Номер провадження 22-ц/821/1926/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3008/20 Категорія: 304090000 Позарецька С. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
28 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі:
суддівВініченка Б.Б., Новікова О.М., Храпка В.Д.
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор сервіс», публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В мотивування поданого позову посилався на те, що 06.09.2019 року ПАТ «Комерційний банк» Надра» та ТОВ «Юрфактор сервіс» уклали договір №361п/12/2008-840 купівлі-продажу (відступлення прав вимоги за кредитним договором, відповідно до п.2.1 якого банк передав, а товариство прийнято у власність право вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06.03.2008 року з Додатковими угодами/договорами (за наявності), зазначеними у Додатку №1 до цього договору.
За кредитним договором банк надав позичальнику ОСОБА_1 кошти в сумі 35595 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4.1 договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за вказаним кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну продажу 219664, 71 грн. Як вбачається з вимоги-повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання станом на 09.10.2019 року заборгованість за основним боргом складає 28116,80 доларів США.
Позивач вважає, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором є недійсним, оскільки ТОВ «Юрфактор сервіс» не було включено до державного реєстру фінансових установ та не мало відповідної ліцензії для здійснення відповідної фінансової послуги, а тому укладення угоди товариством «Юрфактор сервіс» є неправомірним.
Крім того, позивач вказує, що правочини з відступлення права вимоги (цесії) та договори факторингу не є аналогічними та різняться за певними критеріями, за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Оскільки вартість відступлення права вимоги за договором №361п/12/2008-840 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги складає 219664,71 грн, а розмір заборгованості за основним боргом складає 28116,80 доларів США (еквівалент 694682,37грн), то договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, укладений 16.09.2019 року є договором факторингу.
Тобто, позивач вважає, що ТОВ «Юрфактор сервіс» не може бути фактором при укладання договору і не може бути стороною цього договору.
Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840, що укладений 16.09.2019 року.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що за результатами розгляду справи вбачається. Що укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Юрфактор сервіс» договір від 16.09.2019 року купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення договору є отримання прибутку.
Різниця між розміром боргу, який визначений за кредитним договором та зазначений в оспорюваному правочині, і в подальшому був заявлений новим кредитором у вимозі до ОСОБА_1 не вказує на отримання винагороди ТОВ «Юрфактор сервіс», а може свідчити про спірність суми боргу, яка підлягає до стягнення.
Тому суд дійшов висновку, що відсутні, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, підстави для визнання такого договору недійсним.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В мотивування апеляційної скарги вказує, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав за кредитним договором є недійсним, оскільки ТОВ «Юрфактор сервіс» не було включено до державного реєстру фінансових установ та не мало відповідної ліцензії для здійснення відповідної фінансової послуги, а тому укладення угоди товариством «Юрфактор сервіс» є неправомірним.
Також вказує, що правочини з відступлення права вимоги (цесії) та договори факторингу не є аналогічними та різняться за певними критеріями, за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Оскільки вартість відступлення права вимоги за договором №361п/12/2008-840 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги складає 219664, 71 грн, а розмір заборгованості за основним боргом складає 28116,80 доларів США (еквівалент 694682,37 грн), то договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, укладений 16.09.2019 року є договором факторингу.
Тобто, позивач вважає, що ТОВ «Юрфактор сервіс» не може бути фактором при укладання договору і не може бути стороною цього договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юрфактор сервіс» вказує, що метою факторингу є саме фінансування клієнта за оплату, а не безпосередньо відступлення права вимоги на користь фактора. За договором факторингу фактором може бути банк або інша фінансова установа.
Водночас, з аналізу статей 512-518 ЦК України вбачається, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Також, положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №388 від 24.03.2016 року визначається, що покупцями (потенційними покупцями) активу банку, що ліквідується можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Також, враховуючи положення ст.ст. 46, 48, 50, 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» слід також прийти до висновку,що з моменту введення ліквідаційної процедури, фінансова діяльність неплатоспроможного банку припиняється, а повноваження органів управління, в т.ч. щодо розпорядження активами банку переходить до уповноваженої особи ФГВФО, що унеможливлює отримання банком (як клієнтом факторингу) коштів з метою фінансування. Реалізація майна неплатоспроможного банку щодо якого прийнято рішення про ліквідацію (у тому числі права вимоги), здійснюється уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за встановленою спеціальною процедурою, визначеною нормативними актами Фонду, зокрема Положенням №388 від 24.03.2016 року шляхом проведення електронних торгів (аукціонів) із продажу таких активів з укладенням з переможцем договору купівлі-продажу. Отримані кошти від покупця спрямовуються до ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.
А тому за таких обставин, вбачається відсутність ознак договору факторингу, а саме: відсутність мети фінансування, а також віднесення таких операцій спеціальним законодавством до операцій купівлі-продажу (відступлення) права вимоги неплатоспроможного банку, що притаманно саме договорам (цесії), саме на укладення якого і було спрямовано волевиявлення сторін вказаного договору.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як вбачається із матеріалів справи, за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06.03.2008 року, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , банк надав позичальнику ОСОБА_1 кошти в сумі 35595 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_1 .
Крім того, 06.03.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на нього зобов'язань, що витікають з вказаного кредитного договору.
Також, 06.03.2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №361п/12/2008-840 з метою забезпечення виконання ним зобов'язань, що витікають з кредитного договору.
На підставі постанови НБУ від 05.02.2015 року №83 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фону гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.02.2015 року №26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 04.06.2015 року №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду ГВФО прийнято рішення від 05.06.2015 року №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».
Відповідно до довідки з ЄДРПОУ ТОВ «Юрфактор сервіс» (код 39880444), визначені види діяльності і не є фінансовою установою.
Судом першої інстанції встановлено, що представником відповідача не заперечувався той факт, що ТОВ «Юрфактор сервіс» не є фінансовою установою.
21.08.2019 року відбувся електронний аукціон із продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», а саме: права вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06.03.2008 року із забезпеченням за початковою (стартовою) ціною лоту 1046022,42 грн та мінімальною ціною лоту - 219 644,71 грн.
Відповідно до протоколу електронних торгів №UA-EA-2019-07-000178-b від 21.08.2019 року переможцем вказаних електронних торгів стало ТОВ «Юрфактор сервіс» за ціною продажу 219664,71 грн.
16.09.2019 року за результатами проведеного електронного аукціону між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Юрфактор сервіс» укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06.03.2008 року. Також, за цим договором до ТОВ «Юрфактор сервіс» перейшло право вимоги за кредитним договором щодо боржника ОСОБА_1 , а також право вимоги за договорами забезпечення.
Відповідно до п.1.1 договору, сторони цим погоджуються, що за своєю правовою природою цей договір є правочином з купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, визначених у цьому договорі, первісним кредитором новому кредитору. Сторони цим визнають, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням новим кредитором первісного кредитора (п.1.2 договору).
Пунктом 2.2. договору передбачено, що за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання первісним кредитором у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1. цього договору, набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання позичальником, фінансовими та майновими поручителями, правонаступниками/спадкоємцями позичальника зобов'язань за основним договором, а саме, але не обмежуючись, сплати основного зобов'язання, процентів, штрафних санкцій, неустойок у розмірах, передбачених Основним договором. Новий кредитор набуває усі права кредитора за Основним договором у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків позичальника, що надане первісному кредитору відповідно до умов основного договору. Загальний розмір заборгованості на дату укладення цього договору, що обліковується на рахунках первісного кредитора, права вимоги за відступається, зазначена у Додатку №1 до цього Договору.
Також 16.09.2019 року між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Юрфактор сервіс» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки №361п/12/2008-840 від 06.03.2008р., за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чернєй В.В. за №1430.
Пунктом 4.1. оспорюваного договору визначено, що новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну продажу, відповідно до протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких визнано нового кредитора, а саме: 219 664, 71 грн без ПДВ, надалі за текстом - «Ціна договору». Ціну договору сплачено новим кредитором первісному кредитору у повному обсязі до моменту укладення цього договору.
Відповідно до даних платіжного доручення №330 від 12.09.2019 року ТОВ «Юрфактор сервіс» сплатило 219 664,71грн., як переможець проведеного електронного аукціону, тобто до укладення договору.
Первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором (п.5.2. договору).
Крім того, ТОВ «Юрфактор сервіс» 09.10.2019 року направляло вимоги-повідомлення ОСОБА_1 про усунення порушень основного зобов'язання, яка ним отримана, але не виконана.
Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки стаття 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).
Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі №910/7038/17.
Отже ТОВ «Юрфактор сервіс»» після проведення електронних торгів та визначення його переможця, уклало договір про відступлення права вимоги в розумінні статті 512 ЦК України. Ціна продажу права вимоги встановлювалось не сторонами договору, а в результаті проведених електронних торгів. Переможець торгів після сплати визначеної суми уклав договір про відступлення права вимоги.
З урахуванням вищезазначеного та положень вказаних вище норм колегія суддів доходить висновку про те, що спірний договір від 16 вересня 2019 року є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними.
Порушень норм процесуального права та не дотримання норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції або які б давали підстави для обов'язкового скасування рішення суду, колегія суддів не встановила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року.
Судді: