376.
Даний договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна у відповідності до положень статті 657 Цивільного кодексу України посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В.
У відповідності до пункту 2.1 договору за домовленістю сторін продаж нежилих приміщень вчинено за 3 000 000,00 грн.
Представником ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції надано звіт про оцінку спірного майна.
Колегією суддів вказаний звіт про оцінку майна приймається до розгляду, оскільки в матеріалах справи наявний лише витяг з цього звіту.
З поданого представником позивача висновку про вартість об'єкта оцінки вбачається, що оцінку було здійснено на замовлення ОСОБА_4 власника товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком"; виконавець звіту: МПП "ЕКСПЕРТ"; підстава: договір №31082015-012; дата оцінки 31.08.2015; оціночна вартість об'єкта оцінки складає 3 000 000,00 грн, оцінювач ОСОБА_6 , повноваження якого підтверджені наданими до висновку доказами (сертифікат від 23.10.2012 №13926/12, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 23.01.2015 №5816-ПК, свідоцтво про включення до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності від 29.05.2002 №1059).
Відповідно до наведеного висновку фізичний знос будівлі визначений на підставі візуального обстеження оцінювачем в ході оцінки пошкоджень і втрати функціональних властивостей окремими конструктивними елементами своїх початкових технічних якостей.
Згідно платіжного дорученням №304391165 від 13.10.2015 ОСОБА_2 перерахувала на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" 3 000 000,00 грн, призначення платежу: за нежиле приміщення згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015.
Крім того, згідно платіжного доручення №30492033 від 13.10.2015 сплачено збір з операції придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна у розмірі 30 000,00 грн.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №45592838 від 13.10.2015 право власності на спірне нерухоме майно станом на 18.12.2020 зареєстровано за ОСОБА_2
13.10.2015 між сторонами договору купілві-продажу від 09.10.2015 підписаний акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу та не, що в силу вимог положень статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, для того аби дійти обґрунтованого висновку про те спірний договір купівлі-продажу вчинено сторонами без дійсного наміру щодо відчуження майна, тобто він є фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином в розумінні статті 234 ЦК України, то для їх підтвердження позивач мав довести, а суд встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
Про наявність у сторін правочину умислу як вольової складової ухилення від виконання зобов'язання щодо виплати частки у статутному капіталі товариства позивачу, останнім, повинні бути надані відповідні докази, які б достеменно вказували на відсутність вчинення відповідачами належних дій, спрямованих на реальне виконання умов спірного договору купівлі-продажу.
При розгляді спірних правовідносин суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.
Між тим, аналіз вищенаведених доказів свідчить, що ціна купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна встановлена згідно волевиявленню сторін договору, на підставі оцінки його вартості, зробленої суб'єктом оціночної діяльності.
Отримання ТОВ «Ватсон-Телеком» грошових коштів за цим правочином підтверджено об'єктивним доказом - платіжним дорученням №304391165 від 13.10.2015.
Після придбання спірного нерухомого майна, ОСОБА_2 розпочала підприємницьку діяльність, про що свідчать наявні в матеріалах справи договори оренди та докази сплати комунальних послуг.
Таким чином, у даному випадку позивач не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.
Апеляційним господарським судом встановлено, що спірний договір укладений належним чином, засвідчений нотаріально, зареєстрований в Державних реєстрах речових прав на нерухоме майно, його сторони виконали договір шляхом фактичної передачі майна та оплатою його вартості тощо.
Колегія суддів враховує, що оспорюваний договір купівлі-продажу не є безвідплатним, його укладено з дотриманням вимог, які висуваються Цивільним кодексом України до договорів купівлі продажу, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, повноваження продавця з розпорядження таким майном не були обмежені жодними можливими обтяженнями.
В матеріалах справи будь-які докази родинних або близьких дружніх стосунків. пов'язаності ОСОБА_7 з керівництвом товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком», тобто відчуження майна заінтересованій особі стосовно боржника, відсутні.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» зареєстровано 25.01.2001 та здійснювало діяльність, передбачену статутом товариства.
Після виходу ОСОБА_1 зі складу його учасників у 2014 році товариство продовжило свою діяльність.
Із заявою про порушення справи про банкрутство товариство з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" звернулось до Господарського суду Запорізької області у квітні 2019 відповідно до приписів ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
На підтвердження своєї правової позиції позивач послався на звіт суб'єкта оціночної діяльності "ЕКСПЕРТ-КОНСАЛТ-ЦЕНТЕР", з якого вбачається, що вартість майна нежилих приміщень 67/100 №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п'ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 13.10.2015 складає 30 564 984,00 грн.
На думку позивача, зазначена обставина - відчуження майна кредитором за ціною набагато нижчою від ринкової є достатньою для визнання доведеним факту укладення договору з метою уникнення розрахунку з ним.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись с доводами позивача, оскільки ринкова вартість об'єктів нерухомості встановлена експертним висновком станом на 13.10.2015, між тим оспорюваний договір купівлі-продажу укладено 09.10.2015.
У даному випадку, продаж спірного нерухомого майна за погодженням сторін здійснено за ціною 3 000 000,00 грн, що не суперечить принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 267 Цивільного кодексу України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 на викладені обставини, не є безумовним свідченням відсутності у сторін укладеного договору дійсного наміру, передбаченого його змістом, а є лише припущенням позивача.
Порушення відповідачами основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав, не підтверджені позивачем.
Згідно зі статтями 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності, - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтею 43 Господарського кодексу України передбачено право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
В статті 44 Господарського кодексу України закріплено принципи підприємницької діяльності, та зазначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (стаття 133 Господарського кодексу України).
Стаття 134 Господарського кодексу України визначає право власності як основне речове право у сфері господарювання, та встановлює, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
Аналіз наведених положень закону в сукупності зі встановленими обставинами купівлі-продажу майна свідчить про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» як суб'єкт господарювання було власником відчужуваного майна та мало право на власний розсуд ним розпоряджатись, а тому вчинення спірного правочину є реалізацією відповідачем свого права власності відносно проданого ним майна.
При цьому будь-які обмеження щодо можливості відчуження об'єктів нерухомості, вказаних в договорі від 09.10.2015, в матеріалах справи відсутні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
За правилами частин першої, другої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Колегія суддів не ставить під сумнів наявність у товариства з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 , відповідальність за виконання яких він має нести, в тому числі, всім належним йому майном.
Між тим, твердження позивача про намір задовольнити свої кредиторські вимоги до відповідача 1 саме за рахунок майна, відчуженого за спірним договором, апеляційний суд відхиляє, оскільки існують інші кредитори.
Ухвалою від 16.04.2019 господарським судом Запорізької області відкрито провадження у справі №908/794/19 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Ватсон-Телеком”; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядника майна боржника; встановлено грошову винагороду розпоряднику майна; зобов'язано розпорядника майна вчинити певні дії.
Ухвалою господарського суду від 10.12.2019 визнані кредиторські вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11297358,50 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення.
Крім того із грошовими вимогами до боржника звернулися товариства з обмеженою відповідальністю «Просперо Сістемз» та товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Торнадо-Пласт».
Таким чином, позивач не має права на відчужене ТОВ «Ватсон-Телеком» майно та є кредитором відповідача на загальних підставах.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідачів про те, що укладення спірного правочину не порушує корпоративні права ОСОБА_1 , як учасника товариства з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком", оскільки у даному випадку спір вирішується в межах справи про банкрутство відповідно до приписів ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства. ОСОБА_1 має статус кредитора боржника, а тому не позбавлений можливості звернутися до суду із вимогою про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.
Зважаючи на викладене, проаналізувавши встановлені обставини у справі, оцінивши докази, які надані на їх підтвердження, в їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів укладенням спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину сторонами не додержано встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог.
Отже, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним спірного правочину.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.
За приписами п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги.
4.5. Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Іванченко Ірини Валеріївни задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у справі №908/794/19 (905/1646/17) скасувати.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400,00 грн.
Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку
Постанова складена у повному обсязі 28.12.2020
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді В.Ф.Мороз
Л.А.Коваль