Справа № 163/2888/20
Провадження № 2/163/458/20
22 грудня 2020 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Чишія С.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
АТ КБ "Приватбанк" (далі - Банк) просить ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_1 63 025,60 гривень заборгованості по кредиту та судові витрати по справі в сумі 2 102,00 гривні.
Вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся в Банк з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву без номера від 12 вересня 2012 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним і Банком Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору.
Відповідно до виявленого відповідачем бажання Банк відкрив йому кредитний рахунок, видав кредитну картку та встановив початковий кредитний ліміт, який в подальшому був збільшений до 5 100,00 гривень.
Надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених договором умовах і в межах встановленого кредитного ліміту, Банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором належним чином не виконував, своєчасно грошові кошти на погашення кредиту не надавав, через що станом на 20 вересня 2020 року у нього перед Банком утворилась заборгованість в загальній сумі 63 025,60 гривень, яка складається із простроченого тіла кредиту в сумі 34 237,78 гривень, нарахованих на прострочений кредит відсотки згідно ст.625 ЦК України в сумі 7 361,75 гривень та пені в сумі 21 426,07 гривень.
Провадження в справі відкрито ухвалою суду від 17 листопада 2020 року, розгляд позову постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення із доданою до нього довідкою вбачається, що відповідач відмовився від отримання поштового відправлення, що в силу ч.8 ст.130 ЦПК України є належним повідомленням про розгляд справи судом.
Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.
Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
12 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У цій заяві вказано, що відповідач згідний із тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним і Банком договір надання банківських послуг.
Також вказано, що відповідач ознайомився і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді; зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті Банку.
Відповідач виявив бажання оформити платіжну картку кредитка "Універсальна" з кредитним лімітом 1 000,00 гривень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:… 3) сплата неустойки; …
У статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не-виконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом позову у справі є кредитна заборгованість за договором без номера від 12 вересня 2011 року в загальному розмірі 53 025,60 гривень, яка складається із сум простроченого тіла кредиту, нарахованих на прострочений кредит відсотків згідно ст.625 ЦК України та пені.
В якості доказів укладення цього з відповідачем договору, окрім підписаної анкети-заяви, Банк надав суду витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", витяг з Умови та Правили надання банківських послуг у Приватбанку, довідки про видані кредитні картки та встановлені кредитні ліміти, розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку відповідача.
На підставі виписки по картковому рахунку відповідача встановлено, що Банк проводив нарахування і списання процентів за користування кредитними коштами за різними ставками у різний період (2,5%, 2,9%, 3,6%), штрафу та пені за порушення зобов'язання, а також за послугами "Скарбничка" та страховкою "Захист на кожен день".
Проте, як вбачається з анкети-заяви, у ній зазначені лише особисті дані позичальника та те, що він виявив бажання оформити платіжну картку кредитка "Універсальна" з кредитним лімітом 1 000,00 гривень.
Жодних істотних умов договору, а саме, розміру процентної ставки, строків погашення щомісячних обов'язкових платежів, строку кредитування, відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядку нарахування, а також надання Банком супутніх послуг, анкета-заява не містить.
Як на підставу для нарахування цих складових, Банк у позовній заяві посилається на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умови та Правила надання батьківських послуг в Приватбанку, які вважає невід'ємними частинами укладеного із відповідачем кредитного договору в силу положень ст.634 ЦК України.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цьому випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17-ц, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Як встановлено у справі, додані до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису відповідача, а тому існує лише припущення, що відповідач погоджувався на їх застосування.
До того ж витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" взагалі містить чотири види кредитних карт "Універсальна" і усі вони мають різні умови кредитування. За яким видом карти, відповідно на яких умовах повинно було здійснюватися кредитування відповідача, по справі не встановлено.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що між сторонами укладений передбачений ст.634 ЦК України договір приєднання, відповідно й погоджені в письмовому вигляді умови, які відображаються у банківській виписці по картковому рахунку відповідача.
На підставі наданих Банком довідок про видані кредитні картки і зміну умов кредитування встановлено, що відповідачу видавалась лише одна кредитна картка, а саме, 06 жовтня 2014 року № НОМЕР_1 із терміном дії 09/18.
На цю кредитну картку 30 листопада 2014 року був встановлений стартовий кредитний ліміт в сумі 500,00 гривень, який в подальшому неодноразово змінювався, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення, а з 26 липня 2018 року становив 0,00 гривень.
Отже, в користуванні відповідача перебувала лише одна кредитна картка, починаючи з 06 жовтня 2014 року, в той час як кредитний договір із ним, заборгованість за яким і є предметом розгляду по справі, був укладений за три роки до цього, 12 вересня 2011 року.
Виписка по картковому рахунку відповідача та розрахунок заборгованості сформовані також лише, починаючи з 28 листопада 2014 року. Тобто руху коштів по виданій відповідачу кредитній картці розпочався з 28 листопада 2014 року.
Будь-яких доказів того, що відповідачу у день підписання 12 вересня 2011 року видавалась платіжна картка та з цієї дати відповідач почав користуватися кредитними коштами з встановленим кредитним лімітом матеріали справи не містять.
Доказів того, що видана відповідачу 06 жовтня 2014 року кредитна картка стосується підписаної відповідачем 12 вересня 2011 року анкети-заяви Банк не довів та суд не встановив з огляду на відсутність в цій анкеті-заяві визначеного строку кредитування.
Крім цього, за змістом ст.1054 ЦК України укладення кредитного договору без надання Банком позичальнику кредитних коштів та без видачі в даному випадку кредитної картки фактично є безпредметним і не має жодного сенсу у договірних кредитних правовідносинах, оскільки не має наслідком виникнення у його сторін відповідних прав і обов'язків стосовно один одного.
З огляду на викладене, а також з урахуванням того, що зазначені в банківській виписці складові, які фактично є істотними умовами кредитного договору, не відповідають підписаній відповідачем анкеті-заяві, суд вважає, що заявлена у позові сума заборгованості стосується іншого укладеного з відповідачем кредитного договору, а не того, що має місце в цій справі.
При розгляді справи суд відповідно до вимог статей 10, 12, 13 ЦПК керується принципом верховенства права та розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для вирішення справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.83 ЦПК України позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
За змістом ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, через недоведеність Банком існування у відповідача заборгованості саме за договором від 12 вересня 2011 року судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
У зв'язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором без номера від 12 вересня 2011 року в розмірі 63 025 (шістдесят три тисячі двадцять) гривень 60 копійок відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.
Найменування позивача: АТ КБ "Приватбанк"; місце знаходження: вулиця Грушевського 1Д, місто Київ; код ЄДРПОУ - 14360570.
Ім'я відповідача: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 .
Головуючий : суддя С.С.Чишій