Справа № 240/7762/20
Головуючий у І інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
23 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У травні 2020 року до суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати за період з 17 липня 2018 року по 01 січня 2019 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити за період з 17 липня 2018 року по 01 жовтня 2019 року (включно) нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був з 17 липня 2018 року нараховувати та виплачувати їй доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак таке підвищення не виплачується.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 840,80 гривень підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає в смт. Першотравневе Овруцького району Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є непрацюючим пенсіонером, у зв'язку із чим перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та до 01 січня 2015 року отримувала щомісячне підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28 лютого 1991 року.
З 01 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачці було припинено у зв'язку із внесенням змін до цього Закону Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було визнано неконституційними, у зв'язку з чим позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила його повідомити, чи відновлено виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За результатами розгляду заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачку листом від 14 квітня 2020 року, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по даний час їй не нараховується і не виплачується.
Позивачка, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відтак, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року.
Позивачка правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Окрім того, 01 та 07 грудня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області подано до суду клопотання про закриття провадження у справі №240/7762/20 в порядку статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтування даного клопотання представник відповідача мотивує тим, що ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі №240/7762/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року по справі №240/7760/20 було залишено без задоволення апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року було залишено без змін, позовні вимоги позивачки ( ОСОБА_1 ) щодо нарахування та виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, звертає увагу, що статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі перебування у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав позов залишається без розгляду.
А тому, оскільки ОСОБА_1 зверталась до суду з позовною заявою з того самого спору і між тими самими сторонами та станом на 30 листопада 2020 року вже є постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду, якою рішення Житомирського окружного адміністративного суду залишено без змін, про задоволення позовних вимог позивачки, відповідач просить закрити провадження по справі №240/7762/20.
VI. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 238 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини 1 статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Із аналізу норм встановлено, що для застосування вказаної підстави для закриття провадження, постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, мають бути винесені за результатами розгляду спору: між тими самими сторонами; що стосується одного й того самого предмету; позов у справі заявлений з тих самих підстав.
При цьому колегія суддів зауважує, що достатньою та необхідною підставою для закриття провадження у справі з зазначених вище підстав є одночасна сукупність наступних умов:
- тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають);
- остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду (про відмову у відкритті провадження чи закриття провадження);
- набрання судовим рішенням в іншій справи законної сили.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Окрім того варто наголосити, що при заміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою або при виділенні з позову, який уже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов тотожність предмета позову зберігається.
Відтак, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Із матеріалів справи встановлено, що предметом спору у даній справі та у справі №240/7760/20 є нарахування та виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 у справі що розглядається вже були предметом розгляду у іншій адміністративній справі №240/7760/20 між тими самими сторонами, рішення в якій набрало законної сили, що свідчить про повторне звернення ОСОБА_1 до суду з тотожними позовними вимогами.
При цьому, суд першої інстанції вирішуючи даний спір та захищаючи права позивача фактично продублював рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі №240/7760/20, яке набрало законної сили.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанцій не дослідив характер правовідносин, що виникли між сторонами, як наслідок допустив порушення норм процесуального права, а саме положення статті 238 КАС України.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії закрити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 23 грудня 2020 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.