15 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1351/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року в адміністративній справі №340/1351/19 (головуючий суддя першої інстанції Брегей Р.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування рішень, -
Позивач 30.05.2019 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 11 березня 2016 року, яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у 28486,32 грн. за 2016 рік, в частині грошового зобов'язання у 19280,14 грн.;
- від 11 грудня 2018 року, яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у 16740,55 грн. за 2017 рік (а.с.2-7, 130).
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що податковий орган, обчислюючи суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю, не врахував, що об'єкт нерухомості належить на праві часткової власності. Позивач стверджує, що сума орендної плати за землю мала розподілятися між усіма власниками об'єкту нерухомості у таких же частках, як право власності кожного з них.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 11 березня 2016 року, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у 28486,32 грн. за 2016 рік, в частині грошового зобов'язання у 19280,14 грн..
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 11 грудня 2018 року, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у 16740,55 грн. за 2017 рік.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано наявність судового рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 року у справі №340/588/519, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування ППР №14957-5208-1123 відмовлено.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 січня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули у спільну часткову власність (рівні частки) 33/100 частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-23).
16 вересня 2015 року Кіровоградська міська рада та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки №115 (а.с.13-15).
В оренду передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0808 га.
На вказаній земельній ділянці розташований зазначений вище об'єкт нерухомості.
14 листопада 2017 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі (а.с.16).
В оренду передано земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0788 га.
Місячний розмір орендної плати склав 3231,12 грн. (а.с.15, на звороті).
02 грудня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір суборенди частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с.24-26).
У суборенду передано земельну ділянку площею 0,0080 га.
Відповідно до положення пункту 4.1 договору суборенди орендна плата вноситься суборендарями у сумі 328,03 грн. щомісяця.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року задоволено позов ОСОБА_6 до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Суд визнав недійсним договір оренди землі №115 від 16.09.2015 року.
Згідно рішення суду ОСОБА_6 на праві власності належить 9/50 частин нежитлової будівлі, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.79-83).
Згідно цього ж рішення, 28 лютого 2006 року ОСОБА_6 та Кіровоградська міська рада уклали договір оренди земельної ділянки АДРЕСА_1 , на якій розташований зазначений нежитловий будинок строком на 10 років (а.с.79-83).
Вказані обставини відповідачем не оскаржуються та не спростовуються.
За повідомленням контролюючого органу ОСОБА_6 сплатила орендну плату за землю у такому розмірі: 2016 рік - 9184,44 грн.(декларація); 2017 рік - 9735,49 грн. (податкове повідомлення-рішення) (а.с.104-106).
Згідно розрахунку відповіда річна сума орендної плати без урахування коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки землі складає 38773,44 грн. (3231,12 х 12) (а.с.45).
Частина суми орендної плати, яку сплатили суборендарі, становить 3936,36 грн. (328,03 х 12) (а.с.45).
Сторонами вказані розрахунки не оскаржуються та не спростовуються.
Коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2015 рік склав 1,433, за 2016 рік - 1,06; за 2017 рік - 1.
11 березня 2016 року податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким визначив позивачу грошове зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 28486,32 грн. за 2016 рік (а.с.8).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, отримавши ППР у серпні 2016 року, сплатив зазначене у ньому зобов'язання 22 серпня 2016 року (а.с.9).
30 червня 2017 року податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким визначив позивачу грошове зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 9717,84 грн. за 2017 рік (а.с.10).
11 грудня 2018 року податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким визначив позивачу додаткове грошове зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 16740,55 грн. за 2017 рік (а.с.12)
Не погодившись із рішеннями контролюючого органу, позивач оскаржив їх до суду.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Предметом оскарження в даній справі є податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, які стосуються користування позивачем земельною ділянкою упродовж 2016-2017 років.
Позивачем не заперечується, що був платником плати за землю як власник нерухомості, яка перебуває у спільній частковій власності.
Як зазначалось вище, на земельній ділянці розташована будівля, власниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та інші особи.
Частка власності позивача складає 16,5%.
Приписами пункту 286.6 статті 286 ПК України (в редакціях станом на 2016-2017 роки) встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.
Отже, ОСОБА_1 мав сплатити плату за землю у такій сумі:
- за 2016 рік ((38773,44 - 3936,36) х 1,433 х 1,06 х 0,165 = 8731,27 грн.);
- за 2017 рік ((38773,44 - 3936,36) х 1,433 х 1,06 х 1 х 0,165 = 8731,27 грн.).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2018 року та часткову протиправність податкового повідомлення-рішення від 11 березня 2016 року, з чим погоджується колегія суддів.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.05.2019 року у справі №340/588/519, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування ППР №14957-5208-1123 відмовлено.
Апеляційний суд не приймає до уваги таке посилання, оскільки у справі №340/588/519 предметом оскарження було податкове повідомлення-рішення №14957-5208-1123 від 11.12.2018 року про сплату орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік, в той час як у справі, що розглядається предметом оскарження є податкове повідомлення-рішення №1495-5208-1123 від 11.12.2018 року про сплату орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2020 року становить 2027 гривню, тобто до незначних у 2020 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 202700 гривень.
Позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення відповідача на суму, що не перевищує кожний окремо 202700 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року в адміністративній справі №340/1351/19 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року в адміністративній справі №340/1351/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак