Справа № 120/1580/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
24 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2019 року по день постановлення рішення суду про виплату компенсації додаткової відпустки від 05.11.2019 року № 120/3087/19-а.
2. В обгрунтування позовних вимог вказав, що в день виключення його із списків військової частини, відповідачем не проведено повного розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не було виплачено грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій, такі кошти на його картковий рахунок надійшли лише після рішення суду у справі № 120/3087/19-а.
3. Тому, посилаючись на те, що відповідач не провів повного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, у строки передбачені статтею 116 КЗпП України та пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджених Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, вважає, що це є підставою для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відтак звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
4. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
4.1. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 13.08.2019 року по 05.11.2019 року.
5. Апелянт Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
6. В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що компенсація за невикористану додаткову відпустку, передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак на думку відповідача не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 КЗпП України.
7. Зазначив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
8. Судом встановлено, що наказом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 №197 від 12.08.2019 року із підполковником ОСОБА_1 розірвано контракт та звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я.
9. 19.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив виплатити компенсацію за невикористані календарні дні відпустки, за наслідком розгляду якого отримав лист від 02.09.2019 року, в якому повідомлено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій під час особливого періоду призупинена.
10. Позивач вважаючи, що відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, звернувся до суду з позовом про стягення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
11. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 року у справі № 120/3087/19-а позовні вимоги задоволено та стягнено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 серпня 2019 року.
12. На виконання даного судового рішення, відповідачем здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік - 11.12.2019 року.
13. З огляду на це, позивач 17.03.2020 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про здійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
14. Листом відповідача від 30.03.2020 року № 588 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відмова мотивована тим, що компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки не являється складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
15. Отримавши відмову у проведенні нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
16. Позивач вважає, що з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
17. Апелянт зазначає, що вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних силах України, правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються статті 116-117 КЗпП.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
18. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
20. Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
21. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
22. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що в день звільнення позивача, належна останньому сума компенсації за додаткову відпутску виплачена не була. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 11.12.2019 , тому позивачу має бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідачем протиправно не зроблено.
23. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
24. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
25. При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
26. Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
27. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
28. Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
29. З наведеного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
30. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
31. Враховуючи наведене, та те, що позивача звільнено з військової служби 12.08.2019, відсутність спеціальної норми, яка врегульовує порядок відшкодування за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, - позивачу слід розраховувати відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 13.08.2019 по 05.11.2019.
32. Отже в день звільнення позивача, належна останньому сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виплачена не була. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачу має бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідачем протиправно не зроблено.
33. Посилання апелянта на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України апеляційний суд відхиляє, оскільки за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
34. Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
35. При цьому, закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
36. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
37. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
38. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
39. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
40. У відповідності до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
41. Отже, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
42. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
43. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
44. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
45. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
46. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
47. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
48. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.