24 грудня 2020 року № 320/2277/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром, під час проведення перерахунку пенсії з 1 січня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 1 січня 2016 року, без обмеження максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності за нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Стверджує, що відповідачем протиправно обмежено розмір виплати пенсії відповідно до ч. 7 ст. 43 цього Закону. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 р. №7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 на 2016 року визнано неконституційним.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.
15 квітня 2020 року представником відповідача, через службу діловодства суду, подано відзив на позовну заяву в якому відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити. Зазначив, що дія рішення Конституційного Суду України № 7рп/2016розповсюджується на окремий період в часі. У зв'язку з цим до питань призначення (перерахунку) пенсії для осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ, мають застосовуватися чинні нормативно-правові акти, а саме положення частини 5 ст.43 цього ж Закону України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач зазначив, що йому призначена пенсія з травня 2010 року розмір якої визначена на рівні 18 513 грн. 00 коп., однак цей розмір пенсії фактично не буде виплачуватись тому що встановлено максимальний розмір пенсії на рівні 16 380 грн. 00 коп.
28 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії без обмеження її граничного розміру.
Зазначає, що у січні 2020 року відповідачем листом було повідомлено позивача, що згідно ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Обставини, на які посилається відповідач у своєму листі, як на підставу для відмови у перерахунку та виплаті належного розміру пенсії без обмеження максимального розміру, позивач вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Суд зазначає, що вище зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Згідно з вимогами пункту 2 резолютивної частини Рішення № 7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, суд зазначає, що з 20 грудня 2016 року відсутня ч. 7 ст. 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII, який прийнятий 6 грудня 2016 року, вперше опублікований в газеті “Голос України” 27 грудня 2016 р. та набрав чинності відповідно до прикінцевих положень з 1 січня 2017 р., у частині сьомій статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слова і цифри “у період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2016 р.” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 р.”.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не передбачала у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 р. у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 р. у справі № 522/16882/17 та від 6 листопада 2018 р. у справі № 522/3093/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд зазначає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 відновлено право позивача на отримання пенсії без обмеження максимального розміру.
Крім того, частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з вимогами пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини “Сєрков проти України” (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Суд зазначає, що, хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 40) щодо здійснення пенсійних виплат ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з обмеженням максимального розміру пенсії з 20 грудня 2016 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 40) здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) без обмеження її максимального розміру з 20 грудня 2016 р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.