Іменем України
22 грудня 2020 року
Київ
справа №820/4259/17
адміністративне провадження №К/9901/494/17, К/9901/4082/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А. В.,
суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (суддя Біленський О.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року (головуючий - суддя Бенедик А.П., судді: Спаскін О.А., Донець Л.О.),
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку КАС України з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області в якому просить:
- визнати дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 07.08.2017 на отримання публічної інформації незаконними;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.08.2017, а саме: надіслати на електронну адресу позивача копії матеріалів службового розслідування, що проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 у період з 10 по 23 листопада 2015 року.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь позивача судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 8320, 00 грн.
- в разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням судового рішення
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 07.08.2017 року. Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Харківькій області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 07.08.2017 року на отримання публічної інформації. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
3. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач під час відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації від 07.08.2017 діяв протиправно. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області незаконними, підлягають задоволенню.
4. Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.08.2017, суд першої інстанції залишив без задоволення з підстав дискреційних повноважень розпорядника інформації.
5. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та прийшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача з метою усунення порушень, допущених відповідачем та зобов'язав Головне територіальне управління юстиції у Харківській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 07.08.2017 на отримання публічної інформації з урахуванням висновків суду.
6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача судових витрат на правову допомогу є безпідставною з підстав не підтвердження представництва інтересів позивача у порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством (який діяв на час винесення рішення)
7. Стосовно вимоги позивача щодо встановлення судового контролю, суд зазначив, що в силу положень ч.1 ст. 267 КАС України (який діяв на час винесення рішення), суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Суд вирішив, що в нього відсутні підстави для застосування приписів ст.267 КАС України (який діяв на час винесення рішення).
8. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області, залишено без задоволення.
9. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, в цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, стягнуто за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами, на користь позивача компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн.
10. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 500, 00 грн суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під визначенням поняття вчинення окремих процесуальних дій можливо віднести підготовку позову до суду, оскільки без здійснення вказаної дії стадія подання позову до суду неможлива. Щодо іншої частини видів правової допомоги, колегію суддів апеляційної інстанції вважає їх такими , що не підпадають під значення витрат на правову допомогу, які визначенні Законом України» Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних судах».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
11. 18 грудня 2017 року відповідач, не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині визнання дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області незаконними та зобов'язати вчинити певні дії.
12. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач, зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті судового рішення було порушено дискреційні повноваження Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не вірно застосовано положення Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також в касаційній скарзі зазначено, що надання матеріалів службового розслідування третім особам, є розголошенням інформації, яка стосується службового розслідування, що заборонено законодавством.
13. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на необґрунтованість касаційної скарги з підстав, які викладені в позовній заяві.
14. У відповіді на відзив відповідач вказує, що відзив ОСОБА_1 є незаконним та необґрунтованим, виходячи с того, що відмовляючи в запиті на надання публічної інформації вони діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
15. 27 грудня 2017 року позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року та скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 року в частині зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Харківській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 07.08.2017 року на отримання публічної інформації та прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Головне територіальне управлінню юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.08.2017, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 копії матеріалів службового розслідування, що проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 у період з 10 по 23 листопада 2015 року.
16. Також в касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь позивача судових витрат за надання правової допомоги та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції судових витрат за надання правової допомоги, а саме: стягнути за рахунок відповідача на користь позивача судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 8320, 00 грн.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2017 відкрито касаційне провадження за скаргою Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року.
18. 09 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року.
19. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 №797/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до складу іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.
20. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою судді Верховного Суду від 27.11.2020 дану адміністративну справу прийнято до провадження в складі зазначеної колегії, об'єднано в одне провадження касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області та ОСОБА_1 в одне провадження та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
22. Ухвалою Верховного Суду від 02.12.2020 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2020 на 15 год. 40 хв.
23. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2020 задоволено клопотання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та замінено первісного відповідача його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків).
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації, а саме копій матеріалів службового розслідування, яке проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 у період з 10 по 23 листопада 2015 року.
25. Головне територіальне управління юстиції у Харківській області листом №135-2017/09.01-30 від 11.08.2017 повідомило позивача, що загальний обсяг матеріалів службового розслідування складається із 222 аркушів та відмовив у їх наданні , оскільки копії вказаних вище матеріалів службового розслідування в електронному вигляді не створювалися, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб.
26. Позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із листом від 12.08.2017 року стосовно надання роз'яснень щодо того, чи є виготовлення електронних копій документів створенням нової публічної інформації, на який 29.08.2017 року представник Уповноваженого з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України надав відповідь №11/15-Р297153.17/29-196, в якій вказав, що ненадання запитуваної інформації, володіння якою не заперечується, у зв'язку з тим, що вона зберігається в паперовому вигляді, суперечить положенням Закону України «Про доступ до публічної інформації».
IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
27. Конституція України від 28 червня 1996 року
27.1. Стаття 34 Конституції передбачає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
28. Закон України "Про доступ до публічної інформації» (далі Закон 2939- VI)
28.1. Згідно ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
28.2. Закон України Закон 2939- VI не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом регулювання цього Закону є діяльність з приводу інформації, яка вже існує на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. При цьому, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована на відповідних носіях інформації та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації
28.3. Приписами статті 5 Закону 2939-VI передбачено забезпечення доступу до інформації, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
28.4. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причин подання запиту (ч.2 статті 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»).
28.5. Відповідно до частини 1 статті 22 Закону 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
29. Закон України «Про інформацію»
29.1. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про інформацію».
30. Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»
30.1. Статтею 1 Закону № 4191-VI визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного.
32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації - копій матеріалів службового розслідування, яке проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 у період з 10 по 23 листопада 2015 року, які просив надіслати на електронну пошту.
34. Листом №135-2017/09.01-30 від 11.08.2017 відповідачем повідомлено, що загальний обсяг матеріалів службового розслідування складається із 222 аркушів та відмовлено у їх наданні, оскільки копії вказаних матеріалів в електронному вигляді не створювалися.
35. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз норм Закону № 2939-VI дає підстави для висновку, що дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації були протиправними, оскільки визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Відповідно до статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами.
36. Як слідує з матеріалів справи, позивачем запитувалася інформація відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, з наданням електронних копій цієї інформації. Тобто, інформація, яка була предметом запиту, не потребувала створення нової інформації, що підтверджує ознаки віднесення її до категорії «публічної» та надання відповіді у відповідності до приписів Закону № 2939-VI.
37. Суд відхиляє доводи відповідача на недостатність технічних та фізичних ресурсів для надіслання копій матеріалів службового розслідування на електронну адресу позивача, як на достатню підставу для відмови у задоволенні запиту на інформацію з вказаних підстав з огляду на наступне.
38. Вичерпний перелік підстав відмови у задоволенні запиту на інформацію міститься у статті 22 Закону № 2939-VI та у цьому переліку відсутня така підстава, як відсутність технічних та ресурсних можливостей розпорядника інформації. Тому, Суд погоджується з доводами, наведеними в рішеннях судів попередніх інстанцій, що зазначена причина не може слугувати підставою для відмови у наданні запиту, у відповідності до ст. 22 Закону №2939-VI.
39. Натомість у листі №135-2017/09.01-30 від 11.08.2017 відповідач не навів установлених у статті 22 частині четвертій Закону № 2939-VI підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність.
40. За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо необхідності задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 07.08.2017.
41. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо неможливості надання матеріалів службового розслідування третім особам в порядку доступу до публічної інформації, оскільки це призведе до розголошення інформації, яка стосується службового розслідування та є інформацією з обмеженим доступом.
42. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено з приводу таких доводів вірний висновок, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" визначено випадки, коли інформація може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом та визначено порядок обмеження доступу до інформації.
43. Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зауважено, що відмова в наданні інформації є обгрунтованою лише у разі, якщо розпорядник відмовляючи в наданні інформації на запит вказує якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію, а в іншому випадку відмова надати запитувану інформацію є необгрунтованою та такою, що суперечить Закону.
44. Верховний Суд наголошує, що зазначеної підстави для відмови в наданні запитуваної інформації не містилося і у листі відповідача, яким ОСОБА_1 було відмовлено у наданні інформації.
45. За наведених обставин, враховуючи, що відмовляючи у доступі до публічної інформації відповідач не надавав оцінку такій інформації з підстав належності її до інформації з обмеженим доступом, а обмежився лише посиланням на неможливість її надання через те, що запитувані матеріали не створювались в електронному вигляді, що унеможливлює їх надання шляхом надсилання на адресу електронної пошти позивача, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що правильним способом захисту порушеного права позиваа буде зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 07.08.2017 на отримання публічної інформації.
46. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в цій частині і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
47. Верховний Суд погоджується з позицією апеляційної інстанції щодо скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат за надання правової допомоги.
48. Водночас Верховний Суд зазначає, що задовільняючи позов в цій частині частково шляхом стягнення за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами на користь позивача компенсації витрат на правову допомогу у розмірі 500,00 гривень, апеляційним судом було порушено норми матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
49. Задовольняючи позов в цій частині частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під визначення поняття вчинення окремих процесуальних дій можливо віднести підготовку позову до суду, оскільки без здійснення вказаної дії стадія подання позову до суду неможлива, а отже час, витрачений на підготовку позову, має враховуватися при визначенні часу в розумінні статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах ", тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити в сумі 500, 00 гривень, враховуючи часткове задоволення задоволення позову, завдяки застосуванню судами першої інстанції та апеляційної інстанції принципів змагальності та диспозитивності, викладеними в статтях 11 та 195 КАС України.
50. Щодо іншої частини видів правової допомоги, апеляційний суд вважає їх такими, що не підпадає під визначення витрат на правову допомогу, які визначені Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
51. З цього приводу Верховний Суд звертає увагу на наступне.
52. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
53. Частиною 2 ст. 16 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) установлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.
54. Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
55. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
56. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
57. Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
58. Водночас, КАС України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою) не передбачав, що види правової допомоги, які підлягають компенсації, можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами.
59. За приписами ч. 3 ст. 90 КАС України законом установлюється граничний розмір компенсації таких витрат.
60. Зокрема, ст. 1 Закону № 4191-VI визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
61. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.
62. Визначальним в адміністративному судочинстві за ст. 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права.
63. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
64. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
65. Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.
66. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
67. Верховний суд, зазначає, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи було долучено: докази укладання позивача з ОСОБА_3 . Договору про надання правової допомоги від 15.08.2017 року; Додаткового договору №1 від 11.10.2017 року до договору про надання правової допомоги від 15.08.2017 року; Додаткового договору №2 від 27.10.2017 року до договору про надання правової допомоги від 15.08.2017 року; квитанцій до прибуткового касового ордеру №0609/17 від 06.09.2017 року та №2010/17 від 20.10.2017 року; акту виконаних робіт від 06.09.2017 року; копію диплома магістра за спеціальністю "Правознавство"; витяг із Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця; калькуляція-рахунок №1 від 06.09.2017 року та №2 від 20.10.2017 року.
68. Калькуляція-рахунок №1 від 06.09.2017 року містить наступні види отриманих позивачем послуг, а саме: ознайомлення з первісним матеріалом (документами) замовника, їх вивчення та аналіз на предмет релевантності, належності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення, в кількості 3 год., вартість 640 грн/год, загальна вартість 1920 грн.; аналіз нормативного матеріалу, коментарів, роз'яснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій Верховного Суду України, публікацій науковців, висновків фахівців в кількості 4 год., вартістю 640 грн/год, загальна вартість 2560 грн.; складання тексту позовної заяви, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі в кількості 4 год, вартістю 640 грн/год, загальна вартість 2560 грн. Калькуляція-рахунок №2 від 20.10.2017 року містить наступні види отриманих позивачем послуг, а саме: участь ОСОБА_3 в якості представника Романовського В.С. у судовому засіданні у справі №820/4259/17, що відбулось 04.10.2017 року в кількості 1 год., вартість 640 грн/год, загальна вартість 640 грн.; ознайомлення з матеріалами справи №820/4259/17 в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду №820/4259/17 в кількості 1 год., вартість 640 грн/год, загальна вартість 640 грн.
69. Таким чином, матеріали справи містять докази понесення позивачем судових витрат пов'язаних з наданням правової допомоги в сумі 8320,00 гривень, які були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій та підлягають компенсації позивачу.
70. Визначаючи кінцевий розмір компенсації витрат на правову допомогу у тій частині, які визнав обгрунтованими, суд апеляційної інстанції врахував, що позов було задоволено частково, а тому прийшов до висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу, що підлягають компенсації на користь позивача.
71. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що часткове задоволення позову було пов'язано з неправильним обранням позивачем способу захисту порушеного права.
72. Так, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 07.08.2017 на отримання публічної інформації незаконними та зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 07.08.2017, а саме: надіслати на електронну адресу позивача копії матеріалів службового розслідування, що проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 у період з 10 по 23 листопада 2015 року.
Тобто позивачем було заявлено дві похідні вимоги немайнового характеру - визнання дій відповідача незаконними (протиправними) та зобов'язання вчинити дії.
73. Задовольняючи позов ОСОБА_1 частково, суд першої інсанції визнав протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації позивача від 07.08.2017 року та зобов'язав Головне територіальне управління юстиції у Харківській області повторно розглянути запит позивача від 07.08.2017 року на отримання публічної інформації.
74. Таким чином, за результатами розгляду вказаної справи судом першої інстанції було задоволено дві позовні вимоги - визнання дій відповідача незаконними (протиправними) та зобов'язання вчинити дії, у зв'язку з чим, на думку Верховного Суду, витрати позивача на правову допомогу слід компенсувати йому в повному обсязі.
75. Також, задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу позивачу слід компенсувати за рахунок державного бюджету.
76. Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
77. Так, як зазначено вище, згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
78. Статтею 94 КАС УКраїни (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
79. Таким чином, витрати на правову допомогу в розмірі 8320,00 гривень слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
80. Отже, судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення в частині розподілу судових витрат було допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим в цій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 слід скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з наданням правової допомоги в сумі 8320,00 гривень.
81. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
82. Відповідно до положень ч. 1 ст. 341 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
83. За таких обставин колегія суддів вважає що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права , а тому касаційні скарги слід задовольнити частково, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в чаастині часткового задоволення вимог про стягнення судових витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нову постанову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року в частині стягнення за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами, на користь позивача компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 500 грн. скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ЄДРПОУ 43315445, вул. Я.Мудрого, 16, м. Харків) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 8320,00 (вісім тисяч триста двадцять) гривень.
4. В іншій частині Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду