СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9048/17
пр. № 2/759/137/20
24 листопада 2020 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі
головуючого Миколаєць І.Ю.,
при секретарі Марус А.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ) про визнання недійсними договорів позики,
14.06.2017 року ОСОБА_3 звернулась до Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_4 вимогами якого є визнання недійсними договорів позики. Свої позовоні вимоги обгрунтовує наступними обставинами. Відповідач шляхом вчинення неправомірних дій до позивача змусив останню під впливом погроз та застосування насильства написати розписки про нібито отримання від нього коштів у борг. Так, 01.02.2013 р. позивач написала розписку відповідачу про те, що вона отримала в борг гроші у розмірі 1500000 грн. та зобов'язується їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги. 18.08.2012 р. позивач написала розписку про те, що вона отримала в борг гроші у сумі 1600000 грн. та зобов'язується їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги. 10.08.2012 р. позивач написала розписку про те, що вона отримала в борг гроші у розмірі 800 000 грн. та зобов'язується їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги. ОСОБА_3 зазначає, що насправді жодних боргових зобов'язань перед ОСОБА_4 у неї не було. Вона не зверталась до нього з такими проханнями про позику. Грошові кошти останній їй не передавав. Вказані розписки її примусив під тиском написати адвокат ОСОБА_6 на початку вересня 2015 р. в приміщенні Печерського районного суду м. Києва, в яких зазначити дату 2012 та 2013 p., що нібито ОСОБА_3 взяла в борг гроші у ОСОБА_4 . Проте, в період часу 2012-2013 p.p. остання взагалі не була знайома з ОСОБА_4 та фізично не мала ніякої змоги брати у нього гроші в борг, оскільки познайомилась з ним лише у грудні 2014 р. У подальшому 14 червня 2016 р. ОСОБА_5 уклала договір про відступлення права вимоги з ОСОБА_4 , за яким ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_5 прийняла всі права та обов'язки ОСОБА_4 відступили права вимоги з ОСОБА_3 за вищевказаними письмовими розписками. Посилаючись на ст.ст. 228, 231 ЦК України, позивач просить визнати договори за вищевказаними розписками недійсними.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 07.09.2017 р. провадження у справі відкрито.
Відповідач надав відзив, в якому заперечує позовні вимоги, вказує на те, що ОСОБА_3 власноруч підписувала вищевказані розписки, отримала за ними кошти та ОСОБА_4 не створював будь-якого тиску на ОСОБА_3 при підписанні даних розписок. До відзиву також було долучено стенограмму з кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12013110060007144, в якій містяться покази ОСОБА_3 про те, що вона позичила кошти в ОСОБА_4
05.03.2018 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва визначені правила подальшого розгляду справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 05.03.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
05.03.2018 року представником позивача ОСОБА_1 було подано заяву про зміну підстави позову разом з новою редакцією позову. Так, додатковою підставою для визнання правочину недійсним за новою редакцією позову є його фіктивність в розумінні ст. 234 ЦК України. Позивач зазначає, що даний правочин мав характер удаваного, та такого, що не мав на меті створення реальних наслідків.
20.03.2020 року надійшов відзив на позовну заяву в редакції від 05.03.2018 року, у якому представник відповідача ОСОБА_2 заперечує обставини викладені у позовній заяві. Вказує, що наявність кримінального провадження № 12015100100012919, а також висновку психофізіологічної експертизи не є доказами фіктивності правочину.
26.03.2018 року надійшли письмові пояснення від третьої особи, в яких ОСОБА_6 заперечує обставини наведені у позові та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
03.04.2018 року надійшли пояснення ОСОБА_8 , який представляє інтереси третьої особи ОСОБА_5 в яких заперечуються обставини наведені у позові.
19.04.2018 року надійшли пояснення від представника позивача ОСОБА_1 , в яких вказується на неналежність доказів, які долучені до пояснень ОСОБА_5 від 03.04.2018.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.10.2018 року провадження у справі було зупинено у зв'язку з проведенням судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 02.01.2019 року відновлено провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.05.2019 р. клопотання ОСОБА_1 , яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_3 про призначення повторної автотоварознавчої експертизи - задоволено. Призначено психофізіологічну експертизу із застосуванням комп'ютерного поліграфу.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 13.05.2020 року відновлено провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримує, просить задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позові. Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. Представник третьої особи ОСОБА_5 заперечує проти задоволення позовоних вимог. Представник третьої особи ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, заслухавши сторін, встановивши обставини якими обгрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами та застосувавши до них відповідні їм правовідносини дійшов наступних висновків.
Відповідно до розписки від 10.08.2012 року, ОСОБА_3 отримала в борг у ОСОБА_4 гроші в розмірі 800000,00 грн. і зобов'язалася їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги про повернення боргу (а.с.5).
Відповідно до розписки від 18.08.2012 року, ОСОБА_3 отримала в борг у ОСОБА_4 гроші в розмірі 1600000,00 грн. і зобов'язалася їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги про повернення боргу (а.с.6, т.1).
Відповідно до розписки від 01.02.2013 року, ОСОБА_3 отримала в борг у ОСОБА_4 гроші в розмірі 1500000,00 грн. і зобов'язалася їх повернути за першою вимогою протягом місяця з дня отримання вимоги про повернення боргу (а.с.7, т.1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2017 року (ун.№761/27923/16-ц) за вищевказаними розписками від 10.08.2012, 18.08.2012, 01.02.2013 р. з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_5 грошові кошти. Окрім того даним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 відступив право вимоги за вищевказаними розписками ОСОБА_5 (а.с.214 т.1).
Постановою Верхового суду від 18.04.2018 року дане рішення скасовано в частині стягнення інфляційних витрат, в частині стягнення коштів за розписками від 10.08.2012, 18.08.2012, 01.02.2013 р., постанову залишено без змін. (а.с.13, т.2). Таким чином, незважаючи на відсутність у сторін справи оригіналів трьох розписок, суд вважаєдослідженим питання їх існування, зважаючи на вищезазначене рішення суду.
Відповідно до висновку експертів Київської НДІСЗ від 09.04.2020 року №17143/19-61 за результатами проведення судової психологічної експертизи, у ході психологічного дослідження із застосуванням поліграфу у ОСОБА_3 , виявлені значимі фізіологічні реакції, які з високим ступенем вірогідності свідчать про те, що вона бачила ОСОБА_4 у день написання розписок, виявлені значимі фізіологічні реакції, які з високим ступенем вірогідності свідчать про те, що ОСОБА_3 за час знайомства хоча б раз позичала у нього грошові кошти; виявлені значимі фізіологічні реакції, які з високим ступенем вірогідності свідчать про те, що дійсна дата написання вищевказаних розписок 2015 рік; У ході психологічного дослідження з використанням поліграфу у підекспертної особи ОСОБА_3 виявлені значимі фізіологічні реакції, які з високим ступенем вірогідності свідчать про те, що нею дійсно була написана розписка на ім'я ОСОБА_4 від 10.08.2012 року на суму 800000 гривень, від 18.08.2012 року на суму 1600000 гривень та від 01.02.2013 року на суму 1500000 гривень, 14.08.2015 року на вимогу та під диктовку ОСОБА_6 , як плата судді за не взяття під варту, плата прокурору за закриття кримінального провадження № 12013110060007144 від 08.09.2013 року, та, як гарантія повернення йому ( ОСОБА_6 ) 200 000 доларів США, переданих (зі слів підекспертної особи) судді за не взяття під варту та прокурору за закриття кримінального провадження № 12013110060007144 від 08.09.2013 року (а.с.172-188, т.2).
Відповідно до висновку експерта за №8-4/363 від 20.04.2017 року, який сторони визнають, рукопиский текст у розписках від 10.08.2012, 18.08.2012, 01.02.2013 р. належить ОСОБА_3 , виконаний звичайним письмом у звичайному стані (а.с.209-210, т.1).
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.ї
Судом встановлено, що розписки від 10.08.2012, 18.08.2012, 09.04.2020 р. дійсно написані та підписані ОСОБА_3 , в той же час остання стверджує дані розписки вчинено без наміру створення правових наслідків. Вказує, що спірний договір позики був кладений з метою настання інших наслідків, ніж надання позики та повернення боргу.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Як зазначає позивач, мотив розписок полягав у тому, що ОСОБА_3 повинна знайти гроші адвокату ОСОБА_6 за те, що він «домовиться» за не обрання їй запобіжного заходу - тримання під вартою у кримінальному провадженні №12013110060007144.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Фіктивний правочин характерезується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи зазделегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину, сторони мають інші цілі, ніж ті , які передбачені правочином.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Таким чином, з обгрунтування позову ОСОБА_3 випливає, що нею дійсно вчинялася дія з написання вищевказаних розписок, в неї на меті дійсно було отримання цих коштів, однак за її внутрішнім переконанням ці кошти мали бути використанні за призначенням, яке вона вбачала необхідне для неї, та за яким наступні дії мав на її думку вчинити ОСОБА_11 з передання цих коштів третім особам. Суду достеменно не відомо чи дійсно мала місце домовленість, яку зазначає ОСОБА_3 з приводу використання цих коштів, однак вбачається, що обгрунтування позивачем обставин справи не відповідає ст. 234 ЦК України, на яку посилається позивач. Тобто вже за словами самої ОСОБА_3 даний правочин не був фіктивним в розумінні ст.234 ЦК України. Суд не розглядає питання всіх умов домовленостей сторін за даними розписками відповідності публічному порядку, оскільки вказані розписки передбачають лише передачу коштів, які, як встановлено ОСОБА_3 дійсно мала на мети отримати на зазначені нею цілі. Висновок експерта №17143/19-61 проведений у даному провадженні не надає відповіді на питання щодо усвідомлення обома сторонами правочину зазделегідь його невиконання цими сторонами. За встановлених судом обставин, вбачається невідповідність їх правовідносинам, які характерні для фіктивного правочину, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), треті особи: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ) про визнання недійсними договорів позик, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю.Миколаєць