вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" листопада 2020 р. Справа№ 910/7252/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
секретар судового засідання Нікітенко А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: адвокат Невмержицький В.П.;
адвокат Проценко О.М.;
від відповідачів: 1. адвокат Кулініч А.П. ;
2. адвокат Алексенко В.Ю.;
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 (повний текст складено та підписано 10.08.2020)
у справі № 910/7252/17 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
про стягнення 8 557 835,42 доларів США (що еквівалентно 228 774 731,56 грн.) та 83 336 537,26 грн.
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про визнання зобов'язання припиненим та про зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 у загальному розмірі 8 557 835,42 доларів США та 83 336 537,26 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 8 500 000 доларів США; заборгованості за процентами - 57 835,42 доларів США; пені за кредитом - 67 183 097,66 грн.; пені за процентами - 466 302,17 грн.; 3% річних за тілом кредиту - 15 023 935,63 грн.; 3% річних за процентами - 133 201,80 грн.; штрафу - 530 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки, у зв'язку з чим, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 8 500 000 доларів США; заборгованість по процентам в розмірі 57 835,42 доларів США (п'ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п'ять доларів США 42 центи); пені по кредиту в розмірі 64 954 699,74 грн.; пені за прострочення сплати процентів - у розмірі 18 025,26 грн., 225 600 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовити. Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 6 692,40 грн. судових витрат понесених на оплату судової експертизи. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 обов'язку, своє зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Право кредитодавця нараховувати передбачені проценти за кредитом у розмірі встановленому в договорі не припиняється після 22.12.2014, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову у справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П відмовити у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги задовольнити. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. На думку апелянта, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит). В той час, як за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Скаржник стверджує, що, оскільки умовами кредитного договору, не передбачено інший розмір процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов'язання, а проценти в розмірі 10,65% визначені як плата за правомірне користування кредитними коштами, тому після настання терміну повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (прострочення заборгованості) права банку захищаються виключно положеннями статті 625 ЦК України щодо 3% річних.
На думку скаржника, враховуючи погоджену сторонами черговість зарахування платежів встановлену в пункті 3.5 кредитного договору та відсутність у банку права нараховувати відсотки за користуванням кредитом у розмірі 10,65% після закінчення строку кредитування, кошти, сплачені на погашення неправомірно нарахованих і відсотків після 22.12.2014, повинні були бути скеровані банком на погашення суми кредиту (тіла кредиту).
Також на думку скаржника, судом помилково не застосовано норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII, оскільки відповідачем у справі є АТ "Укрзалізниця", що зареєстроване у м. Києві, а виконання кредитного договору не потребує вчинення дій Укрзалізницею у зоні проведення антитерористичної операції, а відповідно до ст. 2 Закону № 1669 на час проведення АТО забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась АТО.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 30.09.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що пунктом 3.2 кредитного договору сторони передбачили право кредитора нараховувати проценти (10,65 %) як до настання кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п. 2.2 кредитного договору (проценти за правомірне користування кредитом), так і після його настання до дати повного фактичного погашення кредиту (проценти за неправомірне користування кредитом), що, в свою чергу, охоплюється диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права у системному взаємозв'язку з умовами кредитного договору та прийнято законне і обґрунтоване судове рішення про стягнення з AT "Укрзалізниця", в тому числі кредитної заборгованості по процентам.
Позивач звертає увагу, що відмова АТ "Укрзалізниця" від сплати погоджених в договорі процентів в розмірі 10,65% річних, які апелянт сплачував в добровільному порядку протягом певного періоду (в тому числі, після 22.12.2014) та зміна відповідачем під час розгляду справи своєї позиції є недобросовісною поведінкою та протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).
ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. зазначає, що позбавлення кредитора права на отримання, передбачених кредитним договором процентів в розмірі 10,65% річних буде втручанням у мирне володіння майном, що, в свою чергу, є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач має законні очікування на правомірне отримання грошових коштів у вигляді річних процентів (10,65%) до повного погашення кредитної заборгованості, в тому числі, нарахованих на прострочену заборгованість.
Позивач вказує на те, що суд першої інстанції правомірно не застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та стягнув з АТ "Укрзалізниця" пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 64 954 699,74 грн. та пеню за прострочення сплати процентів в розмірі 18 025,26 грн., оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують здійснення скаржником господарської діяльності в зоні проведення антитерористичної операції.
Узагальнені доводи процесуальних документів
06.10.2020 через відділ канцелярії суду ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. подано письмові пояснення (з урахуванням наукового висновку), до яких позивач додав Науковий висновок від 14.08.2020, складеного доктором юридичних наук, професором - Беляневич О.А., та просив врахувати дані письмові пояснення під час розгляду справи.
22.10.2020 через відділ канцелярії суду Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало додаткові пояснення щодо неповного дослідження всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішення про стягнення відсотків за кредитом, що сплачені боржником, у яких зазначено про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини справи, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень на позовні вимоги, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення про стягнення з АТ "Укрзалізниця" заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 57 835,42 доларів США, нарахованих за період з 01.04.2017 по 23.04.2017, що були сплачені АТ "Укрзалізниця" 10.07.2017, відповідно до платіжного доручення наявного у матеріалах справи, та пені, нарахованої на заборгованість за відсотками у розмірі 18 025,26 грн., відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню за результатами перегляду справи № 910/7252/17 в апеляційному порядку.
22.10.2020 через відділ канцелярії суду Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало заперечення проти долучення до матеріалів справи Наукового висновку, в яких просило відмовити позивачу в приєднанні до матеріалів справи Наукового висновку від 14.08.2020 та не враховувати його при ухваленні рішення у справі № 910/7252/17.
22.10.2020 через відділ канцелярії суду від другого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про те, що ДТГО "Південно-Західна залізниця" підтримує доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення відсотків за користування кредитними коштами, встановлених умовами кредитного договору, поза межами строку кредитування погодженого сторонами, що суперечить нормам статей 530, 625, 1048, 1050 ЦК України.
09.11.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшли письмові пояснення (на виконання вимог суду), у яких зазначено про те, що як вбачається із платіжного доручення в іноземній валюті № 122 від 03.05.2017 (а.с. 106, том 2), 03.05.2017 перший відповідач здійснив погашення процентів у загальному розмірі 78 437,50 доларів США, нарахованих в квітні 2017р. на прострочену кредитну заборгованість, таким чином, проценти за користування кредитом за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 у розмірі 57 835,42 доларів США, які заявлені позивачем до стягнення у даній справі, сплачені першим відповідачем 03.05.2017. Також позивач просить врахувати дані письмові пояснення під час розгляду справи № 910/7252/17.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7252/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 та призначено розгляд справи у судовому засіданні 22.10.2020.
Заслухавши у судовому засіданні 22.10.2020 пояснення присутніх представників, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для оголошення перерви у судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 оголошено перерву у розгляді апеляційної Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 до 10.11.2020.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О., з 03.11.2020, який не є головуючим суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7252/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 прийнято справу № 910/7252/17 до провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Заслухавши у судовому засіданні 10.11.2020 пояснення присутніх учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні.
На підставі ст.ст. 216, 270 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 до 25.11.2020.
25.11.2020 від першого відповідача через відділ канцелярії суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи зважаючи на тривалий лікарняний основного представника та із тим, що 11.11.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду задоволено апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/19925/17, у якій застосовано практику Великої Палати Верховного Суду.
Представники позивача та другого відповідача у судовому засіданні 25.11.2020 заперечили проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи № 910/7252/17.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Також представник першого відповідача у судовому засіданні подав заяву про оголошення перерви у розгляді справи № 910/7252/17 до отримання повного тексту судового рішення у справі № 910/19925/17.
Представники позивача у судовому засіданні 25.11.2020 заперечують проти задоволення клопотання.
Представник другого відповідача у судовому засіданні 25.11.2020 підтримав заяву про оголошення перерви у розгляді справи № 910/7252/17 до отримання повного тексту судового рішення у справі № 910/19925/17.
Однак, розглянувши подану заяву, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.
Явка учасників у судове засідання
Представник Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у судове засідання, призначене на 25.11.2020, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.
Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".
Позиції учасників справи
Представники першого та другого відповідача за первісним позовом в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Представники позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
29.12.2011 Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (Позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1.
Предмет договору сторони погодили у розділі 2, згідно з п. 2.1 якого Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а Позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти встановлені цим договором.
Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22 грудня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в Банку (п. 2.2 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012).
Кредит надається із наступним цільовим призначенням: виконання програми капітальних інвестицій (п. 2.3 договору).
Про виконання банком кредитного договору №20-3759/2-1 від 29.12.2011 свідчать меморіальний валютний ордер № 2 від 30.12.2011; виписка по особовому рахунку ДТГО "Південно-Західна залізниця" щодо перерахування грошових коштів в сумі 12 500 000 доларів США з призначенням платежу "видача кредиту на виконання програми капітальних інвестицій згідно кредитного договору № 20-3759/2-1 від 29.12.2011р.".
Випискою з поточного рахунку ДТГО "Південно-Західна залізниця" підтверджено часткову сплату тіла кредиту в сумі 4 000 000 доларів США 06.04.2015.
За користування кредитними коштами відповідно до умов договору у періоді до 05.04.2017 сплачувались проценти, які погашені сумою 6 237 202,13 доларів США.
За наданим розрахунком банку заборгованість відповідача по нарахованим станом на 24.04.2017 процентах складає 57 835,42 доларів США.
Відповідно до умов договору (п. 5.3 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
Оскільки відповідачем прострочено сплату кредиту та допущено порушення строків сплати процентів банком здійснено нарахування суми пені в розмірі 67 183 097,66 грн. по тілу кредиту за період прострочення з 24.04.2016 по 23.04.2017, та в розмірі 466 302,17 грн. за прострочення сплати процентів у періоді з 24.04.2016 по 23.04.2017.
У п. 3.9 договору в редакції договору про внесення змін № 20-3776/2-1 від 29.12.2011 встановлено обов'язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн.; у разі порушення (невиконання) Позичальником з будь-яких підстав зобов'язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 20 000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
За період невиконання вказаних умов договору по кількості випадків 24 (березень - липень 2015, вересень 2015 - березень 2017) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 480 000 грн.
Також, у позовній заяві зазначено, що відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 позичальником порушені умови в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014), відповідно розмір штрафу за невиконання вищевказаних умов договору застави становить 50 000 грн.
Приймаючи до уваги викладені обставини позивач стверджує, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з погашення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором у відповідача станом на 24.04.2017 виникла перед Позивачем заборгованість по кредиту у розмірі 8 500 000 доларів США, заборгованість по процентам у розмірі 57 835,42 доларів США. Крім того, Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пеню по кредиту у розмірі 67 183 097,66 грн., пеню по процентах у розмірі 466 302,17 грн., 3% річних по кредиту у розмірі 15 023 935,63 грн., 3% річних по процентах у розмірі 133 201,80 грн., штраф відповідно до кредитного договору та договору застави майнових прав у розмірі 530 000 грн.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до п. 2.2. Кредитного договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, проте банк неправомірно продовжує нарахування відсотків по кредиту в розмірі 10,65% річних. Таким чином, просить суд визнати зобов'язання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 припиненими з 22.12.2014.
