вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" грудня 2020 р. Справа№ 910/20947/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Пашкіної С.А.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 29.07.2020 (дата повного тексту 10.08.2020)
у справі № 910/20947/17 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про стягнення 12 888 281,26 доларів США та 114 681 229,02 грн
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011 у загальному розмірі 12 888 281, 26 доларів США та 114 681 229, 02 грн, яка складається з:
- заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США;
- заборгованість по процентам - 388 281, 26 доларів США;
- пеня по кредиту - 87 462 603, 91 грн;
- пеня по процентам - 260 714 грн;
- 3% річних по тілу кредиту - 26 542 232, 72 грн;
- 3% річних по процентам - 105 678, 39 грн;
- штраф - 310 000 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.07.2020 у справі №910/20947/17 позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 - 9005, Cayman Islands) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США (дванадцять мільйонів п'ятсот тисяч доларів США); заборгованість по процентам в розмірі 388 281, 26 доларів США (триста вісімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят один долар США 26 центів); пені по кредиту в розмірі 87 462 603, 89 грн вісімдесят сім мільйонів чотириста шістдесят дві тисячі шістсот три гривні 89 копійок); пені за прострочення сплати процентів - у розмірі 260 714 грн (двісті шістдесят тисяч сімсот чотирнадцять гривень), 3% річних нарахованих за прострочення сплати процентів в розмірі 127, 17 грн (сто двадцять сім гривень 17 копійок); 225 600 грн (двісті тридцять одну тисячу триста шістдесят гривень) витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 5 062, 20 грн (п'ять тисяч шістдесят дві гривні 20 копійок) судових витрат понесених на оплату судової експертизи.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011 обов'язку, своє зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд прийняти дану апеляційну скаргу. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 29.07.2020 у справі №910/20947/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт указує, що у зв'язку з тим, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому резолютивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. На думку апелянта, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит). У той час, як за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Скаржник стверджує, що, оскільки умовами кредитного договору, не передбачено інший розмір процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов'язання, а проценти в розмірі 10,65% визначені як плата за правомірне користування кредитними коштами, тому після настання терміну повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту (прострочення заборгованості) права банку захищаються виключно положеннями статті 625 ЦК України щодо 3% річних.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" наголошує, що ураховуючи погоджену сторонами черговість зарахування платежів установлену в пункті 3.5 кредитного договору та відсутність у банку права нараховувати відсотки за користуванням кредитом у розмірі 10,65 % після закінчення строку кредитування, кошти, сплачені на погашення неправомірно нарахованих і відсотків після 22.12.2014, повинні були бути скеровані банком на погашення суми кредиту (тіла кредиту).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 у справі №910/20947/17 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., судді Калатай Н.Ф., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20947/17 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця". Розгляд справи призначено на 06.10.2020.
01.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. подано письмові пояснення (з урахуванням наукового висновку), до яких позивач додав Науковий висновок від 14.08.2020, складеного доктором юридичних наук, професором - Беляневич О.А., та просив врахувати дані письмові пояснення під час розгляду справи.
Також, від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач зазначав, що рішення суду прийнято у повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач указує, що пунктом 3.2 кредитного договору сторони передбачили право кредитора нараховувати проценти (10,65 %) як до настання кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п. 2.2 кредитного договору (проценти за правомірне користування кредитом), так і після його настання до дати повного фактичного погашення кредиту (проценти за неправомірне користування кредитом), що, в свою чергу, охоплюється диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. У зв'язку з чим, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права у системному взаємозв'язку з умовами кредитного договору та прийнято законне і обґрунтоване судове рішення про стягнення з AT "Укрзалізниця", в тому числі кредитної заборгованості по процентам.
Позивач звертає увагу, що відмова АТ "Укрзалізниця" від сплати погоджених у договорі процентів в розмірі 10,65% річних, які апелянт сплачував у добровільному порядку протягом певного періоду (у тому числі, після 22.12.2014) та зміна відповідачем під час розгляду справи своєї позиції є недобросовісною поведінкою та протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки).
Крім того, у своєму відзиві ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. зазначало, що позбавлення кредитора права на отримання, передбачених кредитним договором процентів в розмірі 10,65% річних буде втручанням у мирне володіння майном, що у свою чергу, є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач має законні очікування на правомірне отримання грошових коштів у вигляді річних процентів (10,65%) до повного погашення кредитної заборгованості, у тому числі, нарахованих на прострочену заборгованість.
06.10.2020 розгляд справи не відбувся, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Андрієнка В.В. на лікарняному (з 06.10.2020 по включно 09.10.2020).
Розпорядженням керівника апарату суду від 12.10.2020 № 09.1-08/3743/20 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/20947/17 у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 у справі № 910/20947/17 для розгляду апеляційної скарги Першого Акціонерного товариства "Українська залізниця" визначено колегію суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" до провадження у визначеному складі суддів. Розгляд справи № 910/20947/17 призначено на 27.10.2020
26.10.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало заперечення проти долучення до матеріалів справи Наукового висновку, в яких просило відмовити позивачу в приєднанні до матеріалів справи Наукового висновку від 14.08.2020 та не враховувати його при ухваленні рішення у справі №910/21454/17.
27.10.2020 розгляд справи було відкладено на 03.11.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 розгляд справи відкладено на 19.11.2020.
19.11.2020 у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці з 04.11.2020 по 20.11.2020 (включно) розгляд справи не відбувся.
Розпорядженням керівника апарату суду від 23.11.2020 № 09.1-08/4836/20 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/20947/17 у зв'язку із перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020 у справі №910/20947/17 для розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" визначено колегію суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" до провадження у визначеному складі суддів. Розгляд справи призначено на 10.12.2020.
09.12.2020 на адресу суду від відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі, оскільки Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" подало касаційну скаргу на ухвалу ПАГС від 24.11.2020, якою скаргу відповідача 2 повернуто скаржнику без розгляду.
У судове засідання, яке відбулось 10.12.2020 з'явились представники позивача та відповідача 1, представники відповідача 2 та третьої особи у судове засідання не з'явились, про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином.
У судовому засіданні, головуючи суддя ставив на обговорення клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі. Представник відповідача 1 підтримала заявлене клопотання та заявила усне клопотання про зупинення провадження у даній справі з тих же підстав. Представник позивача заперечував стосовно задоволення указаного клопотання. Заслухавши думку представників сторін, головуючи суддею було відхилено заявлене клопотання, з метою повного та об'єктивного розгляду справи та невиправданого затягування судового процесу.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані в установлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Як убачаться із матеріалів справи, 29.12.2011 Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (Позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1.
Предмет договору сторони погодили у розділі 2, згідно з п. 2.1 якого Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а Позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти встановлені цим договором.
Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22 грудня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в Банку (п. 2.2 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012).
Кредит надається із наступним цільовим призначенням: виконання програми капітальних інвестицій (п. 2.3 договору).
Про виконання банком кредитного договору №20-3763/2-1 від 29.12.2011 свідчать меморіальний валютний ордер № В_32 від 30.12.2011; виписка по особовому рахунку.
За користування кредитними коштами відповідно до умов договору у періоді до 04.08.2017 сплачувались проценти, які погашені сумою 7 547 447, 99 доларів США.
За наданим розрахунком банку заборгованість відповідача по нарахованим станом на 14.11.2017 процентах складає 388 281, 26 доларів США.
У відповідності до умов договору (п. 5.3 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
Оскільки відповідачем прострочено сплату кредиту та допущено порушення строків сплати процентів банком здійснено нарахування суми пені у розмірі 87 462 603, 91 грн по тілу кредиту за період прострочення з 14.11.2016 по 13.11.2017, та у розмірі 260 714 грн за прострочення сплати процентів у періоді з 05.07.2017 по 13.11.2017.
У п. 3.9 договору у редакції договору про внесення змін № 20-3780/2-1 від 29.12.2011 установлено обов'язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн; у разі порушення (невиконання) Позичальником з будь-яких підстав зобов'язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 20 000 грн за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
За період невиконання указаних умов договору по кількості випадків 12 (листопад 2016 року - жовтень 2017 року) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 240 000 грн.
Також, у позовній заяві зазначено, що відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 позичальником порушені умови в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014), відповідно розмір штрафу за невиконання вищевказаних умов договору застави становить 50 000 грн.
З посиланням на положення п.4.2.3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3764/2-1 від 29.12.2011, у зв'язку з ненаданням розшифровки статті "Чистий прибуток" на 01.01.2017 нараховано штраф у розмірі 20 000 грн.
Позивач стверджує, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з погашення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором у відповідача станом на 14.11.2017 виникла перед Позивачем заборгованість по кредиту у розмірі 12 500 000 доларів США, заборгованість по процентам у розмірі 388 281, 26 доларів США. Крім того, Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пеню по кредиту у розмірі 87 462 603, 91 грн, пеню по процентах у розмірі 260 714 грн, 3% річних по кредиту у розмірі 26 542 232, 72 грн, 3% річних по процентах у розмірі 105 678, 39 грн, штраф відповідно до кредитного договору та договору застави майнових прав у загальному розмірі 310 000 грн.
