02 вересня 2020 року 320/5565/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа: Державна податкова служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області щодо ненадання ОСОБА_1 індивідуальної податкової консультації на звернення за індивідуальною податковою консультацією від 22.03.2020;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області надати ОСОБА_1 індивідуальну податкову консультацію на звернення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 19.04.2007 є самозайнятою особою (адвокат), що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №3315/10. Також, позивач зазначає, що він з лютого 2013 року працює в ТОВ "Трейдфілд Україна", а із 2019 року працює на посаді начальника юридичного відділу, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього сплачується роботодавцем - ТОВ "Трейдфілд Україна".
Вказує, що 22.03.2020 з метою усунення подвійної сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування він у відповідності до положень статті 52 Податкового кодексу України звернувся до Головного управління ДПС у Київській області за отриманням індивідуальної податкової консультації в письмовій формі, вказавши у зверненні чіткий перелік питань. Проте, у відповідь отримав лист, оформлений у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян". На переконання позивача, такі дії контролюючого органу є протиправними та порушують його право на отримання індивідуальної податкової консультації.
Позивач стверджує, що відповідь від 22.04.2020 за вих. №13664/Ч/10-36-33-01 не містить опису поставлених питань, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновку з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства, а тому вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненадання індивідуальної податкової консультації на звернення за індивідуальною податковою консультацією від 22.03.2020.
Відповідач - Головне управління ДПС у Київській області позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідь на звернення ОСОБА_1 від 22.03.2020 надано з урахуванням положень статті 15 Закону України "Про звернення громадян", оскільки вказаний запит не відповідав вимогам, зазначеним у п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України, та в такому запиті відсутнє зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації.
Відтак, на думку відповідача, контролюючий орган при наданні позивачу відповіді на його звернення діяв у межах, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких заперечила проти позовних вимог з аналогічних підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Також, вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державну податкову службу України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 24.02.1999, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 19.04.2007 №171 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19.04.2007 №3315/10.
Відповідно до даних про нараховану заробітку плату (дохід, грошове забезпечення) у 2018-2019 роках, ТОВ "Трейдфілд Україна" сплачувався за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як роботодавцем.
23 березня 2020 року ОСОБА_1 через електронний кабінет подав до Головного управління ДПС у Київській області звернення на отримання індивідуальної податкової консультації від 22.03.2020, в якому просив податковий орган роз'яснити та надати індивідуальну податкову консультацію:
1. Чи зобов'язаний ОСОБА_1 як особа, що провадить незалежну професійну діяльність (самозайнята особа), сплачувати збір з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, враховуючи ту обставину, що він є найманим працівником, за якого сплачується ЄСВ роботодавцем?
2. Чи є правомірним нарахування ОСОБА_1 як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та чи передбачається, в перспективі, ДФС нарахування йому як самозайнятій особі штрафних санкцій за можливу несплату збору з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, враховуючи ту обставину, що він є найманим працівником, за якого сплачується ЄСВ роботодавцем?
Розглянувши вказаний запит ОСОБА_1 , податковий орган надіслав лист від 22.04.2020 за вих. №13664/Ч/10-36-33-01 "Про розгляд звернення".
На думку позивача, відповідачем неправомірно проінформовано його відповідно до приписів Закону України "Про звернення громадян", замість надання індивідуальної податкової консультації, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.п.14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Порядок надання податкових консультацій визначено статтею 52 ПК України.
За приписами п. 52.1 ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити: найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні; код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації; підпис платника податків; дату підписання звернення.
На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, податкова консультація не надається, а надсилається відповідь у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 10 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків до закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту.
Згідно п. 52.3 ст. 52 ПК України, за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Київській області із зверненням від 22.03.2020 на отримання індивідуальної податкової консультації.
Разом з тим, відповідачем визнано звернення ОСОБА_1 щодо надання індивідуальної податкової консультації таким, що не відповідає вимогам статті 52 Податкового кодексу України, а тому відповідь надана у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
При цьому, з листа Головного управління ДПС у Київській області від 22.04.2020 за вих. №13664/Ч/10-36-33-01 не вбачається, у чому саме полягає невідповідність звернення позивача вимогам статті 52 Податкового кодексу України.
У той же час, суд зазначає, що звернення позивача відповідає приписам пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України, а саме, містить: найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні; код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб); зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації; підпис платника податків; дату підписання звернення.
Згідно змісту відзиву на позовну заяву, обґрунтовуючи свої дії, контролюючий орган вказує на те, що платником податків не дотримано порядок оформлення звернення, а саме, відсутня конкретна інформація в частині практичної необхідності отримання податкової консультації.
Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, з огляду на те, що такі мотиви та доводи відсутні у листі Головного управління ДПС у Київській області від 22.04.2020 за вих. №13664/Ч/10-36-33-01 "Про розгляд звернення".
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що із звернення ОСОБА_1 від 22.03.2020 вбачається, що платником податків у повній мірі наведена практична необхідність отримання податкової консультації, зокрема, зазначено, що виникли незрозумілості щодо обставини подвійної сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Також, вказані окремі норми податкового законодавства, які потребують роз'яснення щодо практичного використання.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відсутні правові перешкоди щодо виконання відповідачем обов'язку з надання податкової консультації за зверненням позивача, що вказує на допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/2032/16 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 у справі №826/8454/18.
З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у наданні позивачу відповіді в порядку Закону України "Про звернення громадян", замість індивідуальної податкової консультації.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1680,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2020 №ІВ01651949.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6500,00 грн., суд зазначає таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду копію угоди про надання правової допомоги від 20.05.2020, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4016/10 на ім'я Мірошника С.Б., копію акту здачі-прийняття виконаних робіт від 05.05.2020, копію розписки від 25.05.2020 про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів в сумі 6500,00 грн. в якості оплати послуг адвоката згідно з договором про надання правової допомоги від 20.05.2020.
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 16.04.2020 №727/4597/19 аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Водночас згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 №826/1216/16 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За відсутності квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку, іншого банківського документу на підтвердження оплати ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 6500,00 грн., суд згідно з наведеним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду дійшов висновку про непідтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області щодо ненадання ОСОБА_1 індивідуальної податкової консультації на звернення за індивідуальною податковою консультацією від 22.03.2020.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області надати ОСОБА_1 індивідуальну податкову консультацію на звернення за індивідуальною податковою консультацією від 22.03.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) судовий збір у розмірі 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 16 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.