Окрім того, зважаючи на погоджену сторонами у пункті 3.5 Кредитного договору черговість зарахування платежів, згідно заявлених зустрічних вимог, кошти сплачені Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" та в подальшому Акціонерним товариством "Українська залізниця" на погашення неправомірно нарахованих відсотків за користування кредитними коштами після 22.12.2014 повинні бути скеровані на погашення суми Кредиту (тіла кредиту).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 8 500 000 доларів США; заборгованість по процентам в розмірі 57 835,42 доларів США (п'ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п'ять доларів США 42 центи); пені по кредиту в розмірі 64 954 699,74 грн.; пені за прострочення сплати процентів - у розмірі 18 025,26 грн., 225 600 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовити. Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 6 692,40 грн. судових витрат понесених на оплату судової експертизи. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 18 025,26 грн., виходячи з наступного.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та Державним територіально - галузевим об'єднанням "Південно - західна залізниця", за своєю правовою природою відноситься до кредитних договорів.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, на умовах Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" отримано в користування строком до 22 грудня 2014 кредитні кошти сумою 12 500 000 доларів США, що не заперечується сторонами та підтверджено матеріалами справи.
Через невиконання позичальником у вказаний строк в цій частині своїх зобов'язань 23.12.2014 суму в розмірі 12 500 000 доларів США банком віднесено до простроченого кредиту та після отримання коштів в сумі 4 000 000 доларів США на погашення кредитної заборгованості, що підтверджено випискою з рахунку за 06.04.2015, загальна сума заборгованості по тілу кредиту становить 8 500 000 доларів США.
Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72 документально підтверджено отримання кредитних коштів в сумі 12 500 000 доларів США, повернення частини кредиту в сумі 4 000 000 доларів США, а також заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 57 835,40 доларів США.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в апеляційній скарзі зазначає, що, з огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, сплачені ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" проценти після 22.12.2014 повинні були направлені на погашення тіла кредиту відповідно до встановленої п. 3.5 договору черговості, яке є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості.
Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" про необхідність зменшення тіла кредиту, яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, з огляду на наступне.
Дослідивши платіжні доручення, колегія суддів встановила, що після настання строку повернення кредиту, а саме 22.12.2014, позичальник самостійно та в добровільному порядку сплачував проценти за користування кредитом в розмірі 10,65% річних. Так, у призначеннях платежу позичальником вказувалось: "погашення % за відповідний період, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором".
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Водночас, з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
Колегія суддів зазначає, що 22.02.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, Компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 отримала право вимоги до АТ "Українська залізниця" за тілом кредиту в розмірі 8 500 000 доларів США.
При цьому, як вбачається зі змісту, поняття "права вимоги", яке відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло до Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, не охоплює жодних прав та обов'язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. У зв'язку з чим, питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу.
Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" про необхідність направлення сплачених ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" після 22.12.2014 процентів на погашення простроченого до сплати тіла кредиту.
Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 у розмірі 8 500 000 доларів США є правомірною та підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 57 835,42 доларів США, 3% річних на проценти у розмірі 133 201,80 грн., пені за кредитом у розмірі 67 183 097,66 грн., пені на проценти у розмірі 466 302,17 грн. та 3% річних по тілу кредиту в розмірі 15 023 935,63 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення заборгованості по процентам у розмірі 57 835,42 доларів США за період з 01.12.2014 по 24.04.2017 судом першої інстанції суд першої інстанції зазначив, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у розмірі встановленому 3.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Проте, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що сторони у п. 3.2 кредитного договору, відповідно до ст. 625 ЦК України погодили інший розмір процентів за неправомірне користування грошовими коштами, ніж 3%, враховуючи наступне.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду розмежовано випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Подібний висновок сформовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Відповідно до пункту 3.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% (десять цілих шістдесят п'ять) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.
При цьому, якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 Цивільного кодексу України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 № 910/18618/17.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вищевказаних положень кредитний договір не містить.
Відтак, судом першої інстанції неправомірно стягнуто проценти в розмірі 57 835,42 доларів США за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 за процентною ставкою 10,65% річних відповідно до п. 3.2 кредитного договору та статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що судом першої інстанції було стягнуто з відповідача саме як проценти відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за ставкою 10,65 % річних, нарахованих за період з 01.04.2017 по 23.04.2017.
Таким чином, враховуючи, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов'язання, тому, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають нарахуванню проценти за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за процентною ставкою 3% річних за період з 01.04.2017 по 23.04.2017.
Також слід зазначити, що як вбачається із платіжного доручення в іноземній валюті № 122 від 03.05.2017 (а.с. 106, том 2), 03.05.2017 перший відповідач здійснив погашення процентів у загальному розмірі 78 437,50 доларів США, нарахованих в квітні 2017р. на прострочену кредитну заборгованість, таким чином, проценти за користування кредитом за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 у розмірі 57 835,42 доларів США, які заявлені позивачем до стягнення у даній справі, сплачені першим відповідачем 03.05.2017, що також не заперечується позивачем.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення з першого відповідача процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за процентною ставкою 10,65% річних за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 в розмірі 57 835,42 доларів США підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення у цій частині про відмову в позові.
Однак, з огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення в цій частині та відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення з першого відповідача 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 23.12.2014 по 23.04.2017, у розмірі 15 023 935,63 грн. відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки суд першої інстанції не врахував, що першим відповідачем в добровільному порядку здійснювалась сплата процентів за прострочення сплати кредиту у розмірі 10,65% річних.
У зв'язку із неправомірністю нарахування процентів за користування кредитом після 22.12.2014, на переконання колегії суддів, неможливість подвійного стягнення процентів за користування кредитними коштами за один період, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення пені у розмірі 466 302,17 грн. за прострочення сплати таких процентів, також колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із відмовою у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3% річних, нарахованих на заборгованість за процентами у розмірі 133 201,80 грн., однак, з інших підстав, викладених вище.
Слід зазначити, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості нараховувати пеню на 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
З огляду на вказане вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 466 302,17 грн. слід скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Стосовно позовних вимог про стягнення пені на тіло кредиту в розмірі 67 183 097,66 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Згідно з п. 5.3 договору №20-3759/2-1 від 29.12.2011 за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит Позичальник сплачує за кожен день прострочення сплати Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 04.05.2017, а тому до вимог про стягнення пені по кредиту за загальний період прострочення виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 24.04.2016 до 04.05.2016 у розмірі 2 228 397,92 грн. слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача (є додатком до відзиву поданого суду 15.06.2017).
Правильність розрахунку пені по тілу кредиту в загальному розмірі 67 183 097,66 грн. підтверджено висновком експертів від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72, відповідно з урахуванням застосування судом до вимог про стягнення пені за кредитом наслідків спливу строків позовної давності, до стягнення в межах заявленого позову підлягає пеня в розмірі 64 954 699, 74 грн.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з першого відповідача пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 64 954 699,74 грн. є законним та підлягає залишенню без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 530 000,00 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3.9 договору, в редакції договору про внесення змін № 20-3776/2-1 від 29.12.2011, встановлено обов'язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов'язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20 000 грн. за кожен випадок невиконання. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
За період невиконання вказаних умов договору за кількістю випадків 24 (березень-липень 2015р., вересень 2015р. - березень 2017р.) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 480 000,00 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу в розмірі 50 000,00 грн. відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011.
Як вбачається із матеріалів справи, документи, що підтверджують незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі не менше 300 000 000 млн. грн. на поточні рахунки банку у періоді березень - липень 2015, вересень 2015 - березень 2017 позивачем до справи не долучені. В договорі сторони не обумовили на які саме поточні рахунки в банку відповідач має забезпечити щомісячні надходження у погодженій сумі.
Підставою для застосування штрафних санкцій у позовній заяві позивач називає порушення умов договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014).
Відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 50 000 грн. передбачена п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011, зокрема у випадку невиконання Заставодавцем умов щодо заміни Предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 цього договору.
Так згідно з п. 3.2.7 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов'язань, право вимоги за якими становить Предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов'язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови Боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану Позичальника відповідно доповнити Предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна Предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою Заставодержателя, яка має бути виражена письмово.