З матеріалів справи убачається, що в обґрунтування заперечень щодо заявлених вимог відповідач стверджував, що відповідно до п. 2.2. Кредитного договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, проте банк неправомірно продовжував нарахування відсотків по кредиту в розмірі 10,65% річних, тоді як виходячи із погодженої сторонами у пункті 3.5 Кредитного договору черговості зарахування платежів, кошти сплачені Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" та у подальшому Акціонерним товариством "Українська залізниця" на погашення неправомірно нарахованих відсотків за користування кредитними коштами після 22.12.2014 повинні бути скеровані на погашення суми Кредиту (тіла кредиту).
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та Державним територіально - галузевим об'єднанням "Південно - західна залізниця", за своєю правовою природою відноситься до кредитних договорів.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як убачається з матеріалів справи, на умовах Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011 Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" отримано в користування строком до 22 грудня 2014 року кредитні кошти сумою 12 500 000 доларів США, що не заперечується сторонами та підтверджено матеріалами справи.
Через невиконання позичальником в указаний строк в цій частині своїх зобов'язань 23.12.2014 суму в розмірі 12 500 000 доларів США банком віднесено до простроченого кредиту, яка не сплачена станом на час розгляду справи та підлягає стягненню з відповідача у межах заявленого позову.
Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 28.11.2018 № 8402/18-45/25407/25408/18/72 документально підтверджено отримання кредитних коштів в сумі 12 500 000 доларів США, відсутність сплачених коштів спрямованих на повернення кредиту за кредитним договором лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011, а також заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 388 281, 31 доларів США.
За висновками експертів (по третьому питанню): згідно наданих на дослідження документів, заборгованість ДТГО "Південно-Західна залізниця" по процентам перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відповідно до умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011 та наданих документів щодо нарахування та погашення процентів, станом на 14.11.2017 документально підтверджується у розмірі 388 281, 31 доларів США за умови, що банком 29.12.2016 правомірно змінено черговість погашення заборгованості, грошові кошти в розмірі 14 791, 69 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів за кредитом.
У частині проведеної операції сторнування, судом ураховується, що за пунктом 3.5 договору банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно із установленої черговості. З підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України банку надано право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором.
Суд зазначає, 28.12.2016 позичальником було проведено платіж в сумі 114 635, 42 доларів США з призначенням платежу: "погашення % грудень 2016 року, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3763/2-1 від 29.12.2011".
Порядок черговості погашення позичальником заборгованості визначений пунктом 3.5 кредитного договору, яким установлено, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно установленої черговості; з підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором; у випадку зміни порядку погашення заборгованості банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.
Сума грошових коштів у розмірі 114 635, 42 доларів США сплачених згідно меморіального ордеру № 90 від 28.12.2016 була розподілена 28.12.2016 шляхом зарахування 99 843, 73 доларів США в рахунок погашення прострочених процентів за користування кредитними коштами та 14 791, 69 доларів США зараховано на погашення тіла кредиту у зв'язку з тим, що станом на дату отримання коштів, строк сплати процентів по указаній сумі не настав (нарахування процентів за користування здійснюється у робочі дні).
Операція сторнування є способом виправлення помилок, що відповідно до установлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника. Згідно призначення платежу визначеного платником ним сплачувались грошові кошти у розмірі 114 635, 42 доларів США як "погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3763/2-1 від 29.12.2011", що з огляду на положення п. 3.5 кредитного договору підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 із направленням зарахованої по кредиту частини указаної суми (14 791, 69 доларів США) у рахунок погашення процентів нарахованих за період 28-31 грудня 2016.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в апеляційній скарзі зазначає, що з огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, сплачені ДТГО "Південно - західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" проценти після 22.12.2014 повинні були направлені на погашення тіла кредиту відповідно до установленої п. 3.5. договору черговості, яке є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" про необхідність зменшення тіла кредиту, яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, з огляду на наступне.
Пунктом 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із установленої Банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів році.
Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.
Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.
Проценти нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.
При цьому сторони установлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).
У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.
Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору."
Таким чином, укладаючи договір сторони виходили з того, що кошти надаються в користування позичальнику на умовах сплати за таке користування процентів у розмірі установленому в договорі (10,65%) по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.
У відповідності до указаних умов договору, відповідачем сплачувались проценти за користування кредитними коштами у тому числі, і після закінчення строку кредитування (22.12.2014), у призначеннях платежу самим платником зазначалось: "сплата відсотків згідно кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011", "погашення % за жовтень 2016 (відповідний місяць) нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором №20-3763/2-1 від 29.12.2011 без ПДВ".
Договір виконувався відповідачем на умовах на яких його було укладено, зокрема в частині обов'язку позичальника сплачувати нараховані за користування кредитом проценти по день повного погашення кредиту.
При цьому, дії банку по зарахуванню сплачуваних у відповідності з умовами договору процентів після закінчення строку кредитування (з 29.12.2014 по 04.08.2017), у рахунок погашення процентів в порядку та строки визначені в договорі, та відповідно до призначення платежу яке указувалось самим платником, останній почав вважати неправомірними саме в ході розгляду справи судом.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Водночас, з умов договору не убачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
Колегія суддів зазначає, що 22.02.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за договором станом на дату укладення договору купівлі-продажу у розмірі 21 004 505,12 доларів США (додаток 1 "Перелік прав вимоги за кредитом), яка включає в себе: заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам - 2 104 114,62 доларів США; заборгованість за штрафними санкціями - 6 400 390,50 доларів США; та будь-які інші існуючі та майбутні вимоги .
Отже, на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту становила 12 500 000 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, Компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 отримала право вимоги до АТ "Українська залізниця" за тілом кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США.
При цьому, як убачається зі змісту, поняття "права вимоги", яке відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло до Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, не охоплює жодних прав та обов'язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. У зв'язку з чим, питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" про необхідність направлення сплачених ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Українська залізниця" після 22.12.2014 процентів на погашення простроченого до сплати тіла кредиту.
Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості по сплаті кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011 у розмірі 12 500 000 доларів США є правомірною та підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 388 281,26 доларів США, пені за прострочення сплати процентів у розмірі 260 714 грн та пені по кредиту у розмірі 87 462 603,89 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення заборгованості по процентам у розмірі 388 281,26 доларів США за період з 30.12.2014 по 13.11.2017 суд першої інстанції зазначив, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у розмірі встановленому 3.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3763/2-1 від 28.09.2012 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Проте, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що сторони у п. 3.2 кредитного договору відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України погодили інший розмір процентів за неправомірне користування грошовими коштами, ніж 3%, виходячи з наступного.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство установлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Подібний висновок викладений у постанові великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 велика палата Верховного Суду указала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові великої палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Таким чином, у постановах великої палати Верховного Суду розмежовано випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах великої палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Подібний висновок сформовано в постанові великої палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Відповідно до пункту 3.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012) проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із установленої банком процентної ставки у розмірі 10,65 % (десять цілих шістдесят п'ять) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.
При цьому, якщо сторони бажають урегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку статті 1048 Цивільного кодексу України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №902/5/19 та від 02.07.2020 №910/18618/17.
Колегія суддів зазначає, що вищевказаних положень кредитний договір не містить.
Відтак, судом першої інстанції неправомірно стягнуто проценти в розмірі 388 281,26 доларів США за період з 30.12.2014 по 13.11.2017 за процентною ставкою 10,65 % річних відповідно до п. 3.2 кредитного договору та статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд апеляційної інстанції ураховує, що судом першої інстанції було стягнуто з відповідача саме як проценти відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за ставкою 10,65 % річних, нарахованих за період з 30.12.2014 по 13.11.2017.
Таким чином, ураховуючи, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов'язання, тому відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню 3% річних, а не 10,65 % річних, у межах вимог, задоволених судом першої інстанції, за період з 30.12.2014 по 13.11.2017.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду у частині стягнення з AT "Українська залізниця" процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за процентною ставкою 10,65 % річних за період з 30.12.14 по 13.11.2017 у розмірі 388 281,26 доларів США підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідача процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за процентною ставкою 3 % річних за період з 01.08.17 по 13.11.2017.
З огляду на указане вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення у цій частині та стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 01.08.17 по 13.11.2017, у розмірі 2 827 585,75 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
У зв'язку із неправомірністю нарахування процентів за користування кредитом після 22.12.2014, на переконання колегії суддів не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення пені за прострочення сплати таких процентів з 05.07.2017 по 13.11.2017 у розмірі 260 714,00 грн. А також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні 3% річних нарахованих на заборгованість по процентам у розмірі 105 678,39 грн.
Разом з тим, як правильно установлено судом першої інстанції, підлягають стягненню 3% річних нарахованих за прострочення сплати процентів по сумі 127, 17 грн, які нараховані та підтверджені висновком експертів від 28.11.2018 № 8402/18-45/25407/25408/18/72 (додаток № 9 до висновку), за період 05.11.2014 по 06.11.2014.
З огляду на указане вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/20947/17 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів у розмірі 260 714,00 грн слід скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Стосовно позовних вимог про стягнення пені на тіло кредиту в розмірі 87 462 603,89 грн, колегія суддів указує наступне.
Пунктом 5.3 договору (у редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
Сторони у пункті 6.16 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012) установили, що розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно з п. 3.3 договору у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.
Натомість, пунктом 3.3 договору сторонами передбачено інше, зокрема погоджено, що у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку передбаченому п. 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття.
Отже, що стосується стягнення пені за прострочення сплати кредиту за період з 14.11.2016 по 13.11.2017 суд апеляційної інстанції погоджується з наявністю правових підстав для нарахування пені відповідно до умов Кредитного договору, однак звертає увагу на наступне.
18.01.2019 AT «Укрзалізниця» було подано заперечення на позов, в якому Відповідач-1, з поміж іншого, просив застосувати до вимог про стягнення пені за прострочення сплати кредиту строк позовної давності.
Суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність до вимог про стягнення пені за період з 14.11.2016 по 22.11.2016 (позов подано 23.11.2017).
З урахуванням позовної давності пеня підлягає стягненню за період з 23.11.2016 по 13.11.2017 у розмірі 85 228 929, 95 грн, що підтверджується висновком експертів № 8402/18-45/25407/25408/18/72 від 28.11.2018.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 310 000 грн, слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 3.9 договору (в редакції договору про внесення змін № 20-3780/2-1 від 29.12.2011) установлено обов'язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов'язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20 000 грн за кожен випадок невиконання. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
Сума штрафу нарахована позивачем за період невиконання зобов'язання з листопада 2016 року по жовтень 2017 року за наданим розрахунком складає 240 000 грн.
Під час проведення експертизи у справі документально підтвердити незабезпечення ПАТ "Українська залізниця" щомісячних надходжень грошових коштів у розмірі 300 000 000,00 грн на поточні рахунки ПАТ "Українська залізниця", що були відкриті в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за період з листопада 2016 по жовтень 2017 не видалось за можливе, оскільки документи, що підтверджують вищезазначене незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів у матеріалах справи відсутні та на клопотання експертів на дослідження не надані.
Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 310 000,00 грн через недоведеність підстав для його застосування по договору сторін.
У п. 3.9 договору в редакції договору про внесення змін № 20-3780/2-1 від 29.12.2011 встановлено обов'язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн; у разі порушення (невиконання) Позичальником з будь-яких підстав зобов'язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 20 000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
За період невиконання вказаних умов договору по кількості випадків 12 (листопад 2016 - жовтень 2017) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 240 000 грн.
Документи, що підтверджують незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі не менше 300 000 000 млн. грн. на поточні рахунки банку у періоді листопад 2016 - жовтень 2017 позивачем до справи не долучені. В договорі сторони не обумовили на які саме поточні рахунки в банку відповідач має забезпечити щомісячні надходження у погодженій сумі, а відтак відсутні можливості перевірки та встановлення факту порушення, що відповідно є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованих штрафних санкцій.
Необґрунтованою з точки зору підтвердження належними доказами є вимога позивача про сплату відповідачем штрафу в розмірі 50 000 грн відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 і у задоволенні вимог про стягнення штрафу у вказаній сумі суд відмовляє виходячи з наступного.
Підставою для застосування штрафних санкцій у позовній заяві позивач називає порушення умов договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014).
Відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 50 000 грн передбачена п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011, зокрема у випадку невиконання Заставодавцем умов щодо заміни Предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 цього договору.
Так згідно з п. 3.2.7 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов'язань, право вимоги за якими становить Предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов'язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови Боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану Позичальника відповідно доповнити Предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна Предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою Заставодержателя, яка має бути виражена письмово.
Документального підтвердження вираження письмової згоди Заставодержателя (банку) на заміну предметів застави по договорах, майнові права за якими передані в заставу банку та термін дії яких закінчився 31.12.2014, позивач не надав. В обґрунтування вимог про застосування відповідальності заставодавця по договору (Укрзалізниці) позивач не вказав які саме договори не продовжені, та які не можуть бути належним забезпеченням виконання зобов'язань згідно укладеного договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011.
Не наведено позивачем і правових підстав для застосування штрафних санкцій в розмірі 20 000 грн за заявлене порушення умов п. 4.2.3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011 через відсутність домовленості про обов'язкове надання розшифровки статті "Чистий прибуток" на 01.01.2017, а документів підтверджуючих звернення банку про необхідність надання такого документу до суду не подано.
З огляду на указане вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині нарахування штрафу в розмірі 310 000 грн.
Стосовно клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зменшення штрафних санкцій, слід зазначити наступне.
Клопотання про зменшення штрафних санкцій обґрунтовано тим, що через запровадження на усій території України карантину вводилась заборона перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), у зв'язку з чим, АТ "Укрзалізниця" недоотримано доходи від пасажирських та вантажних перевезень приблизно в розмірі 6-10 млрд грн. за перше півріччя 2020. АТ "Укрзалізниця" звертає увагу, що наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі.
Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм убачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав жодних належних та допустимих доказів (в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України) на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Крім того, колегія суддів указує, що наведені відповідачем обставини щодо функціонування АТ "Укрзалізниця" в тяжких фінансово-економічних умовах, пов'язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР "Крим" і воєнних дій на сході держави та знецінення національної валюти мали вплив також і на банківську систему, яка аналогічно функціонувала за наведених тяжких обставин, що не надає переваг жодній стороні кредитного договору в питанні зменшення відповідальності встановленої договором.
Беручи до уваги викладене, ураховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання ним грошових зобов'язань за кредитним договором, майновий стан обох сторін, не вчинення позичальником з 2014 всіх необхідних дій з метою погашення заборгованості, а також те, що сума пені не є "значно" чи "надмірно" великою, порівняно із загальним розміром заборгованості за кредитним договором та часом прострочення належних до сплати сум кредиторові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання АТ "Українська залізниця" про зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції вказує, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно - західна залізниця", виходячи з наступного.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815), як нова юридична особа, утворена згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон) та постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015.
21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Серед таких підприємств є Державне територіально - галузеве об'єднання "Південно - західна залізниця", яке є позичальником (стороною) за Договором.
Згідно з ч.ч. 1, 3-7 ст. 2 Закону утворення товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Статут товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.
У той же час, слід зазначити, що ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм статей 104, 107 ЦК України, що убачається з пункту 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону. Зазначена норма не ставить факт правонаступництва створеного Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, у тому числі і Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - західна залізниця".
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірними, Акціонерне товариство "Українська залізниця" визначене правонаступником, у тому числі Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - західна залізниця", що узгоджується також зі змістом п. 2 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця".
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
Указане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Таким чином, Акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником прав та обов'язків Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - західна залізниця", яке є стороною договору. У зв'язку з чим, від Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно - західна залізниця" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" перейшли всі права та обов'язки позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні ураховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Колегія суддів зазначає, що ураховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/20947/17 підлягає частковому задоволенню.
Крім того, судом першої інстанції було вірно зазначено, про розподіл витрат по сплаті за проведення судової експертизи в розмірі 84 370 грн наперед сплачені відповідачем експертній установі, які підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог та стягуються з позивача на користь відповідача в сумі 5 062, 20 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду м. Києва від 29.07.2020 у справі № 910/20947/17 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 29.07.2020 у справі №910/20947/17 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:
« 1. Позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США (дванадцять мільйонів п'ятсот тисяч доларів США); стягнути 3 % річних по тілу кредиту за період з '01.08.2017 по 13.11.2017 в розмірі 2 827 585, 75 грн (два мільйони вісімсот двадцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 75 копійок); пені по кредиту за період з 23.11.2016 по 13.11.2017 у розмірі 85 228 929, 95 грн (вісімдесят п'ять мільйонів двісті двадцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять гривень 95 коп.); 3% річних нарахованих за прострочення сплати процентів в розмірі 127, 17 грн. (сто двадцять сім гривень 17 копійок); 225 600 грн. (двісті двадцять п'ять тисяч шістсот гривень) витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 5 062, 20 грн. (п'ять тисяч шістдесят дві гривні 20 копійок) судових витрат понесених на оплату судової експертизи.».
3. Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 338 400 (триста тридцять вісім тисяч чотириста гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам.
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.12.2020.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
С.А. Пашкіна