Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6743/20
Номер провадження2/711/2325/20
17 грудня 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Казидуб О.Г.
секретаря судового засідання Зайцевої О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення залишку успадкованої пенсії, -
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вересні 2020 року звернулися до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУПФУ) про стягнення залишку успадкованої пенсії, вказавши, що вони зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується відповідними довідками про взяття на облік ВПО.
Їхній батько ОСОБА_3 був пенсіонером та проживав на території міста Донецька, де і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через бойові дії і свій похилий вік не мав змоги виїхати на територію, яка підконтрольна українській владі для отримання пенсії, через що утворилась заборгованість за період з 01.07.2015 року до моменту смерті.
Відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Побіянською Н.Б. 15 квітня 2020 року (реєстровий № 889, 890 спадкова справа №112/2019), вони успадкували від свого батька ОСОБА_3 недоотриману пенсію за період з 01.07.2015 року по 31.07.2019 року у сумі 284 351,02 грн.
Належність спадкодавцеві зазначеного вище права на одержання пенсії підтверджується листом Відповідача від 13 квітня 2020 року № 2300-0407-8/14581.
Свідоцтво про право на спадщину за законом у судовому порядку не оскаржено.
Після отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, вони звернулись, до Відповідача через його структурний підрозділ (Звенигородський відділ обслуговування громадян) з заявою про виплату їм, як спадкоємцям, недоотриманої пенсії. 18.06.2020 року вони отримали частину коштів, а саме 208 970,78 грн., що підтверджується відповідною поштовою квитанцією.
Не погодившись з частковою виплатою пенсії, вони звернулись до Відповідача з письмовим зверненням про виплату залишку успадкованої пенсії у розмірі 75380,24 грн. Але Відповідач відмовив у виплаті залишку з посиланням на положення частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке регулює виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Позивачі вважають, що такі дії Відповідача є порушенням їхніх спадкових прав і норм чинного законодавства. У зв'язку з протиправною поведінкою Відповідача, відмовою виплачувати їм кошти, на які вони розраховують, вони відчувають постійний стрес і душевні переживання. Крім того, ОСОБА_1 є інвалідом, має слабке здоров'я, і зайві нервові напруження з приводу бездіяльності Відповідача, тільки ускладнюють його стан. Також моральні страждання пов'язані з тим, що вони вважали, що зовсім позбавились частини успадкованої пенсії, аж поки не дізналися про можливість стягнути цю суму у судовому порядку. Розмір моральної шкоди, вони оцінюють у 20 000,00 гривень.
На підставі викладеного позивачі просили стягнути з відповідача на їхню користь у рівних частинах залишок, грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом в розмірі 75380 грн. 24 коп., які залишились після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також грошові кошти, як відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. 00 коп., та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,00 грн.
Ухвалою суду від 28.09.2020 року відкрито провадження в даній справі та справу призначено до розгляду в загальному порядку; призначено підготовче засідання. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті спору.
Ухвалою суду від 09.11.2020 року закрито підготовче провадження справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання позивач ОСОБА_2 , який діє також як представник позивача ОСОБА_4 , надав заяву про розгляд справи без їхньої участі. Вказавши також, що позовні вимоги вони підтримують та просять їх задоволити.
В судове засідання представник відповідачів ГУПФУ - за довіреністю Настич О. надала заяву про розгляд справи без їхньої участі, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У відзиві на позов ГУПФУ заперечувало проти задоволення позову вважаючи його безпідставним виходячи з наступного.
21.07.2020 ОСОБА_2 (у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив виплатити залишок успадкованої, але не отриманої пенсії померлого батька ОСОБА_3 за період із 01.07.2015 по 15.04.2017 в сумі 75 380,24 грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 28.07.2020 № 4304-4677/К-04/8-2300/20 заявнику повідомлено про відмову у задоволенні його вимоги, через відсутність на те правових підстав.
При цьому ГУПФУ керуються нормами ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як порядок, підстави та період, за який виплачується нарахована пенсія, яка залишилась недоотриманою в зв'язку із смерть пенсіонера унормовані взаємодоповнюючими одна одну статтями 46 та 52 вказаного Закону.
Відповідно до статті 52 Закону сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Частиною 1 статті 46 Закону унормовано, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Таким чином, стаття 52 Закону визначає коло осіб, які мають право на отримання недоотриманої померлим пенсіонером пенсії, умови отримання та розподіл (у разі звернення декількох осіб) такої пенсії та час, протягом якого особи, що мають право на отримання недоотриманої пенсії повинні звернутись до органів Пенсійного фонду.
В свою чергу, стаття 46 Закону містить загальні правила, щодо визначення періоду, за який виплачується нарахована, але недоотримана пенсія.
З огляду на зазначене, розмір недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті пенсіонера, розраховується за період, визначений частиною 1 статті 46 Закону та її розмір може змінюватись відповідно до часу звернення спадкоємців з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України.
З матеріалів пенсійної справи померлого пенсіонера вбачається, що за виплатою допомоги на поховання та виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління 17.04.2020, що не заперечується самими позивачами.
На задоволення вище вказаних заяв, Головним управлінням, 18.06.2020, у відповідності до частини 1 статті 46 та статті 52 Закону виплачену недоотриману пенсію ОСОБА_3 в сумі 208 970,78 грн.
А тому ГУПФУ діяло у відповідності до чинного законодавства, в межах повноважень, покладених на органи Пенсійного фонду України, а позовні вимоги позивачів є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то ГУПФУ вважає, позивачами не надано обґрунтування заявлених ними розміру моральної шкоди на загальну сумі 20 000,00 грн., а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного просили відмовити позивачам в задоволенні їхніх позовних вимог в повному обсязі.
Суд оголосивши заяви сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно ст. 1218 ЦК України - до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю,, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Статтею 49 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).
З приписів пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції вбачається, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Законом, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, тощо, є Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон), що зазначено у частині 1 преамбули цього Закону.
Крім того частиною 2 преамбули Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виходячи з вищевикладеного, у спірних правовідносинах, пріоритетними до застосування є норми саме ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону, - нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Виплата недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера регулюється ст.. 52 Закону.
Відповідно до ст. 52 Закону, - сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
ОСОБА_3 записаний батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвами про народження Серія НОМЕР_1 та Серія НОМЕР_2 , відповідно.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 .
Відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за законом від 15.04.2020 року, виданого приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Побіянською Н.Б., зареєстрованого в реєстрі за №889 та №890 (спадкова справа №112/2019) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували після смерті свого батька ОСОБА_3 - по Ѕ частці у спадщині, яка складається з недоотриманої пенсії за період з 01.07.2015 року до 31.07.2019 року і розмірі 284351,02 грн., де за період з 28.01.2017 року по 31.07.2019 року становить 218980,63 грн., у відповідності до вимог ст.. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області управлінням з обслуговування громадян Звенигородським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) від 13.04.2020 року №2300-0407-8/14581.
В листі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Управління з обслуговування громадян Звенигородського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) від 28.07.2020 року №4304-4677/К-04/8-2300/20, зазначено зокрема те, що для виплати недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_3 , яка ввійшла до складу спадщини, позивачі звернулися 17.04.2020 року, з усіма необхідними документами. На підставі свідоцтв про право на спадщину на двох спадкоємців та відповідно до статті 52, частини 1 статті 46 Закону ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нараховано та виплачено по Ѕ суми пенсії, яка залишилась неотриманою ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю, за період 16.04.2017 по 31.07.2019. Також зазначено, що для виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 із 01.07.2015 по 15.04.2017 законодавчі підстави відсутні.
Позивачами не надано заперечень щодо твердження ГУПФУ відносно того, що з заявою до відповідача про виплату їм, як спадкоємцям, недоотриманої пенсії померлим ОСОБА_3 вони звернулись 17.04.2020 року.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідач - ГУПФУ, діючи відповідно до положень ст. 19 Конституції України, здійснив виплату ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як спадкоємцям після смерті ОСОБА_3 , в рівних частках недотриману пенсію померлого ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто в межах трьох років до дня звернення за отриманням пенсії, а саме за період з 16.04.2017 року по 31.07.2019 року.
А тому вимога позивачі про стягнення недотриманої пенсії в сумі 75380,24 грн. після смерті ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Аналогічна позиція викладена у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідно до п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної"), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити :з засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивачі просять стягнути з відповідача на відшкодування завданої їм моральної шкоди 20000 грн. в рівних частках на кожного.
Проте до свого позову позивачами не надано належного обґрунтування заявленого ними розміру моральної шкоди на загальну сумі 20 000,00 грн., а також доказів на підтвердження заподіяння їм відповідачем такої шкоди. А тому вказані вимоги позивачів не підлягають задоволенню.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають до задоволення в повному обсязі.
На підставі ст. ст. Конституції України, ст.. 23, 1218, 1227 Цивільного кодексу України, ст.ст. 46, 52 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення залишку успадкованої пенсії - відмовити.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином..
Повний текст рішення складено 28.12.2020 (з урахуванням вихідних днів).
Головуючий: О. Г. Казидуб