Однак, документального підтвердження вираження письмової згоди Заставодержателя (банку) на заміну предметів застави по договорах, майнові права за якими передані в заставу банку та термін дії яких закінчився 31.12.2014, позивач не надав. В обґрунтування вимог про застосування відповідальності заставодавця по договору (Укрзалізниці) позивач не вказав які саме договори не продовжені, та які не можуть бути належним забезпеченням виконання зобов'язань згідно укладеного договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення штрафу у розмірі 480 000,00 грн. нарахованих згідно із п. 3.9 договору, в редакції договору про внесення змін № 20-3776/2-1 від 29.12.2011 та 50 000,00 грн., нарахованих згідно із п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1.
Стосовно клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зменшення штрафних санкцій, слід зазначити наступне.
Клопотання про зменшення штрафних санкцій обґрунтовано тим, що через запровадження на усій території України карантину вводилась заборона перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), у зв'язку з чим, АТ "Укрзалізниця" недоотримано доходи від пасажирських та вантажних перевезень приблизно в розмірі 6-10 млрд грн. за перше півріччя 2020. АТ "Укрзалізниця" звертає увагу, що наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі.
Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Однак, відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що наведені відповідачем обставини щодо функціонування АТ "Укрзалізниця" в тяжких фінансово-економічних умовах, пов'язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР "Крим" і воєнних дій на сході держави та знецінення національної валюти мали вплив також і на банківську систему, яка аналогічно функціонувала за наведених тяжких обставин, що не надає переваг жодній стороні кредитного договору в питанні зменшення відповідальності встановленої договором.
Враховуючи викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання ним грошових зобов'язань за кредитним договором, майновий стан обох сторін, не вчинення позичальником з 2014 всіх необхідних дій з метою погашення заборгованості, а також те, що сума пені не є "значно" чи "надмірно" великою, порівняно із загальним розміром заборгованості за кредитним договором та часом прострочення належних до сплати сум кредиторові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 18 025,26 грн. скасувати, з ухваленням у вказаній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині відмови у стягненні 3% річних, змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції даної постанови.
Щодо зустрічних позовних вимог
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України. В той же час, такий спосіб захисту прав як визнання зобов'язання частково припиненим не передбачений вказаними нормами законодавства України.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Разом з тим, для застосування іншого способу захисту особа, права якої порушено, повинна довести ефективність обраного нею способу захисту.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід вказати, що засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження, так як має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (див.mutandis § 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. the UK), заяви №33985/96 і №33986/96; § 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), заява №21987/93).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки неодноразово сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання зобов'язання АТ "Українська залізниця" в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, що передбачені п. 3.2. договору, припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014, не є ефективним способом захисту прав скаржника та жодним чином не відновлює будь-яке його порушене право, оскільки, зазначена вимога фактично є вимогою про встановлення певного факту, а саме факту припинення зобов'язань позичальника за договором, що, в свою чергу, відповідно до ст. 20 ГПК України не відноситься до компетенції господарських судів.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що зустрічна позовна вимога про зобов'язання направити кошти, сплачені ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" після 22.12.2014, на погашення простроченої до сплати суми кредиту, не підлягає задоволенню, оскільки, проценти за прострочення сплати кредиту у розмірі 10,65% річних, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову є законним та підлягає залишенню без змін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 18 025,26 грн. скасувати, з ухваленням у вказаній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині відмови у стягненні 3% річних, змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції даної постанови. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 18 025,26 грн. скасувати, з ухваленням у вказаній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17, в частині відмови у стягненні 3% річних, змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції даної постанови.
4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/7252/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
5. Здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору).
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) 224 595,87 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 7 159,07 грн. судових витрат понесених на оплату судової експертизи.
Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 23 106,19 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів доручити суду першої інстанції.
6. Матеріали справи № 910/7252/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова підписана 28.12.2020 у зв'язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім