24 грудня 2020 р. Справа № 520/10347/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.06.20 року по справі № 520/10347/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати відповідь відповідача від 27.07.2020 № 2000-0211-8/48032 незаконною та протиправною;
- зобов'язати відповідача надати позивачу належну відповідь на поданий запит від 17.07.2020 з урахуванням вимог чинного законодавства та висновків суду;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в порядку ст.382 КАС України;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. внаслідок неправомірних дій відповідача та порушення права на інформацію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні інформації на запит про отримання публічної інформації в порядку ст.5 ЗУ "Про доступ до публічної інформації", посилаючись на те, що запитувана інформація містить персональні дані, у зв'язку з чим не може бути надіслана на електронну адресу особи, так як не має електронного цифрового підпису для ідентифікації особи-заявника. Вважаючи, що відповідач порушив право на доступ до публічної інформації, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку є очевидним, що розпорядником запитуваної інформації є саме відповідач, оскільки саме він є боржником згідно з рішенням суду, і лише йому повинно бути відомо про розмір заборгованості перед позивачем, а рішення відповідача (який є суб'єктом владних повноважень) про нарахування суми заборгованості, повністю відповідає ознакам «публічності» в контексті ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскільки є прямим результатом волевиявлення відповідача, в межах наданих йому повноважень, є задокументованим, і не потребує окремого створення.
Позивач зауважує, що у запиті просить надати інформацію про розмір заборгованості та докази нарахування суми боргу - це не є заявою, скаргою, клопотанням або пропозицією у розумінні Закону України «Про звернення громадян», це є саме запитом на інформацію.
Ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює право кожної особи на доступ до інформації про неї, яка збирається та зберігається. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Будь-яка інформація про фізичну особу, яка її ідентифікує є персональними даними, тому при розгляді запитів на отримання інформації органи державної влади зобов'язані перевірити дотримання заявниками вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та вимог Закону України «Про захист персональних даних» і тільки після цього надати інформацію. Позивач наголошує, що ним дотримано вимоги вищезазначених законів.
На думку позивача, відповідачем порушено його право на вибір способу отримання інформації, оскільки позивач просила надати інформацію на електронну адресу, а з рішення суду вбачається, що їй направлено відповідь на адресу, зазначену у довідці ВПО.
Позивач звертає увагу, що у відзиві відповідача вказано, що відповідь Індустріального відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління від 27.07.2020 № 2000-0211-8/48032, яка оскаржується, була проміжною відповіддю, а відповідь по суті питання направлено Головним управлінням на електронну пошту позивача 27.07.2020.
Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача в якому зазначено, що ОСОБА_1 15.07.2020 звернулась до Головного управління із запитом на отримання публічної інформації в порядку ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» в якому просила: надати інформацію про розмір заборгованості згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 по справі №520/9917/19; докази нарахування зазначеної суми; причини невиконання рішення суду.
Індустріальним відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління 27.07.2020 було надано відповідь №2000-0211-8/48032 про неможливість надання такої інформації у зв'язку тим, що запитувана інформація не підпадає під регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації» та буде розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Відповідач зауважує, що якщо запитувана заявником інформація не належить до публічної, про це заявнику повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання Пенсійним фондом запиту, а відповідь по суті запитуваного питання направляється окремо у строки, передбачені чинним законодавством України.
В данному випадку спеціалістами Індустріального відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління 27.07.2020 було надано проміжну відповідь №2000-0211-8/48032 на запит позивача.
Відповідь по суті запитуваного ОСОБА_1 питання, а саме: надати інформацію про розмір заборгованості згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 по справі №520/9917/19; докази нарахування зазначеної суми; причини невиконання рішення суду, направлено Головним управлінням на електронну пошту вказану в запиті, відповідь від 27.07.2020 №2000-0211-8/48032.
Керуючись нормами чинного пенсійного законодавства, а саме «Порядком складання, подання запиту на публічну інформацію та її отримання у Пенсійному фонді України», що призводить до певних непорозумінь та складнощів щодо процедури надання відповіді на запит про отримання публічної інформації, а також виконнання Головним управлінням усіх вимог чинного законодавста та надання двох відповідей на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації в порядку ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідач вважає що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 15.07.2020 року звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із запитом на отримання публічної інформації в порядку ст.5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" в якому просила:
1. надати інформацію про розмір заборгованості перед ОСОБА_1 згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 по справі №520/9917/19;
2. докази нарахування ОСОБА_1 зазначеної заборгованості;
3. причини невиконання рішення суду.
Також просила надати відповідь на її електронну адресу у 5-денний термін.
Індустріальний відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області 27.07.2020 року направив на електронну адресу позивача лист №2000-0211-8/48032 в якому повідомив, що управлінням розглянуто запит від 15.07.2020 року згідно Закону України "Про звернення громадян". Також у листі вказано, що з метою виконання вимог Закону України "Про захист персональних даних", запитувана інформація буде надіслана засобами поштового зв'язку за місцем реєстрації заявника, згідно даних довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання інформації в електронному вигляді заявнику запропоновано користуватися засобами Web-порталу Пенсійного фонду України, вказавши в особистому зверненні поштову адресу як довірену або скористатися електронно-цифровим підписом для однозначної верифікації поштової скриньки та ідентифікації особи.
Не погоджуючись з такою відповіддю, вважаючи її незаконною та протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими, отже задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин у сфері інформації та основи інформаційної діяльності здійснюється Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.1 та 2 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Згідно з ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно вимог ст.11 Закону №2657-XII, інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 20 зазначеного Закону передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Разом з тим, ч.1, 2 ст.21 Закону №2657-XII визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в запиті на надання публічної інформації, запитує відомості, що містять конфіденційну інформацію з персональними даними фізичної особи, зокрема, що стосується нарахування та виплати пенсійних виплат.
Відповідно до положень ст.32, 34 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних врегульовані Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2297-VI об'єктами захисту є персональні дані.
При цьому, відповідно до приписів ст.2 Закону №2297 персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа.
Частинами 5, 6 статті 6 зазначеного Закону передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 24 Закону №2297-VI визначено, що володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов'язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.
Колегія суддів зазначає, що поширення персональних даних про фізичних осіб можливе лише за згодою таких осіб, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.1, 2 ст. 14 Закону №2297-VI).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про надання інформації у відповідності до ЗУ "Про доступ до публічної інформації", однак, при цьому просить надати відомості, що містять персональні дані ОСОБА_1 та які, згідно чинного законодавства, не відносяться до публічної інформації.
Відповідно до ст.2 закону України "Про доступ до публічної інформації", цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Процедура доступу до публічної інформації у Пенсійному фонді України, порядок складання, подання запиту на публічну інформацію та її отримання відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" регулюється постановою Правління Пенсійного фонду України від 15.08.2011 №22-1 "Про організацію виконання норм Закону України "Про доступ до публічної інформації", "Порядком складання, подання запиту на публічну інформацію та її отримання у Пенсійному фонді України".
Відповідно до пункту 1.4 Порядку №22-1 дія цього Порядку не поширюється на надання інформації при веденні реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 визначено, якщо у запиті разом із проханням надати публічну інформацію міститься прохання надати також інформацію, що не належить до публічної, то відповідь на запит може бути направлено заявнику окремо у терміни, передбачені чинним законодавством України, про що запитувач повідомляється у такій відповіді.
Якщо запитувана заявником інформація не належить до публічної, про це заявнику повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання Пенсійним фондом запиту, а відповідь по суті запитуваного питання направляється окремо у строки, передбачені чинним законодавством України. Повторна реєстрація таких зареєстрованих звернень (запитів) не здійснюється.
Отже, керуючись нормами Порядку №22-1, відповідач 27.07.2020 року надіслав на електронну адресу заявника лист №2000-0211-8/48032. в якому зазначив, що її запит розглянутий в порядку Закону України "Про звернення громадян" та повідомив про те, що направить інформацію, яка містить персональні дані на поштову адресу за місцем реєстрації позивача, вказаної в довідці внутрішньо переміщеної особи. Для реалізації можливості отримання запитуваної в запитів від 15.07.2020 року інформації засобами електронного зв'язку позивачу запропоновано надати запит з зазначенням електронно-цифрового підпису особи.
Крім того, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідач 27.07.2020 року направив ОСОБА_1 на поштову адресу АДРЕСА_1 лист №2000-0211-8/4803, в якому вказав, що за рішенням суду №520/9917/19 від 13.10.2019 року нараховано 65970,17 грн. за період з 01.03.2016 по 31.10.2019 року, з них в межах негайного виконання за березень 2016 року у розмірі 1174,00 грн виплачено у грудні 2019 року залишок заборгованості складає 64796,17 грн. заборгованість пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам" суми пенсій, які не виплачено за період, до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач надавши відповідь на запитувану інформацію, що містить персональні дані позивача засобами поштового зв'язку, а не через вказану позивачем електронну пошту, повідомивши про це позивача у спосіб, який він бажав проміжним листом, діяв в порядку, межах та у спосіб, визначених чинним законодавством України.
Стосовно наданої відповіді на запит в листі №2000-0211-8/4803 від 27.07.2020 року, колегія суддів зауважує, що вказана в листі інформація містить повні та достовірні відомості, запитувані ОСОБА_1 , у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання незаконної та протиправною відповіді на запит від 17.07.2020.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, що відповідь на запит надана не відповідною особою, а саме Індустріальним відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області замість Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.4.1 Порядку №22-1 запити на інформацію, що надходять на адресу Пенсійного фонду, приймаються, попередньо опрацьовуються, реєструються та обліковуються структурним підрозділом, що забезпечує реєстрацію, облік, організацію документообігу службових документів в Пенсійному фонді, відповідно до вимог Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 (із змінами), з урахуванням вимог цього Порядку.
Згідно п.5.1 Порядку №22-1, відповідь на запит надається за підписом Голови правління Пенсійного фонду, або його заступника, або керівника самостійного структурного підрозділу, відповідального за надання інформації за таким запитом.
Індустріальний відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а отже наділений правом на надання відповіді на запит.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.внаслідок неправомірних дій відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Так, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено стреси та переживання, які вона зазнала внаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки відповідач позбавив її можливості реалізувати свої права щодо обізнаності про стан її пенсійних виплат.
Водночас, судовим розглядом встановлено, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області були законними, крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, задоволенню не підлягають.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими, отже задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 року по справі № 520/10347/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 по справі № 520/10347/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко