Справа № 320/3646/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лапій С.М.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
22 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
при секретарі Хмарській К.І.
за участю:
представника відповідача: Рудніцького О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідачі, ДПС України, ГУ ДПС у Київській області) в якому просив:
- визнати протиправним рішення ДФС України від 26.06.2019 року № 29172/6/99-99-11-05-02-25;
- скасувати вимогу про сплату боргу ГУ ДФС у Київській області від 11.05.2019 року № Ф-291749-50/4229.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року значений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у податковому органі, починаючи з 12.02.2008 року, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
У травні 2019 року ОСОБА_1 отримав податкову вимогу ГУ ДФС у Київській області від 11.05.2019 року №Ф-291749-50/4229 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 4996, 75 грн. по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - оскаржувана вимога).
Оскільки скаржник самостійно визначав та сплачував у 2018 році єдиний внесок за місяць у мінімальному розмірі - 819, 06 грн. (3723 х 22%), то за квартал 2018 року визначив суму у розмірі 2 457, 18 грн. (819, 06 х 3).
24.05.2019 року позивач звернувся із скаргою до ДФС України, мотивуючи свою скаргу невірно визначеною сумою грошового зобов'язання, зокрема чому податковий орган розрахував борг з розміру недоїмки 4 996, 75 грн., якщо сплаті підлягає 2 457,18 грн., яку самостійно визначено платником податку.
Згідно рішення ДФС України від 26.06.2019 року № 29172/6/99-99-11-05-02-25 скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу від 11.05.2019 № Ф- 29179-50/4229 - без змін (далі по тексту - оскаржуване рішення).
При цьому, відмова ДФС України обґрунтована загальними посиланнями на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і не надано відповіді на зауваження скаржника щодо визначення суми боргового зобов'язання та нарахування боргу, про що зазначено у скарзі.
Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду скарги позивача, ДФС України пропущено строки її розгляду, визначені Податковим Кодексом України.
Так, отримавши скаргу ОСОБА_1 28.05.2019 року (вх.№6438/ФОП), відповідь з відмовою у задоволенні скарги надіслано скаржнику 26.06.2019 року, тобто через 29 днів (скаржник отримав 02.06.2019).
Зазначене підтверджується рішенням органу фіскальної служби від 26.06.2019 року, №9321 (6) 99-99-11-05-02-25 та конвертом зі штампом поштового відправлення.
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення та вимогу протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, виходив з того, що податковим органом невірно розраховано розмір недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464) (усі нормативно-правові акти визначені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон № 2464 визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до положень п. 5 ч.1 ст. 1 далі Закон № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Також, згідно п. 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.
Крім того, згідно абзаців 2,3 п.56.9 ст.56 ПК України, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Згідно вимог п. 56.10 ст.56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом оскаржуване рішення винесено на 29 день (починаючи з 28.05.2019 року до 26.06.2019 року).
Таким чином, контролюючим органом порушено 20-денний строк для прийняття вмотивованого рішення за скаргою ОСОБА_1 і не надано належних доказів суду про продовження строку розгляду скарги останнього за рішенням керівника (або його заступника).
З огляду на зазначене, скарга ОСОБА_1 вважається повністю задоволеною з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Щодо позовної вимоги про скасувати оскаржуваної вимоги про сплату боргу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, правовими положеннями п. 4- 5 ч. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно зі ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Починаючи з 01.01.2018 року, зазначені фізичні особи зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону № 2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог п.п. 6-7 ст. 13 Закону № 2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 р. № 449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Згідно з даними інтегрованої картки ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування:
- за 2017 рік - 8448, 00 грн.;
- за І квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 квітня 2018 р.) 819 грн 06 коп. х 3 місяці = 2457, 18 грн.;
- за ІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 липня 2018 р.) 819 грн 06 коп х 3 місяці = 2457,18 грн.;
- за ІІІ квартал 2018 р. (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 р.) 819 грн 06 коп х 3 місяці = 2457,18 грн.;
- за IV квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21 січня 2019 р.) 819 грн 06 коп х 3 місяці = 2457,18 грн.;
- за І квартал 2019 р. (граничний термін сплати 19 квітня 2019 р.) 918 грн 06 коп х 3 місяці = 2754, 18 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач самостійно визначав та сплачував у 2018 році єдиний внесок за місяць у мінімальному розмірі - 819, 06 грн. (3723 х 22%), то за квартал 2018 року визначив суму у розмірі 2 457, 18 грн. (819, 06 х 3).
02.05.2018 року подано до податкового органу декларацію про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність за 2017 рік, згідно якої сума нарахованого єдиного внеску становить 3322, 00 грн.
У 2017 році позивачем сплачено єдиний внесок у розмірі 3322, 00 грн., що підтверджується квитанціями від 02.05.2018 року № 35, від 03.05.2018 року № 14 та від 22.06.2018 року № 88.
Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 року в справі № 320/1108/19 визнано протиправним та скасовано рішення ДФС України від 26.02.2019 року № 9321 (6) 99-99-11-05-0225 про результати розгляду скарги ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу від 21.01.2019 року № Ф-291749-50/72.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що податковим органом невірно розраховано розмір недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а оскаржувані рішення та вимог протиправними, відповідно до вищевикладених висновків суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 24.12.2020 року