ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 грудня 2020 року м. Київ № 640/12638/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року;
- зобов'язати ГУ ДФС у м. Києві виключити з інтегрованої облікової картки позивача відомості щодо наявності заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 6 395, 27 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно та неправомірно нараховано заборгованість позивачу як фізичній особі-підприємцю/особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, оскільки позивач з 14.07.2014 року припинив підприємницьку діяльність, а здійснення незалежної професійної діяльності розпочато позивачем лише 05.04.2018 року, при цьому заборгованість обліковується з 31.12.2015 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2019 року відкрито провадження у справі № 640/12638/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.10.2019 року до суду надійшов відзив представника Головного управління ДФС у м. Києві, відповідно до якого відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у ході аналізу інтегрованої картки платника за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2653, було встановлено, що в картці платника ОСОБА_1 станом на 01.01.2018 року з ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька передано сальдо недоїмки на загальну суму 6395, 27 грн.
31.10.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління ДФС у м. Києві, відповідно до якого позивач зазначає, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви та не доведено правомірності нарахування заборгованості.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року, відповідно до якої позивача повідомлено, що станом на 30.04.2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9 149, 45 грн., з яких недоїмка становить 9 149, 45 грн.
Не погодившись з вказаною вимогою позивач звернувся зі скаргою до ДФС України.
Листом № 30018/6/99-99-11-05-02-25 від 01.07.2019 року ДФС України повідомило позивача, що оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, згідно яких сума заборгованості позивача станом на 30.04.2019 року становить 9149, 45 грн. Відтак, скарга позивача залишена без задоволення.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року протиправною, позивач звернувся з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі також - Закон).
Відповідно до вимог статті 1 вказаного Закону (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
При цьому, до вказаного Закону з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Так, стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що платниками єдиного внеску, в тому числі, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1).
Відповідно до ч. 2 статті 6 зазначеного Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п.п. 1,2 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 статті 9 Закону, у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01 січня 2018 року (в редакції Закону № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 статті 9 Закону).
Суд зазначає, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
У силу вимог ст. 4 Закону роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
У силу вимог Закону, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.11.2012 року та взятий на облік у ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області 28.11.2012 року.
14.07.2014 року ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, що відповідає запису 22660060002072173 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.07.2014 року.
Здійснення незалежної професійної діяльності розпочато позивачем 05.04.2018 року відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З 05.04.2018 року позивач також перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДПС у м. Києві як самозайнята особа - адвокат.
При цьому, за твердженнями відповідача, у ході аналізу інтегрованої картки платника за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2653, було встановлено, що в картці платника ОСОБА_1 станом на 01.01.2018 року з ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька передано сальдо недоїмки на загальну суму 6395, 27 грн.
В матеріалах справи також міститься інформація з Електронного кабінету, відповідно до якої заборгованість, яка нарахована позивачу як особі, яка є фізичною-особою - підприємцем, або особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та обліковується з 31.12.2015 року.
Суд зауважує, що відповідачем не надано жодних пояснень та доказів щодо правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019, відповідно до якої за позивачем обліковуються заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 9 149, 45 грн.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що у ході аналізу інтегрованої картки платника за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2653, було встановлено, що в картці платника ОСОБА_1 станом на 01.01.2018 року з ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька передано сальдо недоїмки на загальну суму 6395, 27 грн., оскільки відповідачем не надано доказів та пояснень, яким чином та за яких обставин нараховано відповідну суму. При цьому, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 14.07.2014 року, а здійснення незалежної професійної діяльності розпочато позивачем лише з 05.04.2018 року.
Таким чином, враховуючи зазначене, а також у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу після припинення підприємницьку діяльність (14.07.2014 року), суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем та/або особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність в оскаржуваний період.
У цьому контексті суд зазначає, що Згідно ч. 3 статті 9 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пп. 6 ч. 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 4 статті 25 Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з п. 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Системний аналіз правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону не передбачено обов'язок фізичної особи сплачувати єдиний внесок, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності/незалежної професійної діяльності та не отримує доходу від неї. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
Враховуючи вищенаведене, у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року, відповідно до якої позивача повідомлено, що станом на 30.04.2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 9 149, 45 грн., з яких недоїмка становить 9 149, 45 грн., а також вимоги на суму 6395, 27 грн. (сальдо недоїмки), нарахування якої відбулося за оскаржуваний період. Відтак, такі вимоги визнаються судом протиправними.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд звертає увагу, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Враховуючи наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року, а також зобов'язання ГУ ДФС у м. Києві виключити з інтегрованої облікової картки позивача відомості щодо наявності заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 6 395, 27 грн. підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 768, 40 грн., стягується на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування вимоги - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві № Ф-45896-17 від 16.05.2019 року;
3. Зобов'язати ГУ ДФС у м. Києві виключити з інтегрованої облікової картки позивача відомості щодо наявності заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 6 395, 27 грн.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 768, 40 грн. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур