Дата документу 22.12.2020 Справа № 331/6994/17
22 грудня 2020 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний номер справи № 331/6994/17
Провадження № 22-ц/807/2604/20
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 рокув складі судді Антоненко М.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Ребро Оксана Петрівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов'язанням повернути майно, скасування реєстрації та поновлення реєстрації,-
У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Ребро Оксана Петрівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов'язанням повернути майно, скасування реєстрації та поновлення реєстрації.
В позові зазначив, що йому, ОСОБА_1 на праві приватної власності належала Ѕ частина будинку за адресою АДРЕСА_1 .
05 липня 2017 року, відповідач ОСОБА_2 , після тривалих протиправних дій по відношенню до нього та членів його родини, а також скориставшись тим, що він не вміє читати та писати, фактично змусила його оформити довіреність на її ім'я, якою він уповноважив вчиняти дії щодо переоформлення будинку. При цьому, запевняючи його, що ніяких дій щодо будинку вона вчиняти не буде.
06 липня 2017 року ОСОБА_2 , скориставшись довіреністю, продала належне позивачу майно своїй родичці ОСОБА_3 .. Переоформлення відбулось шляхом укладання договору купівлі-продажу. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П., та зареєстрований в реєстрі за № 1968.
Вважає, що даний договір є фіктивним і повинен бути визнаний недійсним.
Вказує, що під час посвідчення оспорюваного договору нотаріусом не враховано відсутність реєстрації земельної ділянки на якій розташовано будинок, не вказано кадастровий номер такої земельної ділянки.
Перед укладанням договору купівлі-продажу не було проведено технічну інвентаризацію об'єкта нерухомості та не встановлено фактичне перебування незареєстрованої будови у вигляді ще одного житлового будинку, власником якого фактично стала відповідач ОСОБА_3 .
Підписуючи довіреність на ім'я ОСОБА_2 , як зазначає позивач, він помилявся, щодо істотних обставин і не усвідомлював, що це може призвести до переоформлення його майна у вигляді Ѕ частини будинку на сторонню особу.
Також вказав, що він не мав наміру продавати своє житло, договір купівлі-продажу укладено без його відома, а враховуючи, що грошові кошти за вказаний будинок перераховано відповідачу ОСОБА_2 , він, як власник майна, не отримав коштів в результаті його продажу. Вказаний правочин не направлений на настання реальних правових наслідків - сплату власнику вартості придбаного майна та повинен бути визнаний недійсним.
Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , укладений 06 липня 2017 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; скасувати реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проведену у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом на ім'я ОСОБА_3 , 1987 року народження; зобов'язати ОСОБА_3 , 1987 року народження, повернути, ОСОБА_1 , 1963 року народження, Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 ; поновити реєстрацію прав на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на ім'я ОСОБА_1 , 1963 року народження.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 року та додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та суд прийшов до помилкових висновків щодо правомірності укладення договору купівлі-продажу будинку без кадастрового номеру, наявність якого є однією з істотних умов договору.
Кошти за продажу будинку він не отримував. Відповідачі доказами не спростували його твердження про те, що він не отримав коштів за проданий будинок. Грошові кошти проводились через банківську установу формально на користь представника, без наміру передати їх в подальшому позивачу, а відповідач ОСОБА_2 скоїла протиправні дії, направлені на заволодіння майном позивача.
Під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом не враховано відсутність реєстрації земельної ділянки на якій розташовано будинок, а перед укладанням договору купівлі-продажу не було проведено технічну інвентаризацію об'єкта нерухомості, в результаті чого у власність відповідача передано, в тому числі, інший - не зареєстрований будинок, що належить позивачу.
Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником третьої особи - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П., адвокатом Беклеміщевим О.В. до суду направлено відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
06.07.2017 приватним нотаріусом Ребро О.П. був посвідчений договір купівлі-продажу частки будинку, реєстровий № 1968, згідно якого ОСОБА_3 придбала у власність Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Продавцем за даним договором є позивач ОСОБА_1 від імені якого діяла ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
Земельна ділянка за жилим будинком зареєстрована, а її фактична площа складає 988 кв.м., що підтверджено відповідними доказами. Також вказано, що вимоги статей 377 ЦК України та 120 ЗК України при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно не застосовується і зазначення кадастрового номеру земельної ділянки не є істотною умовою для такого договору.
Позивач у здоровому розумі, 05.07.2017 року особисто підписав довіреність на ім'я ОСОБА_2 в якій надав останній всі повноваження на здійснення від його імені відчуження належної йому частини житлового будинку. Крім того намір продати належне йому майно підтверджується заявою дружини позивача ОСОБА_6 яка дала згоду на продаж її чоловіком частини будинку, заявою співвласника домоволодіння ОСОБА_7 про відмову від права на першочергове придбання частини будинку, довідками про знання з реєстрації місця проживання неповнолітніх осіб які проживали у спірному будинку.
Позивачем не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів порушення вимог закону, які на його думку допущені при укладенні договору купівлі продажу частки будинку від 06.07.2017.
Позивач ОСОБА_1 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П. та її представник до суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України (т.3 а.с. 112;119,120). Причини неявки не повідомили, будь-яких заяв або клопотань від не надходило.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 приймають участь в суді апеляційної інстанції через свого уповноваженого представника - адвоката Катанова А.В.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Катанова А.В, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бути його представником в будь-яких установах чи підприємствах незалежно від підпорядкування та форми власності з питання продажу за ціну та на умовах на її розсуд, належної йому на праві приватної власності Ѕ частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 116).
Цією довіреністю також передбачено право ОСОБА_2 відкривати в будь-яких банківських установах рахунки з метою безготівкового розрахунку за договорами купівлі-продажу, знімати та отримувати грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 , одержувати належні від укладених договорів гроші, виписати ОСОБА_1 з вищезазначеного будинку та прописати за будь-якою адресою.
Вказана довіреність особисто підписана ОСОБА_1 та посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П. та зареєстрована в реєстрі за № 1965.
06 липня 2017 року за Договором купівлі-продажу частки будинку, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ребро О.П., реєстровий №1968, ОСОБА_3 придбала у власність Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Продавцем за даним Договором купівлі-продажу є позивач по справі - ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Ребро О.П., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 05.07.2017.
У пункті 1 даного Договору зазначений перелік майна (приміщень), яке переходить у власність Покупця за договором, а саме - зазначені номери та площі кімнат та інших побутових приміщень в будинку літ. А, а також майно, яке знаходиться у загальному користуванні.
Відповідно до пункту 3 Договору купівлі-продажу, продаж зазначеного будинку вчинено за 1 047 227 (один мільйон сорок сім тисяч двісті двадцять сім гривень) гривень. Розрахунок між сторонами здійснюється за безготівковим розрахунком. Вищезазначену суму Продавець отримав від покупця до укладення цього Договору шляхом безготівкового перерахування із поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Продавця, що підтверджується квитанцією від 06.07.2017 року, виданою Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Акордбанк» (т.1 а.с. 155).
Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за договором та факт відсутності по відношенню до Покупця будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за продане нерухоме майно.
26 липня 2017 року довіреність від 05липня 2017 року була скасована за заявою ОСОБА_1 (реєстровий № 2205).
Згідно заяви дружини позивача - ОСОБА_6 від 05 липня 2017 року, яка зберігається в нотаріальній справі, вона дає згоду на продаж її чоловіком - ОСОБА_1 Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , що є їх спільним майном подружжя ( т.1 а.с.152).
Згідно заяви співвласника домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , вона відмовляється від права привілеєвої купівлі Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 153 зворот).
Згідно з довідками №04-21/1-104, №04-21/1-105, №04-21/1-106, №04-21/1-107 від 04 липня 2017 року про зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх осіб, які проживали у спірному будинку до його продажу - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вказані неповнолітні діти вибули до нового місця проживання - АДРЕСА_2 . ( т.1 а.с. 159-162).
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Серед іншого підставою для визнання правочину недійсним у позовній заяві та апеляційній скарзі, позивач ОСОБА_1 зазначав про його фіктивність, а саме про те, що договір купівлі-продажу не був спрямований на реальне настання правових наслідків - сплату власнику за придбану частину будинку коштів.
Вказані доводи позивача спростовуються доказами наявними у справі, досліджувались судом першої інстанції та враховані останнім при ухваленні рішення.
Згідно частин 1,3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як передбачено ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до ч. 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, визнання договору недiйсним у зв'язку з його фiктивнiстю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недiйсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача .
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що 06.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу предметом якого була Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 988 кв.м. Відповідно до вказаного договору Продаж зазначеного будинку вчинено за 1047227 гривень. Розрахунок між Сторонами здійснювався за безготівковою формою, вищезазначену суму продавець отримав від покупця до укладення цього договору, що підтверджується квитанцією від 06.07.2017. Згідно з дослідженим платіжним дорученням № 1 від 06.07.2017 платник ОСОБА_3 перерахувала отримувачу ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ПрАТ КБ «АкордБанк» 1 047 227 грн. за нерухоме майно згідно договору купівлі продажу б/н від 06.07.2017.
За таких обставин, сплата продавцю вартості придбаного майна, шляхом перерахування коштів на його рахунок відкритий у банківській установі, а також той факт що ОСОБА_3 користується спірним будинком, спростовує доводи ОСОБА_1 щодо фіктивності зазначеного договору.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на час укладання вказаного договору, довіреність від 05.07.2017 року згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 продати спірне житлове приміщення, не була скасована або визнана недійсною.
Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 здійснювала тривалі протиправні дії по відношенню до нього та членів його родини, а також скористалась тим, що позивач не вміє читати та писати, фактично змусила його оформити довіреність на її ім'я, якою він уповноважив вчиняти дії щодо переоформлення будинку.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 вчиняла тиск на позивача з метою примусу до відчуження вказаного майна.
Окрім того, ОСОБА_8 , у позовній заяві та апеляційній скарзі, не наводить виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги в цій частині, не вказує і не зазначає про конкретні протиправні чи незаконні дії відповідача ОСОБА_2 , які могли бути перевірені судом.
Посилання апеляційної скарги позивача на ті обставини, що він не мав наміру продавати будинок, спростовуються фактичними обставинами справи.
У пунктах 5, 9 Постанови №5 Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз'яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Намір позивача продати належне йому майно підтверджується доказами наявними у справі та діями позивача вчиненими до укладення оспорюваного правочину, таким як зняття з реєстрації в спірному будинку наперередодні укладення угоди неповнолітніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , про що свідчать досліджені довідки; заявою дружини позивача - ОСОБА_6 від 05 липня 2017 року, в якій вона дає згоду на продаж її чоловіком - ОСОБА_1 Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , що є їх спільним майном подружжя, яка зберігається в нотаріальній справі; заявою співвласника домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_7 про відмову від права на першочергове придбання Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , яка зберігається в нотаріальній справі.
На підтвердження заперечень відповідачів, щодо наявності вільного волевиявлення ОСОБА_1 щодо продажу належної йому частини житлового будинку свідчить той факт, що окрім видачі на користь ОСОБА_2 довіреності на право продажу вказаного майна, позивач також передав останній оригінал правовстановлюючого документу на вказане нерухоме майно, оригінал витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОП ЗМ БТІ, виступав замовником у ТОВ «Земля Плюс» щодо проведення незалежної оцінки вартості Ѕ частити вказаного житлового будинку.
Посилання апеляційної скарги як на підставу визнання договору недійсним на те, що на земельній ділянці, окрім будівлі, що є предметом договору, знаходиться ще одна будівля - не зареєстрований житловий будинок є неприйнятними.
Згідно із ст. 376 ЦК України, самочинне будівництво - це житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Тобто основний акт цивільного законодавства України фактично визначив три моменти виникнення права власності на об'єкт новоствореного нерухомого майна: один, безумовний - момент завершення будівництва, та два випадки, які діють у разі якщо вони прямо передбачені законодавством - момент прийняття майна до експлуатації та момент його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про основи містобудування" новозбудовані об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабміном України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється. Згідно із ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав. їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Технічна інвентаризація домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , перед здійсненням продажу частини будинку не здійснювалась, оскільки діючим Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України така процедура не передбачена.
Технічний паспорт, наданий Продавцем під час оформлення договору купівлі- продажу, відомостей про інший, окрім будинку літ. А, житловий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , не містить.
Твердження апеляційної скарги про те, що при укладанні договору купівлі продажу від 06 липня 2017 року не вказано кадастровий номер земельної ділянки внаслідок чого в договорі відсутня істотна його умова не ґрунтуються на вимогах закону.
У п. 2.2. методичних рекомендацій Міністерства юстиції України щодо застосування нотаріусами деяких положень цивільного та земельного законодавства при посвідченні правочинів, предметом яких є нерухоме майно, від 26.11.2010 р. (що є чинними на момент посвідчення спірного договору) вказується, що статтями 377 ЦК України та 120 ЗК України визначено перелік об'єктів нерухомого майна, у випадку відчуження яких істотною умовою є розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Такими об'єктами є житлові будинки (крім багатоквартирних), будівлі і споруди. До зазначеного переліку не віднесено такий об'єкт, як частка у праві спільної часткової власності. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV приміщення як частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, обмежені будівельними елементами, є самостійними об'єктами нерухомого майна, право власності на які підлягає державній реєстрації.
Отже, вимоги статей 377 ЦК України та 120 ЗК України при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях, не застосовуються, крім випадків переходу права власності на частину будинку за договором довічного утримання (ч. 3 ст. 120 ЗК України).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Оскаржуване рішення містить висновки щодо результатів оцінки наданих сторонами доказів, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи та вимогами законодавства і не дають підстав уважати, що судом при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального чи порушені норми процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.
Головуючий: Кримська О.М.
Судді: Дашковська А.В
Кочеткова В.І.