Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 грудня 2020 р. Справа№200/1254/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”
до відповідача Державного агентства водних ресурсів України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” (ЄДРПОУ 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 177а) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного агентства водних ресурсів України (ЄДРПОУ 37472104, юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 8) про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування, зобов'язання видати дозвіл на спеціальне водокористування.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, відмовляючи у видачі дозволу на спеціальне водокористування, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.
Зазначає, що позивач надав достовірні відомості, вірно заповнив форму нормативного розрахунку, тому вважає відмову відповідача безпідставною.
Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що, відмовляючи у видачі дозволу на спеціальне водокористування, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Вказує, що в результаті розгляду поданих документів виявлені недостовірні відомості та невідповідність вимогам законодавства та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Враховуючи наведене, просить у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд справи за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 00191678), місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 177а.
16.09.2019 року Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” звернулось до Державного агентства водних ресурсів України з заявою про видачу дозволу на спеціальне водокористування Костянтинівському виробничому управлінню водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу”.
Листом Держводагентства від 07.10.2019 року КП “Компанія “Вода Донбасу” відмовлено у видачі дозволу на спеціальне водокористування до усунення зазначених у листі зауважень, а саме: нормативний розрахунок водокористування для кожного місця здійснення водокористування потребує уточнення та коригування; нормативний розрахунок водовідведення потребує уточнення та коригування; загальні показники спеціального водокористування потребують коригування, нормативи ГДС не відповідають вимогам «Інструкції про порядок розробки та затвердження ГДС речовин у водні об'єкти із зворотними водами» (а.с.13-15).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Основними завданнями Держводагентства є:
- реалізація державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства і меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об'єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем;
- внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.
Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.
Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
Частиною 1, 2 ст. 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Згідно ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно. Подання юридичною або фізичною особою, фізичною особою - підприємцем заяви про одержання (переоформлення, одержання дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування та відповідних документів, а також видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) їй цього дозволу здійснюються в паперовій або електронній формі.
Для одержання дозволу на спеціальне водокористування юридична або фізична особа, фізична особа - підприємець звертається до органів, зазначених у частині другій цієї статті, із заявою, до якої додаються: обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення; опис та схема місць забору води та скиду зворотних вод; нормативи гранично допустимого скидання (гдс) забруднюючих речовин у водні об'єкти із зворотними водами (з розрахунком на кожний випуск (скид) окремо); затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб'єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення, житлово-експлуатаційних підприємств та організацій); копія правовстановлюючих документів на водні об'єкти (для орендарів водних об'єктів).
Статтею 49 Водного кодексу України передбачено, що зазначений перелік документів є вичерпним.
Відповідно до ст. 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Процедуру погодження та видачі юридичним і фізичним особам дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів) визначає Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 321.
Відповідно до п. 5 вказаного Порядку у дозволі зазначаються: 1) найменування органу, що його видав; 2) найменування та реквізити водокористувача - юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові, адреса водокористувача - фізичної особи); 3) термін, на який видано дозвіл; 4) ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин; 5) умови спеціального водокористування; 6) інші відомості (у разі потреби).
Згідно п. 4 Порядку дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, - в установлені ними терміни.
Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін.
Пунктом 6 Порядку передбачено, що у разі коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко - або довготермінового водокористування органом, що видав дозвіл, про що у дозволі робиться відповідна відмітка.
Згідно ч. 6 ст. 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору або дозвільному органу. Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.
Відповідно до ч.3 ст. 49 Водного кодексу України підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування є:
подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу, згідно з визначеним цією статтею переліком;
виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання або фізичною особою, недостовірних відомостей, невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, довгостроковим прогнозам водогосподарських балансів;
негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, про можливість здійснення спеціального водокористування.
Суд зазначає, що вказана норма є імперативною та передбачає виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на спеціальне водокористування.
З аналізу листа від 07.10.2019 року вбачається, що відповідач, обґрунтовуючи відмову в наданні дозволу, не посилався на факт подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу, згідно з визначеним цією статтею переліком; негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, про можливість здійснення спеціального водокористування, - відсутній.
Аналізуючи підстави, вказані на обгрунтування прийнятого рішення про відмову в наданні дозволу на спеціальне водокористування, викладену в листі від 07.10.2019 року, суд зазначає вони вказують на різну позицію сторін при проведенні технічних розрахунків та не свідчать на виявлену “недостовірність даних” або на “невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів”.
Таким чином, суд вважає, що обставини, визначені в листівід 07.10.2019 року не відповідають вимогам ч.3 статті 49 Водного кодексу України, а отже підлягають відхиленню.
Крім того суд враховує, що ВРУ прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом”, який враховує головні положення Водної рамкової Директиви ЄС.
Згідно цього Закону Водний Кодекс, крім іншого, доповнений новими статтями щодо географічного та водогосподарського районування території України та розробки водогосподарських балансів.
Відповідно законодавства водогосподарські баланси використовуються підчас: прийняття рішень щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування відповідно до Водного кодексу України; нормування водоспоживання і водовідведення, а також показників якості вод; розробка схем комплексного використання та охорони водних ресурсів; поточного та перспективного планування водних ресурсів та здійснення водоохоронних заходів; вирішення питань, пов'язаних з міждержавним розподілом стоку річок, використанням прикордонних вод; розміщення виробничих сил на території країни; проектування об'єктів, пов'язаних з використанням водних ресурсів.
Згідно Водного кодексу України виконано гідрографічне районування в межах всіх річкових басейнів, в тому числі в басейні річок Приазов'я, включно з територією Донецької області. Для всіх річкових басейнів розраховано та затверджуються водогосподарські баланси.
Для більш детального і коректного визначення складової водогосподарських балансів доцільно врахування всіх водозаборів поверхневих джерел. В разі надання відомостей підприємством про наявність водозабору з посиланням на проект, або інші документи, підтверджені відповідними розрахунками, означені водозабори можуть бути внесені у дозвіл на спецводокористування, з подальшим їх відображенням у державному обліку водокористування за формою 2ТП (водгосп).
Затверджені водогосподарські баланси мають забезпечити оцінку державним органом виконавчої влади (Держводагентством) наявності доступного ресурсу для задоволення потреб підприємств згідно наданих розрахунків при видачі дозволів на спецводокористування і встановленні лімітів забору з поверхневих та підземних джерел (за висновками держгеонадра).
Відповідно до ч. 1,2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів та здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб. Водночас згідно ч. З даної статті, не належать до спеціального водокористування зокрема подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 524 “Про затвердження переліку підприємств та організацій, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів” КП “Компанія “Вода Донбасу” включено до цього переліку.
Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суд вважає, що дії Державного агенства водних ресурсів України щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування є протиправними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки видача дозволу на спеціальне водокористування є дискреційними повноваженями відповідача, суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, ухвалити рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на спеціальне водокористування Костянтинівському виробничому управлінню водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу” з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем надані суду належні докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Водним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (ЄДРПОУ 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 177а) до Державного агентства водних ресурсів України (ЄДРПОУ 37472104, юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 8) про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування, зобов'язання видати дозвіл на спеціальне водокористування - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державного агентства водних ресурсів України щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування для Костянтинівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу”.
Зобов'язати Державне агенство водних ресурсів України видати дозвіл на спеціальне водокористування для Костянтинівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу”.
Стягнути з Державного агентства водних ресурсів України (ЄДРПОУ 37472104, юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 8) (за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень) на користь Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (ЄДРПОУ 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 177а) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4204 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко