проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"21" грудня 2020 р. Справа № 922/4237/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.;
за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Харків-Капітал” (вх.№2658Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/4237/19 (повний текст рішення складено та підписано 16.09.2020 суддею Байбаком О.І. у приміщенні господарського суду Харківської області)
за позовом Харківської міської ради, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Харків-Капітал”, м.Харків,
про стягнення 4498848,30 грн,-
Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал" 4498848,30 грн зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1, у м.Харкові, площею 8,1555 га. Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди землі №540767100045 від 01.08.2007 щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, загальною площею 8,1555 га, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Магнітогорська, 1, у період з 07.07.2017 по 31.12.2017.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2020 у справі №922/4237/19 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал" (вх.№829 від 14.01.2020) про призначення судової оціночно-земельної експертизи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.02.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків - Капітал" (вх.№3308 від 10.02.2020) про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі №922/1658/19. Зобов'язано сторони повідомити суд про результат розгляду Палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду справи №922/1658/19.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2020 провадження у даній справі поновлено. Підготовче засідання призначено на 18.05.2020.
18.05.2020 позивач звернувся до господарського суду з заявою (вх.№11127) про зміну підстав позову у даній справі, в якій просить стягнути з ТОВ «Харків-Капітал» 4265574,89 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Магнітогорській, 1 у м.Харкові, площею 8,1555 га. Стягнути з ТОВ «Харків-Капітал» на користь Харківської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 63983,62 грн.
Заява обгрунтована приписами ст.46 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Позивач у заяві просить збільшити розмір позовних вимог у даній справі, зокрема, зазначає, що заборгованість зі сплати орендної плати за користування ТОВ «Харків-Капітал» спірною земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі від 01.08.2007 за №540767100045 з урахуванням рішення суду у справі №922/1558/16 за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 складає 3111263,45 грн.
Також на підставі ст.610, 625 Цивільного кодексу України, пункту 14 договору оренди землі позивач нарахував пеню на суму заборгованості за період з 23.12.2018 по 18.0.5.2020 у розмірі 802116,42 грн та інляційні втрати за період з 01.04.2018 по 18.05.2020 у розмірі 352195,02 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2020 заяву Харківської міської ради (вх.№11127 від 18.05.2020) про зміну підстав позову у справі №922/4237/19 задоволено та продовжено розгляд позовних вимог у даній справі з її урахуванням.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/4237/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" на користь Харківської міської ради 294740,67 грн інфляційних та 4421,11 грн судового збору. У частині позову про стягнення 106895,73 грн заборгованості зі сплати орендної плати провадження у справі закрито. У решті позову відмовлено.
Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, мотивував його тим, що обов'язок сплачувати орендну плату в оновленому розмірі виник у відповідача з моменту ухвалення Вищим господарським судом України постанови від 28.12.2016 у справі №922/1558/16 про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 укладеною. У даному випадку розмір базової орендної плати за договором оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 з урахуванням додаткової угоди складає 6284850,15 грн, або в місяць - 523737,51 грн, при цьому базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати (з урахуванням додаткової угоди, укладеної на підставі рішення суду) є грудень 2016 року, а починаючи з січня 2017 року орендна плата повинна визначатися та відповідно сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції. Господарський суд зазначив, що формулу обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації умовами договору оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 не узгоджені, як і не узгоджене відповідне питання і на законодавчому рівні. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач, здійснюючи розрахунок орендної плати за договором з урахуванням індексації та інфляції, правильно застосував пункт 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1996 №786, оскільки дана Методика регулює подібні за змістом цивільні відносини (розрахунок орендної плати з урахуванням індексації), як і ті, що існують між сторонами у межах даної справи на підставі положень частини 6 ст.4, ст.8 Цивільного кодексу України, частин 9-11 ст.11 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок та здійснені відповідачем платежі, у тому числі щодо переплати з орендної плати, господарський суд дійшов висновку про про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3224198,37 грн. При цьому у частині позову про стягнення 106895,73 грн провадження у справі закрив на підставі пункту 2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат господарський суд зазначив, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань зі сплати орендної плати за договором, оскільки не вносив її в строк, передбачений умовами цього договору, що з урахуванням вимог ст.625 Цивільного кодексу України надає позивачу право на нарахування інфляційних за весь період прострочення. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 352195,02 грн за період з квітня 2018 року по квітень 2020 року, з огляду на факт зарахування здійснених відповідачем переплат за період з березня 2019 по січень 2020 у рахунок сплати боргу основного боргу за період з 07.07.2017 по 31.03.2018, господарський суд здійснивши самостійно відповідний розрахунок, задовольнив позов у частині стягнення 294740,67 грн інфляційних. У решті позову про стягнення інфляційних слід відмовив у зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення. Щодо стягнення пені господарським судом встановлено, що пеню позивачем нараховано на суму боргу у розмірі 3111263,45 грн за період прострочення з 23.12.2018 по 18.05.2020. Однак такий розрахунок позивачем здійснено без урахування обмежень щодо можливого строку нарахування, передбаченого пунктом 6 ст.232 Господарського кодексу України. Позовна давність щодо стягнення пені за прострочення внесення орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 сплинула 31.10.2019, з позовом у даній справі позивач звернувся 26.12.2019, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, відтак господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення 802116,42 грн пені.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції чинного законодавства, просить рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/4237/19 змінити і ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Судовий збір покласти на позивача.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення вважає необгрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права в частині розрахунку заборгованості та стягненні інфляціних, а саме: господарським судом застосовано нормативний акт, який не підлягає застосуванню в даному випадку, розрахунок суду не відповідає матеріалам та фактичним обставинам справи. Вважає, що нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2995 №786, є безпідставним. Суд першої інстанції, застосовуючи у розрахунках Методику, не взяв до уваги, що рішенням у справі №922/1558/16 розмір орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою визначено на рік у розмірі 6284850,15 грн та в місяць 523737,51 грн, і саме до нього застосовуються відповідні індекси інфляції, а коригування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць вищевказаними нормативними актами, які регулюють земельні орендні правовідносини, не встановлено. Також заявник вважає, що суд першої інстанції не урахував сплачену відповідачем суму за орендну плату за платіжним дорученням №1465 від 24.04.2018 за березень 2018 року. Крім того, на думку апелянта, прострочення грошового зобов'язання у спірний період не відбулось, оскільки на дату звернення позивача з позовом - 23.12.2019, заборгованості за договором оренди за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 вже не було, а відтак відстуні підстави для застосуванням норм ст.625 Цивільного кодексу України, зокрема, нарахування інфляційних втрат.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Харків-Капітал” на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/4237/19. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 12.11.2020 о 12:15 годині. Встановлено учасникам справи п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 05.11.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.
29.10.2020 від Харківської міської ради до суду надійшов відзив (вх.№10412) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що формула обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації умовами договору оренди землі не узгоджені, так само не узгоджене відповідне питання і на законодавчому рівні. Посилаючись на підпункт 289.2 ст.289 Податкового кодексу України та Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, позивач зазначає, що дана методика дійсно не регулює питання щодо порядку здійснення розрахунку розміру орендної плати за землю комунальної власності, однак саме Методика регулює подібні за змістом цивільні відносини, як і ті, що існують між стороонами в межах даної справи, а відтак вважає, що суд повинен застосувати певні положення Методики при розгляді даної спарви. Так, пунктом 13 Методики передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оскільки порядок обчислення орендної плати інфляції за договорами оренди землі відсутній, необхідно керуватися нормами права, які регулюють подібні правовідносини. У даному випадку Методика є нормою права, яка регулює подібні відносини, а формула розрахунку відповідає правовій природі інфляційних нарахувань, яка полягає у відшкодуванні матеріальних страт кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Крім того, порядок нарахування інфляції, визначений у даній методиці, співпадає з загальним поняттям інфляції, визначеної у законодавстві.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 14.12.2020 о 10:00 год.
У судовому засіданні 14.12.2020 після заслуховування правової позиції учасників справи, а саме: представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Представник позивача проти задоволення вимог заявника апеляційної скарги заперечував, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, просив рішення суду залишити без змін, оголошено перерву до 21.12.2020 до 09:30 год.
18.12.2020 ТОВ «Харків-Капітал» надало до суду копії виписок з особового рахунку відповідача в банку щодо сплати орендної плати, в яких вказано номери платіжних доручень, сума орендної плати за землю та місяць, ща який її сплачено та копії платіжних доручень щодо сплати орендних платежів за земельну діялнку за період з січня 2019 по червень 2020.
У судовому засіданні 21.12.2020 провадження у справі продовжено зі стадії, на якій було оголошено перерву.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників спарви, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
23.03.2007 між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Харківської міської ради від 24.11.2004 №198/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться: м.Харків, вул.Магнітогорська, 1. В оренду передається земельна ділянка, загальною площею 8,1555 га, під забудовою 0,7938 га, інших угідь - 7,3617 га (пункт 2 договору оренди).
Пунктом 5 цього договору встановлено, що нормативна грошова оцінка становить 34954295 грн.
Сторонами узгоджено у пункті 8 договору оренди, що договір укладено строком до 01.11.2029.
Згідно з абзацом 2 пункту 9 договору оренди розмір орендної плати у місяць згідно з довідкою №165/06 від 11.12.2006 становить 84793,29 грн.
Пунктом 10 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
За умовами пункту 11 договору оренди орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
У пункті 13 договору оренди сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; внаслідок інфляції щорічно; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 36 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку (а.с.20-22, том 1).
Факт прийняття відповідачем в оренду вищевказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 03.08.2007 (а.с.25, том 1).
Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 та базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн, яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає у подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України (пункт 1.1 рішення). Пунктом 2 цього рішення передбачено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014.
Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013 року" встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (пункти 2, 3 рішення).
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2016 у справі №922/1558/16, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2016, внесено зміни в пункт 5, пункт 9 договору оренди землі від 01.08.2007 №540767100045 у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки, зокрема, у частині зміни розміру орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Магнітогорській, 1, у м.Харкові, площею 8,1555 га, у зв'язку із зміною нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013.
Відповідно до судового рішення розмір орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою по вул.Магнітогорській, 1, у м.Харкові, площею 8,1555 га, згідно з розрахунком від 03.10.2013 №71/14 на рік становить 5,6% від її нормативної грошової оцінки і складає 6284850,15 грн, або в місяць - 523737,51 грн.
У листі від 09.10.2018 за вих.№6906/0/225-18 Департамент земельних відносин Харківської міської ради повідомляє, що розмір орендної плати за користування ТОВ «Харків-Капітал» спірною земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі №540767100045 від 01.08.2007, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №880 від 24.09.2013 складає за 2017 рік 11923655,54 грн у рік та 993637,96 грн у місяць, та за 2018 рік -11923655,54 грн у рік та 993637,96 грн у місяць, відповідно (а.с.26, том 1).
Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області від 11.09.2018 за вих.№21980/9/20-40-12-03-19 ТОВ “Харків-Капітал” сплачено орендну плату у такому розмірі:
- за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 2626035,56 грн;
- за період з 01.01.2018 по 31.08.2018 - 2044171,54 грн (а.с.27, том 1).
Позивач, звертаючись з позовом до суду, зазначає, що відповідач має заборгованість за договором оренди за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 у сумі 3111263,45 грн, яку розрахував з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №922/1658/19, а саме: орендна плата має вноситися відповідачем відповідно до умов договору із врахуванням інфляційних. При цьому при здійсненні такого розрахунку має використовуватися пункт 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1996 №786.
За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 2, 5 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір та інші правочини та юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно з частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Пунктом 10 договору оренди передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Обставини, встановлені у справі №922/1658/18, колегія суддів вважає преюдиційними в силу приписів частини 4 ст.75 Господарсько процесуального кодексу України.
Так, Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 у справі №922/1658/19, виходячи з аналізу зазначених правових норм, встановив, що за загальним правилом індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки.
Звертаючись до суду з заявою про зміну підстав позову (вх.№11127 від 18.05.2020), позивач зазначив, що здійснив розрахунок розміру орендної плати з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справа №922/1658/19, та вважає, що орендна плата має вноситися відповідачем відповідно до умов договору із урахуванням індексації інфляції. При цьому при здійсненні такого розрахунку керувався пунктом 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1996 №786.
Колегія суддів зазначає, що дану Методику розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).
Отже, Методика регулює інші правовідносини та встановлює порядок справляння плати за оренду державного майна, і не встановлює можливість застосування до порядку справляння сплати за оренду землі.
Окрім того, пункт 10 договору оренди землі не містить посилання на порядок оплати за землю за Методикою.
Таким чином, відповідач, здійснивши розрахунок плати саме з урахуванням індексу інфляції, дотримався встановленого пунком 10 договору оренди порядку обчислення розміру орендної плати за землю.
Ураховуючи норми чинного законодавства та матеріали справи, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що, у разі відсутності порядку обчислення орендної плати інфляції за договорами оренди землі, необхідно керуватися нормами права, які регулюють подібні правовідносини, і у даному випадку Методика є такою нормою права, що регулює подібні відносини, а формула розрахунку відповідає правовій природі інфляційних нарахувань.
Натомість колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що вказана Методика застосовується при здійсненні розрахунків за оренду нерухомого майна за базовий місяць (пункт 12 Методики), кумулятивно, а не за попередній місяць, як це встановлено умовами спірного договору оренди землі, а саме: у пункті 11.
Таким чином, господарський суд дійшов помилкового висновку про урахування та застосування певних положень Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1996 №786, при розгляді даної справи.
Згідно з вимогами пункту 11-12 договору оренди орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платіжне доручення або квитанція мають містити в кодовому рядку обов'язкову інформацію про номер державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, за яку справляється плата, та строк за який здійснюється платіж.
Як убачається з матеріалів справи, орендну плату у спірний період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідач сплачував таким чином:
- платіжним дорученням №248 від 28.08.2017 на суму 207920,16 грн сплачено орендну плату за липень 2017 року (відповідно, за період з 07.07.2017 по 31.07.2017 сплачено 167677,54 грн);
- платіжним дорученням №360 від 26.09.2017 на суму 207920,16 грн сплачено орендну плату за серпень 2017 року;
- платіжним дорученням №555 від 26.10.2017 на суму 255507,74 грн сплачено орендну плату за вересень 2017 року;
- платіжним дорученням №693 від 22.11.2017 на суму 255507,74 грн сплачено орендну плату за жовтень 2017 року;
- платіжним дорученням №835 від 27.12.2017 на суму 255507,74 грн сплачено орендну плату за листопад 2017 року;
- платіжним дорученням №991 від 26.01.2018 на суму 255507,74 грн сплачено орендну плату за грудень 2017 року;
- платіжним дорученням №1136 від 23.02.2018 на суму 255523,40 грн сплачено орендну плату за січень 2018 року;
- платіжним дорученням №1292 від 27.03.2018 на суму 255523,40 грн сплачено орендну плату за лютий 2018 року;
- платіжним дорученням №1465 від 24.04.2018 на суму 255523,40 грн сплачено орендну плату за березень 2018 року (а.с.172-180, том 2).
Таким чином, за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідачем сплачено 2116595,63 грн.
Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про неврахування господарським судом суми 255523,40 грн, сплаченої 24.04.2018 платіжним дорученням №1465.
Щодо платіжного доручення №106 від 26.07.2017 на суму 207920,16 грн (а.с.171, том 2) господарський суд правильно не взяв до уваги це платіжне доручення, зазначивши, що у призначенні платежу вказано: “13050200 орендна плата за землю за 06.2017”, тобто цим платіжним дорученням сплачено орендну плату за попередній період, а саме, червень 2017 року, який не входить до спірного періоду.
Отже, за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 відповідач мав внести орендну плату у загальній сумі 4658155,21 грн, фактично сплатив 2116595,63 грн, таким чином, станом на 01.04.2018 борг за спірний період становив 2541559,58 грн.
Разом з тим, як правильно встановлено господарським судом, починаючи з березня 2019 року, відповідач вносив на користь позивача орендну плату в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору оренди, а саме:
- платіжним дорученням №2985 від 26.03.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за лютий 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 660066,82 грн (переплата становить 333571,14 грн);
- платіжним дорученням №3178 від 19.04.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за березень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 663367,15 грн (переплата становить 330270,81 грн);
- платіжним дорученням №3274 від 27.05.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за квітень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 669337,45 грн (переплата становить 324300,51 грн);
- платіжним дорученням №3404 від 20.06.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за травень 2019 року тоді як за даними позивача мав внести 676030,82 грн (переплата становить 317607,14 грн);
- платіжним дорученням №3573 від 26.07.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за червень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 680763,04 грн (переплата становить 312874,92 грн);
- платіжним дорученням №3691 від 18.08.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за липень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 677359,22 грн (переплата становить 316278,74 грн);
- платіжним дорученням №3788 від 26.09.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за серпень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 673295,06 грн (переплата становить 320342,90 грн);
- платіжним дорученням №4006 від 23.10.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за вересень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 671275,17 грн (переплата становить 322362,79 грн);
- платіжним дорученням №4128 від 26.11.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за жовтень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 675947,10 грн (переплата становить 317690,86 грн);
- платіжним дорученням №4280 від 23.12.2019 на суму 993637,96 грн внесено оплату за листопад 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 680705,92 грн (переплата становить 312932,06 грн);
- платіжним дорученням №4492 від 24.01.2020 на суму 993637,96 грн внесено оплату за грудень 2019 року, тоді як за даними позивача мав внести 681386,63 грн (переплата становить 312251,35 грн);
- платіжним дорученням №4685 від 24.02.2020 на суму 993637,96 грн внесено оплату за січень 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 680023,86 грн (переплата становить 313614,10 грн) ;
- платіжним дорученням №4787 від 24.03.2020 на суму 993637,96 грн внесено оплату за лютий 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 681383,91 грн (переплата становить 312254,05 грн);
- платіжним дорученням №5155 від 19.06.2020 на суму 993637,96 грн внесено оплату за квітень 2020 року, тоді як за даними позивача мав внести 684774,48 грн (переплата становить 308863,48 грн) (а. с.184-190, том 2, а.с.30, том 3).
Колегія суддів зазначає, що господарський суд обгрунтовано урахував здійснені переплати у рахунок боргу, що існував у відповідача за період з 07.07.2017 по 31.03.2018, з огляду на таке:
- відповідні платежі були здійснені саме на виконання умов договору оренди землі №540767100045;
- сплачена у більшому розмірі орендна плата не поверталася відповідачу з посиланням на ці обставини, а зараховувалася як внесена орендна плата за договором;
- сплачені орендні платежі у більшому розмірі в рахунок орендної плати при розгляді судових справ (зокрема, у справах №922/3137/19 та №922/1658/19) про стягнення боргу за попередні періоди не враховувалася;
- відповідач просив зарахувати внесену переплату в рахунок боргу, який існував за період з 07.07.2017 по 31.03.2018.
Внаслідок зарахування переплат у рахунок існуючого боргу станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі (26.12.2019) відповідач мав перед позивачем борг з орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 у сумі 106895,73 грн, який погашено внаслідок здійснення переплати боргу платіжним дорученням №4492 від 24.01.2020 на суму 993637,96 грн про внесення оплати за грудень 2019 року, тому господарський суд правомірно закрив провадження у справі у цій частині на підставі пункту 2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, оскільки заборгованість у вищезазначеному розмірі була погашена відповідачем, що не заперечується позивачем, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Апелянт не заперечує проти вищезазначених обставин в частині відмови у задоволенні позовних вимог та закриття провадження у справі, однак зазначає про відстуність підстав для застосуванням норм ст.625 Цивільного кодексу України, зокрема, нарахування інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 Цивільного кодексу України свілчить про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
З матеріалів справи та розрахунку відповідача убачається, що відповідач мав прострочку виконання своїх зобов'язань зі сплати орендної плати за договором у період з 07.07.2017 по січень 2019 року, після чого мав переплати.
У позові позивач просить стягнути інфляційні втрати за період з 01.04.2018 по 18.05.2020, однак колегія суддів зазначає про наявність підстав для нарахування інфляційних втрат за період з 01.04.2018 по 31.01.2019 з урахуванням вимог ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач мав прострочені платежі саме у цей період..
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат на суму 2541559,58 грн за період 01.04.2018 по 31.01.2019, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині стягнення 180045,3 грн інфляційних втрат. У решті позову про стягнення інфляційних втрат слід відмовити у зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у частині стягнення пені у розмірі 802116,42 грн, який виходив з того, що розрахунок пені здійснено позивачем без урахування обмежень щодо можливого строку нарахування, передбаченого пунктом 6 ст.232 Господарського кодексу України.
До того ж, оскільки згідно з умовами договору орендну плату відповідач має вносити щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, відповідно право на нарахування пені виникає в перший день після спливу місяця, в якому мала вноситися оплата. Зазначене також не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку.
Зокрема, за прострочення внесення орендної плати за березень 2018 року (тобто кінцевий місяць за який позивач вимагає стягнення орендної плати) пеня може нараховуватися до 31.10.2018.
Керуючись ст.256, частиною 1-2 ст.258, частиною 5 ст.261, 3-4 ст.267 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що позовна давність щодо стягнення пені за прострочення внесення орендної плати за період з 07.07.2017 по 31.03.2018 сплинула 31.10.2019, позивач звернувся до господарського суду 26.12.2019, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, а відповідач відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про застосування до спірних правовідносин про стягнення пені наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 пункту 2 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з частиною 1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду - зміні.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Капітал» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2020 у справі №922/4237/19 змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" (61001, м.Харків, вул.Плеханівська, 92-А, корп. В, кімната 1608-Б, код ЄДРПОУ 32562659) на користь Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) 180045,3 грн інфляційних втрат; 2700,67 грн судового збору».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" (61001, м.Харків, вул.Плеханівська, 92-А, корп. В, кімната 1608-Б, код ЄДРПОУ 32562659) 2580,66 грн судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.
Господарському суду Харківської області видати накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 28.12.2020.
Головуючий суддя О.А. Пуль
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова