Справа № 544/732/20 Номер провадження 22-ц/814/2559/20Головуючий у 1-й інстанції Сайко О. О. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
24 грудня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 жовтня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Сайко О.О., повний текст якого виготовлено 12 жовтня 2020 року, у справі за позовом Пирятинської районної державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа: Пирятинський районний центр соціальних служб для сім'ї та молоді, до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,-
Зміст позовних вимог
У липні 2020 року Пирятинська районна державна адміністрація в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 самоусунулася від належного виконання своїх батьківських обов'язків стосовно двох малолітніх дочок, що полягає у відсутності з її боку піклування про дітей, турботи про їх виховання, розвиток та фізичне здоров'я. ОСОБА_3 не змінила свого ставлення до виконання виконання батьківських обов'язків навіть після відібрання у неї дітей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 жовтня 2020 року позов Пирятинської районної державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Відібрано від ОСОБА_3 двох її малолітній дітей, без позбавлення батьківських прав, передавши останніх органам опіки та піклування Пирятинської районної державної адміністрації. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність зміни ставлення до виховання своїх малолітніх дітей і покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Рішення мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей), з покладенням на органи опіки та піклування функції здійснення контролю за виконанням ними батьківських обов'язків.
У свою чергу, суд дійшов до висновку, що відповідачка ОСОБА_3 свідомо та умисно не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, але через відсутність соціальних навичок комунікації, непідготовленості до дорослого життя та належної підтримки з боку рідних та близьких на даний час не здатна повноцінно опікуватися двома малолітніми дітьми.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, Пирятинська районна державна адміністрація подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, позбавивши ОСОБА_3 батьківських прав відносно своїх двох малолітніх дочок.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомленими, в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 є матір'ю малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час ОСОБА_3 ніде не працює, у шлюбі не перебуває, відомості про батька дитини записані в актовому записі про народження дітей зі слів матері, відповідно до статті 135 Сімейного кодексу (далі - СК України). Вказана сім'я проживає у селі Велика Круча Пирятинського району Полтавської області.
Відповідачка отримує державну соціальну допомогу на малолітню ОСОБА_1 , а допомогу на малолітню ОСОБА_2 до цього часу не оформила.
Протягом 2019-2020 років з ОСОБА_3 неодноразово проводилися бесіди щодо неналежного утримання малолітніх дітей та добросовісного виконання нею батьківських обов'язків.
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Пирятинській районній державній адміністрації від 08 листопада 2019 року вирішено надати ОСОБА_3 місячний термін для виправлення ситуації в сім'ї та повторно розглянути дане питання на комісії з питань захисту прав дитини при Пирятинській районній державній адміністрації.
11 червня 2020 року на адресу служби у справах дітей надійшла доповідна записка від сімейної медичної сестри Великокручанської ЦЗПСМ ОСОБА_4 про вжиття заходів до ОСОБА_3 , яка залишає дітей самих у квартирі, діти є недоглянутими, в квартирі брудно.
Працівниками служби у справах дітей та Пирятинського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді протягом останнього року неодноразово обстежувалися умови проживання малолітніх дітей у вищезазначеній сім'ї, за результатами яких умови проживання в квартирі визнавалися незадовільними.
Згідно виписки із історії хвороби №4287/504 від 26 червня 2020 року ОСОБА_2 разом з матір'ю ОСОБА_3 знаходилася на лікуванні у педіатричному відділенні з 10 по 26 червня 2020 року з діагнозом: білково-енергетична недостатність ІІІ ст., рахіт І ст. гострий перебіг.
03 липня 2020 року, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Пирятинській районній державній адміністрації №5/2 від 03 липня 2020 року, головою райдержадміністрації видано розпорядження №147 про негайне відібрання у ОСОБА_3 її малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та тимчасову госпіталізацію останніх до Комунального підприємства «Пирятинська центральна районна лікарня» Пирятинської районної ради для проведення обстеження та надання необхідної медичної допомоги.
За висновком Пирятинської районної державної адміністрації від 10 липня 2020 року прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та задовольняючи позов у частині відібрання у неї двох малолітніх дітей, без позбавлення батьківських прав, та попередження про необхідність зміни ставлення до виховання своїх дітей з покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов'язків, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а неналежне виконання ОСОБА_3 батьківських обов'язків не є свідомим та умисним, оскільки через відсутність соціальних навичок комунікації, непідготовленості до дорослого життя та належної підтримки з боку рідних та близьких відповідачка на даний час не здатна повноцінно опікуватися своїми двома малолітніми дітьми.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини 1 статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Положеннями частини 2 статті 150 СК України на батьків покладено обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно принципу статті 6 Декларації, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно з частиною 1 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно з приписами пунктів 15 та 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Тобто, з'ясування наявності вини батьків по невиконанню своїх обов'язків у вихованні дитини належить до обов'язкових умов при вирішенні питань щодо позбавлення батьківських прав.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява № 39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Суд також наголосив, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 не умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки в силу свого молодого віку та відсутності належної підтримки з боку рідних та близьких у неї не сформувалися достатні соціальні навички комунікації (вміння самостійного пошуку роботи та житла, оформлення соціальної допомоги), що позбавляє її на даний час повноцінно опікуватися двома малолітніми дітьми.
Крім того, прагнення ОСОБА_3 до забезпечення належного виконання своїх батьківських обов'язків та наявність інтересу до дітей підтверджується її категоричним запереченням у судовому засіданні в суді першої інстанції проти задоволення позову та проявленням себе з позитивної сторони під час перебування з дочкою ОСОБА_2 на лікуванні у педіатричному відділенні (а.с.9), а тому колегія суддів вважає, що твердження апелянта з приводу необхідності кваліфікації дій ОСОБА_3 , як свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками та самоусунення від їх виконання, є передчасним.
За приписами частини 1 статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини 1 статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Апеляційний суд, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітніх дітей та особу ОСОБА_3 , яка усвідомлює необхідність зміни своєї поведінки по відношенню до дітей, але на даний час неналежно виконує свої батьківські обов'язки, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, погоджується з висновком місцевого суду щодо доцільності часткового задоволення позовних вимог Пирятинської районної державної адміністрації, а саме: відібрання малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідачки, без позбавлення її батьківських прав, і передачі їх органам опіки та піклування, з попередженням ОСОБА_3 про необхідність зміни ставлення до виховання дітей та покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням останньою своїх батьківських обов'язків.
Зазначена позиція відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в пункті 18 постанови Пленуму від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», де визначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Пирятинської районної державної адміністрації Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 02 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді В.П. Пікуль
Т.В. Одринська