22 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5081/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року (суддя Конишева О.В., повний текст складено 12.10.2020) у справі №280/5081/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізької області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 12.02.2020 №Ф-5114-50.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що був зареєстрований як суб'єкт владних повноважень 12.02.2008, однак взагалі не здійснював та не здійснює підприємницьку діяльність, не подавав звітність та не отримував доходи. 20.07.2020, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, ним отримано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020. З метою припинення нарахування єдиного внеску позивачем 22.07.2020 подано заяву про зміну місцезнаходження та про припинення підприємницької діяльності, про що 22.07.2020 у ЄДР внесено відповідний запис. Позивач зазначав, що спірне рішення відповідача не містить будь-яких розрахунків, періоду заборгованості, відсутні реквізити акту перевірки, на який йдеться посилання і взагалі відсутній сам акт. При цьому, вказував, що а ні акт перевірки, а ні розрахунків позивач не отримував, що є порушенням статті 86 ПКУ, та позбавило останнього надати відповідні заперечення на акт. Також позивач вважав, що оскаржувана вимога сформована відповідачем поза межами визначених строків, оскільки розрахована за період 2017-2019 та січень 2020 року. На думку позивача, недотримання відповідачем строків прийняття такого рішення позбавило його можливості передбачати наслідки та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спірні відносини між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з 12.02.2008 по 22.07.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР. Обов'язком зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Встановивши те, що позивачем
вказаний обов'язок не було виконано, та в силу вимог Закону від такого обов'язку він не звільнений, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилався на таке. Так, за позицією позивача оскільки він у спірний період не отримував дохід від підприємницької діяльності, то підстави для нарахування ЄСВ за такий період у відповідача були відсутні. Крім цього, як зазначав позивач, відповідачем була порушена процедура, яка передує прийняттю Вимоги, оскільки, за його позицією, контролюючий орган був зобов'язаний провести відповідну перевірку, під час якої встановити, чи був отриманий платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску. Позивач вважає, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу. Також, за позицією позивача, відповідачем порушено процедуру формування та направлення вимоги, оскільки за розрахунками відповідача заборгованість виникла за період 2017-2019 та січень 2020, а вимогу було сформовано лише 12.02.2020, що суперечить Інструкції №449. За позицією позивача в даному випадку має місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті ЄСВ, в свою ж чергу формування оскаржуваної вимоги поза межами законодавчо визначених строків призводить до її недійсності. Зазначаючи те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки вказаним аргументам, позивач просить його апеляційну скаргу задовольнити.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності 12.02.2008, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фізичної особи-підприємця №113798.
22.07.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення підприємницької діяльності.
12.02.2020 Головним управління ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5114-У з якої вбачається, що станом на 13.04.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що заборгованість по єдиному внеску виникла за період 2017-2019рр.
Правомірність та обгрунтованість вказаної вимоги є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Отже фізична особа-підприємець, яка в силу положень ст.50 Цивільного кодексу України визначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно положень п.3 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали прощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Отже фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість аргументів позивача про те, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Ураховуючи правову позицію, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), судом апеляційної інстанції з'ясовано чи перебував позивач у трудових відносинах у спірному періоді (2017-2019рр.) та чи сплачувався роботодавцем єдиний внесок за свого працівника. Таких обставин у цій справі встановлено не було.
Отже встановлені у цій справі обставини не дають підстав для висновку про те, що позивач у 2017-2019 роках не був суб'єктом справляння єдиного внеску.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 зазначеного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Отже, враховуючи наявність у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску, відповідачем правомірно сформовано та направлено позивачу оскаржувані вимоги.
Щодо аргументів позивача про донарахування сум єдиного внеску без проведення перевірки, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка є чинною на час виникнення спірних відносин між сторонами.
Ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Отже вимога надсилається не лише у випадку, якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску, що передбачає необхідність направлення такої вимоги після вручення акту перевірки та розгляду заперечень, а і у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, що підтверджується обліковими даними з інформаційної системи фіскального органу.
Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19 в контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у вказаному судовому рішенні спірним було питання віднесення позивача, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI протягом спірного періоду 2017-2018рр., і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за вказаний період за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
В даному ж випадку позивач набув статус суб'єкта підприємницької діяльності 12.02.2008, тобто після 01 липня 2004 року - дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Щодо аргументів позивача про порушення відповідачем терміну формування та направлення вимоги про сплату боргу, слід зазначити те, що у відповідності до ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне значити те, що саме по собі не дотримання контролюючим органом строків направлення вимоги про сплату боргу не може свідчити про її необґрунтованість та не може звільняти платника від обов'язку сплачувати ЄСВ.
Щодо посилань скаржника на Закон України від 13.05.2020 №592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", яким доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI пунктом 9-15, суд апеляційної інстанції зазначає наступне: по-перше, Закон №592-IX набрав чинності після прийняття контролюючим органом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020, а саме 03.06.2020, у зв'язку з чим внесені цим Законом зміни до Закону №2464-VI, на які посилається позивач, не можуть впливати на правомірність оскаржуваної вимоги; по-друге, пунктом 9-15 Закону №2464-VI (в редакції Закону №592-IX) регламентовано процедуру списання несплачених станом на день набрання чинності Законом №592-IX, зокрема, сум недоїмки, нарахованих відповідним платникам єдиного внеску за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом №592-IX за певних умов, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися на теперішній час до контролюючого органу з заявою в порядку визначеному Законом №2464-VI з метою списання заборгованості за період, за який відповідачем нараховано недоїмку з єдиного внеску згідно спірної вимоги.
Отже, проаналізувавши встановлені обставини справи, дослідивши аргументи позивача, з якими останній пов'язує незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по справі №280/5081/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 23.12.2020р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк