Справа № 555/2338/19
Номер провадження 2/555/86/20
10 грудня 2020 року м.Березне
Березнівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Собчука А.Ю.
за участі секретаря судового засідання Яворовської Л.В.
позивача - відповідача ОСОБА_1
представника позивача-відповідача, адвоката Гаврильчика М.А.
представника відповідача-позивача, адвоката Ромашко Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач за первісним позовом звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 26 вересня 2014 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн. які останній зобов"язувався повернути до 26 вересня 2015 року. На підтвердження вказаних обставин, 26.09.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, відповідно до якого позивач отримав від відповідача грошові кошти в сумі 45 500 грн. Своє зобов'язання, щодо своєчасного повернення коштів відповідач не виконує, розрахунок за користування коштами не провів.
Просить стягнути зі відповідача ОСОБА_2 на його користь кошти за договором позики в сумі 88 020 (вісімдесят вісім тисяч двадцять) грн. та судові витрати по справі.
Відповідачем ОСОБА_2 було подано до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. В обґрунтуванні своїх позовних вимог, посилається на те, що він був найманим працівником у ОСОБА_3 , з яким працював також ОСОБА_1 . Він здійснював доставку товарів до торгівельних закладів та забирав виручку. За результатами проведеної ревізії було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 45 500 грн., і у цій нестачі звинуватили його. У зв'язку з чим він був змушений укласти договір позики грошових коштів, хоча насправді ніяких грошей від ОСОБА_1 він не отримував. Вважає договір позики від 26 вересня 2014 року неукладеним та таким, що не породжує жодних наслідків, що обумовлені ним, будь яких зобов'язань перед ОСОБА_1 він не має, а тим більше боргових. Договір позики від 26 вересня 2014 року по своїй природі є недійсним, оскільки його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Просить суд визнати договір позики недійсним.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Гаврильчик М.А. за первісним позовом, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими та доведеними, просили суд їх задоволити в повному обсязі, з обставин викладених в позовній заяві та матеріалах справи.
В задоволені позовних вимог за зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору позики просили суд відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача, адвокат Ромашко Л.Г. заперечували проти задоволення первісного позову в повному обсязі. Вважають, що позов є необґрунтованим, безпідставним та не може бути задоволений. В судовому засіданні вказували, що до позовної заяви не додано жодного належного доказу, що підтверджує факти викладені в позовній заяві. Вважають, що жодних зобов'язань перед ОСОБА_1 , відповідач не має, а тим більше боргових за договором позики.
Просили суд зустрічну позовну заяву задоволити в повному обсязі та визнати договір позики недійсним.
Свідок ОСОБА_3 дав показання про те, що ОСОБА_2 був його найманим працівником. У його присутності ОСОБА_1 в якості позики передав ОСОБА_2 грошові кошти, а згодом посвідчив договір позики нотаріально. Ніхто ОСОБА_2 до укладення договору не примушував.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Березнівського районного суду від 23.12.2019р. провадження у справі відкрите, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін на 23.01.2020 року, поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на звернення до суду.
23.01.2020 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
Від відповідача до суду 23.01.2020 року надійшов відзив з додатками на позов. Відповідач заперечив проти задоволення позову повністю.
Ухвалою Березнівського районного суду від 23.01.2020р. було прийнято зустрічну позовну заяву та відповідно до ч.4 ст. 193 ЦПК України, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.
27.01.2020 року позивач подав відповідь на відзив, в якому просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
27.01.2020 року позивач подав відзив на зустрічну позовну заяву, заперечував проти задоволення зустрічної позовної заяви в повному обсязі. Вважає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та не може бути задоволений. Разом із відзивом на зустрічну позовну заяву було подано клопотання про застосування строків позовної давності по справі.
Ухвалою суду від 21.05.2020р. судове засідання у справі призначене на 12 годину 00 хвилин на 28 травня 2020 року було вирішено провести в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 13.07.2020р. судове засідання у справі призначене на 11 годину 30 хвилин на 22 липня 2020 року було вирішено провести в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 05.08.2020 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 16.09.2020 року.
18.11.2020 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про зменшення позовних вимог, остаточно просив стягнути із відповідача заборгованість за договором позики від 26 вересня 2014 року у розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн. Протокольною ухвалою суду вказана заява була задоволенна..
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторін встановив, що 26 вересня 2014 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В. був посвідчений договір позики грошових коштів, підписаний ОСОБА_1 (як позикодавець) та ОСОБА_2 (як позичальником), згідно якого Позикодавець ( ОСОБА_1 ) передає у власність позичальнику ( ОСОБА_2 ) грошові кошти в сумі 45 500 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором (п.1). Грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (п.2). Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк до 26.09.2015 року (п.3). Позичальник зобов'язується повертати борг рівними частинами кожного місяця в сумі 3 800 грн. (п.4). У разі своєчасного повернення грошових коштів відсотки не сплачуються. У разі прострочення зобов'язання, позичальник сплачує штраф у розмірі 5% щомісячно від суми несплаченого боргу (п.5).
17.03.2015 року приватний нотаріус Березнівського районного нотаріального округу Куц І.В. надіслала ОСОБА_2 офіційне повідомлення щодо необхідності усунення порушень в частині невиконання договору позики від 26.09.2014 року. Вказаний лист було отримано ОСОБА_2 20.03.2015 року.
27.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Березнівського районного нотаріального округу Куц І.В. із заявою про видачу виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованість на підставі Договору позики грошових коштів від 26.09.2014 року в розмірі 54 600 грн., що складається із суми позики - 45 500 грн. та штрафу за період з 26 вересня 2015 року по 26 січня 2016 року у розмірі 9100 грн.
Відповідно до виконавчого напису № 47, вчиненого 27.01.2016 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Куц І.В., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість на підставі Договору позики грошових коштів від 26.09.2014 року, що складається із 45 000 грн. суми позики та штрафу за період з 26 вересня 2015 року по 26 січня 2016 року у розмірі 9100 грн., що разом становить 54 600 грн.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.01.2016 року на підставі виконавчого документу - виконавчого напису №47, вчиненого 27.01.2016 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Куц І.В. відрито виконавче провадження.
Із розпорядження від 18.01.2017 року, розпорядження № 49978853 від 29.03.2017 року, розпорядження № 49978853 від 21.02.2017 року, розпорядження № 49978853 від 30.08.2017 року, розпорядження № 49978853 від 15.06.2017 року вбачається, що під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Семеновичем М.М. на користь ОСОБА_1 було сплачено 2 658,10 грн.
15 жовтня 2019 року рішенням Березнівського районного суду Рівненської області у справі №555/172/19 задоволено позов ОСОБА_2 , визнано таким, що не піддягає виконанню виконавчий напис вчинений 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В., зареєстрований в реєстрі №47 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 54600,00 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 2 658,10 грн. та судовий збір в сумі 768,40 грн. Вказане рішення ОСОБА_1 виконано в добровільному порядку.
ОСОБА_1 стверджує, що передав грошові кошти в сумі 45500,00 грн. в позику відповідачу ОСОБА_2 , а останній заперечує факт отримання грошових коштів в позику та стверджував про безгрошевість договору від 26 вересня 2014 року, що на його думку є підставою для визнання неукладеним даного договору.
Норми права, які застосував суд.
Згідно з ч.ч. 1,2,3,4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 4 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики /на відміну від договору кредиту/ за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг /тобто із зобов"язанням повернення/ певної грошової суми, так і дати її отримання.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує, встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Мотиви суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2014 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн. які останній зобов"язувався повернути до 26 вересня 2015 року.
На підтвердження вказаних обставин, 26 вересня 2014 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В. був посвідчений договір позики грошових коштів, підписаний ОСОБА_1 (як позикодавець) та ОСОБА_2 (як позичальника), згідно якого позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти у сумі 45500,00 грн., та зобов'язався їх повернути до 26.09.2015 року. Своє зобов'язання, щодо своєчасного повернення коштів відповідач не виконує, розрахунок за користування коштами не провів.
Так, відповідно до статей 1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Закон не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї зі сторін такий договір може бути нотаріально посвідчений (частина четверта статті 209 ЦК України).
Договір позики від 26 вересня 2014 року, підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх. ОСОБА_2 як позичальник зобов'язаний повернути ОСОБА_1 як позикодавцеві позику, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до Договору позики відповідач був зобов'язаний повернути борг рівними частинами кожного місяця в сумі не меншій 3 800 грн. до 26 вересня 2015 року.
Між сторонами існують договірні відносини з повернення позики, отриманої ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , але не повернутої.
В судовому засіданні відповідач - позивач ОСОБА_2 , на запитання головуючого у справі вказав, що підписуючи нотаріально посвідчений договір позики від 26.09.2014р. усвідомлював наслідки його укладання, розумів значення свої дій, права та обов'язки встановлені законом, жодного тиску на нього не було.
Суд рахує, що доводи відповідача щодо неотримання грошових коштів від позивача спростовуються змістом договору позики, яким підтверджується наявність між сторонами правовідносин позики, з яких вбачається зобов'язання позичальника повернути борг позикодавцю.
Відповідно до п.2 договору позики від 26.09.2014р. вбачається, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.
Відповідач не надав суду жодних доказів і не обґрунтував свої доводи про іншу правову природу укладеного між сторонами правочину, зокрема, договору позики, правовідносини щодо якого врегульовано Главою 60 ЦК України, а також не довів безгрошовість укладеного між сторонами правочину.
Відповідач ОСОБА_2 не довів, що договір позики ним написано під тиском, оскільки до правоохоронних органів з цього приводу він не звертався і договір в судовому порядку не оскаржував.
Стороною відповідача не було представлено суду доказів (зокрема, судового рішення) щодо визнання правочину недійсним чи доказів здійснення правоохоронними органами розгляду його заяв щодо примушування до укладення договору, а тому у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами не виникло договірних відносин позики.
Також в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 дав показання про те, що ОСОБА_2 був його найманим працівником. У його присутності ОСОБА_1 в якості позики, передав ОСОБА_2 грошові кошти, а згодом посвідчив договір позики нотаріально. Ніхто ОСОБА_2 до укладення договору не примушував.
Покази свідка спростовані вході судового розгляду не були, свідок давав свої покази під присягою, будучи попередженим про кримінальну відповідальність.
Крім того, рішенням Березнівського районного суду від 15 жовтня 2019 року у цивільній справі №555/172/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Березнівського районного нотаріального округу Куц Іванна Вікторівна, Березнівський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню встановлено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Стороною позивача не було представлено доказів (зокрема судового рішення) щодо визнання правочину недійсним чи доказів здійснення правоохоронними органами розгляду його заяв щодо примушування до укладення договору, а тому у суду відсутні підстави вважати що між сторонами не виникло договірних відносин позики. Рішення суду набрало законної сили, оскаржене не було.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Пояснення ОСОБА_2 про те, що він змушений був підписати договір позики від 26 вересня 2014 року для того, щоб звільнитися із роботи, що підтверджує відмітка на трудовому договорі про припинення 26 вересня 2014 року трудового договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, та спростовуються вище зазначеними обставиннами та фактами.
Позицію відповідача та його представника суд розцінює, як намагання уникнути стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики від 26.09.2014р.
Суд приходить до переконання, що договір позики від 26 вересня 2014 року по своїй природі є дійсним, оскільки волевиявлення ОСОБА_2 було вільним і відповідало його внутрішній волі, що було підтверджено останнім в судовому засіданні, та є підставою для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 26 вересня 2014 року у розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.
Суд відхиляє доводи представника відповідача, що позивач не надав суду доказів на підтвердження отриманих відповідачем коштів позики, оскільки з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, а саме договору позики від 26.09.2014 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В., ОСОБА_2 отримав позику у вигляді грошових коштів у розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн. , про що свідчить підпис останнього.
Таким чином, будь-яких належних та допустимих доказів на спростування отримання позичених коштів, факту укладення між сторонами договору позики, дійсності його умов та передачі коштів ОСОБА_2 суду не надав.
Відповідно до.ч. 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Саме такий момент встановлений для договорів позики (стаття 1046 ЦК України). Нотаріальної ж форми договору позики не достатньо для того, щоб вважати такий договір укладеним.
Обов'язковою умовою в такому випадку буде засвідчення у договорі факту передання грошових коштів. При цьому засвідчення у договорі факту передання грошових коштів має чітко підтверджувати як дату передання так і суму, оскільки така вимога випливає із змісту ст. 1046 ЦК України, яка визначає момент укладання договору позики - з моменту отримання грошових коштів.
Відповідно до п.2 договору позики від 26.09.2014р. посвідчений приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В. вбачається, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
За таких обставин у відповідності до вимог діючого законодавства вимоги позивача за первісним позовом обґрунтовані та підлягають до задоволення.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача заявлено клопотання про застосування строку позовної давності звернення позивача до суду з даним позовом в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України.
Суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Суд при обрахуванні строків позовної давності враховує слідуючі обставини справи, а саме що 26.09.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів.
17.03.2015 року приватний нотаріус Куц І.В. надіслала ОСОБА_2 офіційне повідомлення щодо необхідності усунення порушень в частині невиконання договору позики від 26.09.2014 року. Вказаний лист було отримано ОСОБА_2 20.03.2015 року.
27.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису щодо стягнення заборгованості на підставі Договору позики грошових коштів від 26.09.2014 року.
Відповідно до виконавчого напису № 47, вчиненого 27.01.2016 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Куц І.В., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість на підставі Договору позики грошових коштів від 26.09.2014 року.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.01.2016 року на підставі виконавчого документу - виконавчого напису № 47, відрито виконавче провадження.
Із розпорядження від 18.01.2017 року, розпорядження № 49978853 від 29.03.2017 року, розпорядження № 49978853 від 21.02.2017 року, розпорядження № 49978853 від 30.08.2017 року, розпорядження № 49978853 від 15.06.2017 року вбачається, що під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Семеновичем М.М. на користь ОСОБА_1 було сплачено 2 658,10 грн.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 ст.261 ЦК України).
15 жовтня 2019 року рішенням Березнівського районного суду Рівненської області у справі № 555/172/19 задоволено позов ОСОБА_2 , визнано таким, що не піддягає виконанню виконавчий напис вчинений 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Березнівського районного нотаріального округу Рівненської області Куц І.В.
Враховуючи викладене вище, перебіг строку позовної давності слід рахувати з 15 листопада 2019 року, з дня коли рішення Березнівського районного суду Рівненської області вступило в законну силу. Позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики був поданий до суду 17 грудня 2019 року. Отже, позивач діяв в межах строку позовної давності, визначеного законом.
Що стосуються зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, то в задоволені позовних вимог слід відмовити виходячи з наступного.
Зі змісту зустрічного позову вбачається, що предметом спору є визнання недійсним договору позики від 26 вересня 2014 року, з підстав його безгрошовості, грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця та його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись законодавством, діючим станом на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору позики від 26 вересня 2014 року, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту його безгрошовості та не спростовано факту передання грошових коштів від ОСОБА_1 в позику для ОСОБА_4 , також відсутні докази вчинення ОСОБА_5 оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі. Також, ОСОБА_6 не надав та не довів в чому конкретно виражалися протиправні дії позивача, тиск і на кого його було направлено, чи були погрози і як вони могли вплинути на його психічний стан.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_4 та/або свідків укладення спірного договору позики до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення насильства відносно нього чи інших дій, обман, шахрайство, наслідком якого є укладення договору позики. При цьому судом враховано, що ОСОБА_5 порушено питання недійсності досліджуваного правочину лише після подачі ОСОБА_1 до суду позову про стягнення з ОСОБА_4 боргу за оспорюваним договором позики від 26.09.2014 року, що також ставить суд під сумнів щодо укладення спірного договору позики без внутрішньої волі ОСОБА_4 , як одержувача позики, його безгрошовості та навпаки дозволяє зробити висновок про те, що дійсною підставою подачі до суду зустрічного позову є не сам факт укладення договору позики з відповідачем, а небажання виконання обов"язку останнім щодо боргового зобов"язання.
Також суд звертає увагу на те, що під час примусово виконання виконавчого напису нотаріуса на користь ОСОБА_1 , позичальником ОСОБА_2 було сплачено 2 658,10 грн., згідно розпорядження від 18.01.2017 року, розпорядження №49978853 від 29.03.2017 року, розпорядження № 49978853 від 21.02.2017 року, розпорядження № 49978853 від 30.08.2017 року, розпорядження № 49978853 від 15.06.2017 року, що свідчить про визнання ОСОБА_5 заборгованості перед ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, під час розгляду справи по суті позивач - відповідач ОСОБА_1 подав письмову заяву про застосування строку позовної давності до вимог відповідача - позивача.
Стосовно застосування наслідків спливу строків позовної давності при вирішенні спору слід зазначити наступне. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.
Тобто, позовна давність може бути застосована лише, якщо вимоги про захист порушених прав або інтересів є обґрунтованими, у разі необґрунтованості таких вимог, вони не підлягають задоволенню за необґрунтованістю, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Отже, ОСОБА_6 належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надав.
Інших фактичних даних, які мають значення для справи, немає.
Судові витрати.
Щодо вимог за первісним позовом про стягнення з відповідача понесені позивачем судових витрат, суд приходить до наступного.
У ЦПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, 2 статті 133 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Таким чином, ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсність витрат на правничу допомогу в розмірі 4200 гривень підтверджена розрахунком розміру професійної правничої допомоги, актами наданих послуг. Необхідність цих витрат зумовлена потребою позивача у правовому супроводі справи під час витрат на правничу допомогу.
Що ж стосується розумності розміру витрат на правничу допомогу, то суд вважає заявлену суму завищеною з огляду на складність справи.
На думку суду, загальний розмір витрат в розмірі 3000 (три тисячі) грн. буде відповідати принципу співмірності виконаній роботі адвоката позивача в частині консультацій, підготовки і подачі позовної заяви, відповіді на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за первісним позовом в розмірі 880 (вісімсот вісімдесят) грн.
В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні зустрічного позову судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються на відповідача -позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 526, 598, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81,141, 258,259,263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 вересня 2014 року у розмірі 45 500 (сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 880 (вісімсот вісімдесят) грн.
В задоволенні позову у іншій частині відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження
Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Березнівський районний суд.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 01 лютого 2002 року, РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Березнівським РВ УМВС України в Рівненській області 13 жовтня 2009 року, РНОКПП: НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складений 21.12.2020 р., о 16:00 год.
Суддя А.Ю. Собчук