Головуючий І інстанції: Біленський О.О.
15 грудня 2020 р.Справа № 520/3889/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засідання у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в режимі відеоконференції у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення надмірно сплаченої суми та моральної шкоди, -
20.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA403000/2019/002330/2 від 28.10.2019 року;
- стягнути з Тернопільської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені платежі за митне оформлення транспортного засобу ОСОБА_1 у розмірі 12.027,40 грн. із них 11.893,00 грн. - доплата за митне оформлення транспортного засобу та 134,40 грн. комісія банку;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 20.000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості транспортного засобу марки Peugeot, модель 307 Kombi, номер кузова НОМЕР_1 . Відповідно до договору про покупку від 05.10.2019 року № 66822 (Kaufvertrag № 66822), вартість транспортного засобу складає 600,00 євро. Вказаний договір було подано під час митного оформлення товару, а отже подані під час митного оформлення документи підтверджують заявлену митну вартість спірного транспортного засобу. Відповідач, зазначивши у спірному рішення про проведення письмових консультацій з декларантом, не надав доказів їх проведення у належний спосіб. Також, відповідач не виконав обов'язку, щодо наведення в оскаржуваному рішенні, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для визначення митної вартості за резервним методом, що дає підстави вважати оскаржуване рішення необґрунтованим та невмотивованим у контексті пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України (далі - МК України). Додатково, з посиланням на ст. 56 Конституції України та ст. 23 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, у зв'язку з втратою нормального укладу життя та емоційного стресу внаслідок пошуку коштів через винесення оскаржуване рішення.
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що позивачем із визначених ч. 2 ст. 53 МК України документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, надано лише рахунок-фактуру від 05.10.2019 року № б/н, який свідчить лише про необхідність сплати зазначеній в ній коштів, та не є доказом фактичної сплати таких коштів та не може вважатись платіжнім документом в розумінні МК України. При перевірці поданої до митного оформлення митної декларації від 24.10.2019 року № UA403010/2019/015247 та долучених до неї документів, митним органом встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний транспортний засіб, у зв'язку з чим, посадовою особою митного органу було розпочато процедуру консультації з декларантом та запропоновано надати документи відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України. На вимогу митного органу, декларантом не було надано жодних додаткових документів. У зв'язку з неможливістю визначити вартість на базі ціни, встановленою експортером, у зв'язку з відсутністю її документального підтвердження, вартість визначалася на базі загального рівня цін на подібний товар, посадовою особою митного органу прийнято рішення про коригування вартості товарів від 28.10.2019 року № UA403000/2019/002330/2 із зазначенням у ньому причин, через які заявлена декларантом митна вартість не могла бути визнаною, а також причин застосування резервного методу відповідно до ст. 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості даного товару, взято інформацію щодо вартості транспортного засобу, обрахованого згідно ЕМД від 03.04.2019 року № UA205090/2019/45614 на рівні 1.751,00 євро. Відповідно до ст.ст. 33, 64 МК України, митний орган має право на використання інформаційних ресурсів митниці для цілей визначення митної вартості товару, які містять інформацію про вартість раніше ввезених товарів (транспортних засобів) за умови, якщо подані декларантом документи є неповними та/або недостовірними для визначення митної вартості товару та неможливо визначити митну вартість за попередніми методами - щодо аналогічних, подібних товарів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення вмотивоване тим, що рахунок-фактура від 05.10.2019 року № б/н, свідчить лише про необхідність сплати зазначених в ній коштів, та не є доказом фактичної сплати таких коштів, а тому не може вважатись платіжним документом, в тому числі і в розумінні МК України. Окрім цього, у наданому рахунку-фактурі відсутні відомості про ставку податку, а тому, зазначений документ не може слугувати документом, що засвідчує вартість товару, за яку він був проданий у звичайному ході торгівлі. Також судом встановлено, що позивачем до митного оформлення не надано банківського платіжного документа, що стосуються оцінюваного товару, як це передбачено п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України, або інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, як це передбачено п. 5 ч. 2 ст. 53 МК України. Враховуючи, що в митниці наявна інформація про раніше визнану за ЕМД від 03.04.2019 року № UА205090/2019/45614 митну вартість аналогічного транспортного засобу, митницею правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару та правомірно взято за основу для обрахунку митної вартості вказаного вище транспортного засобу інформацію про раніше визнану митним органом митну вартість за ЕМД від 03.04.2019 року № UА205090/2019/45614. Позивачем не наведено та не надано жодного доказу в спростування підстав для прийняття рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 28.10.2019 року № UА403000/2019/002330/2 або наведення фактів що свідчать про його протиправність. Також суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки останнім не доведена протиправність діяння її заподіювача, не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, аналогічні доводам, наведеним ним у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.
Згідно зі ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України частковому скасуванню, з наступних підстав.
Судом установлено, що у ході розгляду справи судом першої інстанції, представник відповідача заявив клопотання про заміну відповідача, а саме Тернопільську митницю ДФС замінити її правонаступником - Галицькою митницею Держмитслужби.
З огляду на обґрунтування клопотання представника відповідача, суд прийшов до висновку, про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та необхідність допустити заміну відповідача на його правонаступника - Галицьку митницю Держмитслужби.
05.10.2019 року згідно договору купівлі-продажу № 66822, позивач придбав вживаний транспортний засіб - автомобіль марки Peugeot, модель 307 Kombi, номер кузова НОМЕР_1 , за ціною 600,00 євро, відповідно наданого до суду перекладу з німецької мови на українську мову (а.с. 171-173).
21.10.2019 року представником позивача, декларантом ФО-П ОСОБА_2 , для здійснення митного оформлення даного транспортного засобу відповідачу подано в електронній формі митну декларацію № UA403010.2019.107283 на ввезений транспортний засіб, згідно якої заявлено його митну вартість в розмірі 600,00 євро, що еквівалентно 16.369,01 грн. (а.с.16).
При перевірці поданої до митного оформлення митної декларації від 24.10.2019 року № UА403010/2019/015247 та документів, долучених до даної декларацій митним органом встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний транспортний засіб.
З огляду на те, що подані декларантом до митного оформлення документи для підтвердження заявленої митної вартості не містили всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, а саме: фактурну вартість; до митного оформлення декларантом не подано повного пакету належних документів, визначених ч. 2 ст. 53 МК України, 24.10.2019 року під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів посадовою особою митниці було розпочато процедуру консультацій декларанта з митним органом, а саме уповноваженій особі декларанта направлено електронне повідомлення наступного змісту: «У зв'язку з тим, що документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов'язковими при її обчисленні, а саме фактурну вартість та витрати на страхування (якщо здійснювалось), прошу відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України надати документи: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або банківські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі відсутності вищезазначених документів відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України прошу надати (за наявності) такі додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення: висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією».
На вимогу митного органу декларантом не було надано жодних додаткових документів. При цьому, листом від 28.10.2019 року уповноважена особа декларанта повідомила митницю про те, що додаткових документів, які підтверджують митну вартість, а саме: банківські та/або бухгалтерські документи, що містять інформацію про оцінюваний товар, або містять реквізити необхідні для ідентифікації ввезеного товару, у нього відсутні та не можуть бути надані протягом зазначених 10 календарних днів (а.с. 53).
Рішенням про коригування митної вартості товарів від 28.10.2019 року № UA403000/2019/002330/2 митну вартість товару визначено за резервним методом визначення митної вартості згідно ст. 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості товару взято інформацію щодо вартості транспортного засобу обрахованого згідно ЕМД від 03.04.2019 року № UA205090/2019/45614 на рівні 1.751,00 євро. У графі 33 вказаною рішення зазначено, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв'язку з тим, що документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов'язковими при її обчисленні, а саме: для підтвердження фактурної вартості декларантом не подано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, не надано інформації про рух коштів від покупця до продавця, не подано копії митної декларації країни відправлення (а.с. 20).
З метою розмитнення товару, позивачем було сплачено митні платежі у розмірі 11.893,00 грн. та сума комісії банку 134,40 грн. що підтверджується квитанціями № 0.0.1504490992 від 24.10.2019 року та № 0.0.1507257984 від 28.10.2010 року (а.с. 19-20).
Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (ч. 2 ст. 52 МК України).
Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5, 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 3 ст. 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Отже, з аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що орган доходів і зборів досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому, лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у ч. 3 ст. 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у правильності визначення декларантом митної вартості.
Колегією суддів встановлено, що під час митного оформлення, відповідачу було надано ряд документів, зокрема: рахунок-фактура (інвойс) - від 05.10.2019 року № б/н; декларація про походження товару від 18.01.2013 року № VZ 509428; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 21.10.2019 року № UA205160/2019/004806; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 18.01.2013 року № НОМЕР_2 ; договір про надання послуг митного брокера від 09.10.2019 року № 3647; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_3 від 17.07.2001 року; фінансова гарантія у вигляді грошової застави 1 від 15.10.2019 року № 0.0.1493248194.1; фінансова гарантія у вигляді грошової застави від 16.10.2019 року № 0.0.1494227465.1; інші некласифіковані документи - витяг про вартість з Інтернет від 10.07.2019 року; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 22.10.2019 року № UA.008.112895-19; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України НОМЕР_4 від 31.07.2019 року.
Крім цього, в матеріалах справи наявний лист продавця фірми Autohandel und Vermittlung від 08.10.2019 року, який підтверджує отримання останнім коштів в сумі 100,00 євро завдатку 05.10.2019 року та 500,00 євро 08.10.2019 року від позивача, відповідно наданого до суду перекладу з німецької мови на українську мову (а.с. 174-176).
Колегія суддів зазначає, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості, а його твердження про розмір митної вартості вважаються правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 08.10.2019 року у справі № 803/776/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на відсутність касового чеку чи документу, про прийняття визначеної суми готівки від позивача, тому що відсутність платіжного документа про сплату вартості автомобіля, на думку суду, в даному випадку не викликає сумнівів в достовірності розрахунку митної вартості автомобіля, оскільки розрахунок за вказаний автомобіль проводився в готівковій формі і позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують, як факт оплати за товар, так і вартість товару, задекларовану ним.
З цього приводу необхідно взяти до уваги, що прямого зв'язку між відомостями, відображеними у платіжному документі щодо сплаченої суми, та договірною (яка є одночасно і митною) вартістю товару немає, а відтак ненадання декларантом саме чеку, квитанції, платіжного доручення чи іншого банківського документа не може поставити під сумнів достовірність інших доказів, які прямо свідчать про митну вартість товару.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 03.04.2018 року у справі № 809/322/17.
При цьому колегія суддів зазначає, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з ч. 7 ст. 58 МК України платежі не обов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 року у справі № 1140/3242/18.
Також, необґрунтованою є вимога відповідача надати страхові документи, оскільки доказів понесення позивачем витрат на страхування представником відповідача надано не було.
Разом з цим, надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
З огляду на викладене, позивачем подано митному органу всі належні та допустимі докази на підтвердження ціни придбаного автомобіля, що був у використанні.
У рішенні про коригування митної вартості товарів, зокрема, у графі 33 рішення зазначено: «Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв'язку з тим, що документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов'язковими при її обчисленні, а саме: для підтвердження Фактурної вартості декларантом не подано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, для страхування (якщо здійснювалось) - страхових документів. Не надано інформації про рух коштів від покупця до продавця. Не подано копії митної декларації країни відправлення. У митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості даного товару у зв'язку з тим, що інформація яка міститься на загальнодоступних інтернет ресурсах вартість даного товару є вищою за заявлену декларантом. Відповідно митним органом розпочато процедуру консультації та направлено повідомлення про надання документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. На вимогу митного органу декларантом не було подано документів, що підтверджують заявлену митну вартість згідно ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, якщо здійснювалось страхування, страхові документи, та додаткових документів відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України висновок про вартісні характеристики підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Другорядні методи не були застосовані через відсутність достатньої інформації про ціну угоди щодо ідентичних та подібних товарів. Метод на основі віднімання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару. За результатом проведеної консультації з декларантом, відповідно до положень частини 4 ст. 57 МК України, дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями статей 59-63 МК України. Митна вартість товару визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно ст. 64 МК України. За основу для обрахунку митної вартості даного товару взято інформацію щодо вартості транспортного засобу обрахованого згідно ЕМД від 03.04.2019 року № UА205090/2019/45614 нарівні 1.751,00 євро».
Доводи відповідача, щодо виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом колегія суддів оцінює критично, оскільки посилання останнього на інформацію по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована автоматичною системою аналізу та управління ризиками (далі - АСАУР) та складає 2.021,00 євро і взяття інформації щодо вартості транспортного засобу, обрахованого згідно ЕМД від 03.04.2019 року № UA205090/2019/45614 на рівні 1.751,00 євро, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів.
Виходячи із приписів ч. 2 ст. 55 МК України та вимог наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 року за № 883/21195, рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.
При цьому колегія суддів наголошує, що відповідач не надав суду доказів звернення до спеціалізованого підрозділу ДФС для визначення митної вартості, а також не повідомив суд які саме дані спеціалізованих програмно-інформаційних комплексів Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС або цінову інформацію, отриману в рамках домовленостей, укладених між ДФС та об'єднаннями імпортерів і виробників, використано окрім програмно-інформаційного комплексу АСАУР.
Відсутність у рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про його протиправність.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Митним органом при обрахуванні вартості транспортного засобу, з посиланням на вищевказані висновки, не взято до уваги те, що відповідно до коментаря договору купівлі-продажу № 66822, автомобіль марки Peugeot, модель 307 Kombi, номер кузова НОМЕР_1 мав велику кількість дефектів, а саме: пошкодження дверей, порогу, обидвох бамперів, крила, капоту двигуна, пошкодження лакофарбового покриття, вм'ятин і подряпин.
Сам факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товару, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за обраним декларантом методом на підставі поданих документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для її коригування митним органом.
Колегією суддів встановлено, що рішення про коригування митної вартості товарів від 28.10.2019 року № UA403000/2019/002330/2 не містить жодного посилання чи згадки про спрацювання ризиків, натомість, в ньому зазначено, що взято інформацію по вартості даного транспортного засобу з інформації щодо вартості транспортного засобу, обрахованого згідно ЕМД від 03.04.2019 року № UA205090/2019/45614.
Митним органом не доведено наявності самих ризиків, а саме відповідачем не надано доказів наявності у митного органу інформації про митне оформлення ідентичних та подібних (аналогічних) транспортних-засобів, з вказанням марки, моделі, дефектів, інших даних і особливостей, а також ціни вже оформлених транспортних засобів.
Колегія суддів вважає, що загальні посилання на норми МК України, зроблені в оскаржуваному рішенні, не конкретизують підстави, щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Водночас, відповідачем також не доведено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості транспортного засобу за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару.
Наявність у поданих позивачем документах будь-яких розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем зазначено не було, а тому належних підстав для коригування митної вартості у митного органу не було.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні всі необхідні докази, достатність яких не була досліджена судом першої інстанції у повному обсязі, що підтверджують дійсну фактурну вартість придбаного позивачем транспортного засобу.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості транспортного засобу та взято за основу для обрахунку митної вартості транспортного засобу інформацію, про раніше визнану митним органом митну вартість за ЕМД від 03.04.2019 року № UA205090/2019/45614.
Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, частково задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 28.10.2019 року № UA403000/2019/002330/2.
Стосовно позовної вимоги, щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці ДФС на його користь 20.000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі № 670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі № 804/7085/16.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача і саме у визначеному ним розмірі.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З приводу надміру зарахованих до державного бюджету суми митних платежів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.
У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.
Згідно з ч. 5 ст. 301 МК України повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо: 1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом; 2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим; 3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі; 4) митну декларацію змінено або визнано недійсною; 5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом "а" пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу; 6) платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів.
Відповідно до ч. ч. 6 - 7 ст. 301 МК України повернення сум митних платежів у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, здійснюється у тому самому порядку, що і повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів. Повернення сплачених сум митних платежів здійснюється у валюті України. Якщо сплата або стягнення митних платежів здійснювалося в іноземній валюті, повернення сум митних платежів здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 3-1 цього Кодексу, на день, коли відбулася їх сплата.
Пунктом 43.1 ст. 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 МК України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Відповідно до п. 43.2 ст. 43 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Згідно з п. 43.3 та п. 43.4 ст. 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Пунктом 43.5 ст. 43 ПК України встановлено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 року № 643 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.07.2017 року за № 976/30844, (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає послідовність та порядок виконання дій посадовими особами митниць Державної фіскальної служби при поверненні суб'єктам господарювання та/або фізичним особам (далі - платники податків) коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митницями ДФС, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев'ятій, десятій статті 55, частині п'ятій статті 299, частинах третій, п'ятій статті 301 МК України, статті 43 ПК України, частині першій статті 9 глави V Додатка А до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 р.), частині третій статті 11 глави ІІ Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.
Згідно з п.п.1-3 Розділу 3 Порядку № 643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.
Повернення сум відповідних митних платежів у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 301 МК України, здійснюється за умови, що заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.
Граничні строки для подання заяви підлягають продовженню керівником митниці ДФС (його заступником) за письмовим запитом платника податків у випадках, встановлених ст. 102 ПК України.
У заяві зазначаються: 1) сума коштів до повернення за видами митних, інших платежів та пені; 2) причини виникнення такої суми коштів; 3) найменування юридичної особи та код за ЄДРПОУ, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); 4) напрям(и) перерахування суми коштів: а) на поточний рахунок платника податку в установі банку із зазначенням реквізитів; б) для виплати готівкою (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою); в) для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава: на депозитний рахунок 3734; на депозитний рахунок 3734 іншої митниці ДФС; на банківський рахунок 2603 (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою); г) для погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів незалежно від виду бюджету; 5) реквізити митної декларації (іншого документа, що її замінює) або уніфікованої митної квитанції, за якими помилково та/або надміру сплачені суми митних платежів. До заяви додаються: документи, що підтверджують суму помилково та/або надміру сплачених митних, інших платежів та пені; виконавчий лист суду та/або рішення суду, що набрало законної сили (за наявності), щодо повернення сум відповідних митних платежів; документи, що підтверджують право на перенесення граничних строків для подання заяви щодо повернення надміру сплачених митних платежів (за наявності).
Відповідно до п.п. 4-6 Розділу 3 Порядку № 643 після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до Підрозділу. Підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету за допомогою автоматизованої системи митного оформлення та відсутність у нього податкового боргу. За результатами опрацювання готує висновок або лист про відмову в поверненні коштів з відповідним обґрунтуванням (пункт 11 цього розділу). Заява платника податку, висновок, завізований керівником (заступником керівника) Підрозділу, реєстри висновків за відповідними платежами, підготовлені за формами згідно з додатками 1, 2 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 року № 1146, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.12.2015 року за № 1679/28124, та акт звірки (у разі складання) подаються керівнику (заступнику керівника) митниці ДФС для прийняття рішення та підписання висновку і реєстрів за відповідними платежами.
Згідно з п. 8 Розділу 3 Порядку № 643, митниця ДФС у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
З огляду на вищевказані норми чинного законодавства та обставини даної справи, колегія суддів доходить висновку, що обов'язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви про таке повернення до митного органу не пізніше 1095-го від дня виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів, відсутність податкового боргу.
Також, законодавчою передумовою та необхідною обставиною для повернення платникам податків надмірно сплачених сум митних платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, є факт ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 року по справі № 804/2048/15.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що вказаними нормами права регламентовано чіткий порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який включає в себе сукупність послідовних дій учасників даних правовідносин, а саме: звернення до митних органів із заявою; проведення відповідними структурними підрозділами митного органу перевірки наведених в заяві обставин та підстав; встановлення митними органами наявності факту переплати; складання ними відповідного висновку та його надіслання органам Державної казначейської служби України для повернення суб'єкту звернення надміру сплачених митних платежів або прийняття обґрунтованої відмови у задоволенні заяви.
Інші доводи і заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року скасувати, в частині відмови у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості № № UA403000/2019/002330/2 від 28 жовтня 2019 року, з прийняттям нового судового рішення про задоволення означених вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці ДФС про коригування митної вартості № UA403000/2019/002330/2 від 28 жовтня 2019 року.
Зобов'язати Галицьку митниці Держмитслужби підготувати та подати до відповідної Державної казначейської служби України висновок про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачені митні платежі у сумі 11.893 (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто три) гривні.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (ЄДРПОУ 43348711, адреса: м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,01 грн. (дві тисячі сто дві гривні одна копійка).
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 24 грудня 2020 року.