Єдиний унікальний номер 225/1207/20
Номер провадження 22-ц/804/3111/20
Єдиний унікальний номер 225/1207/20 Головуючий у 1 інстанції Довженко О.В.
Номер провадження 22-ц/804/3111/20 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
22 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Канурної О.Д., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря: Гуляєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті цивільну справу №225/1207/20 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,
на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року,
встановив:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ПАТ «Сбербанк». Змінивши предмет позову, просила визнати припиненим договір іпотеки від 05 грудня 2013 року, укладений між нею ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О.В.. Зняти заборону відчуження та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про обтяження, накладені згідно договору іпотеки від 05 грудня 2013 року. Визнати припиненими зобов'язання за договором поруки від 24 жовтня 2013 року із подальшими змінами.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 04 жовтня 2013 року між ПАТ «Сбербанк» та ПП «Фірма» «Фармацея» було укладено договір про відкриття кредитної лінії №27 Н/13/66/КЛ-КБ, згідно умов якого ПАТ «Сбербанк» надав ПП «Фірма» «Фармацея» кошти в сумі 4 700 000 гривень, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання до 25 жовтня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ПП «Фірма» «Фармацея» за кредитним договором, між ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки та передане в іпотеку наступне майно: 1) будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , предмет іпотеки 2) нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А. 1-1 загальної площею 78,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2 передано в заставу на підставі договору іпотеки від 05 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О.В..
У вересні 2016 року ПАТ «Сбербанк» звернувся з позовною заявою до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про звернення стягнення на предмет іпотеки 1 та предмет іпотеки 2.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - 1, та предмет іпотеки 2, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж заставна вартість Предмету іпотеки 1 - 2 015 374 гривень та заставна вартість Предмету іпотеки 2 - 577 862 гривень, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» до ПП «Фірма «Фармацея» за Договором про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ від 24 жовтня 2013 року в розмірі 6 209 633, 09 гривень, з яких заборгованість по основній сумі кредиту в розмірі 4 700 000, 00 гривень, а заборгованість по нарахованих процентах за користування кредитом в розмірі 1 509 633, 09 гривень.
Незважаючи на наявність рішення, майно залишається зареєстрованим за нею. Зазначене свідчить про те, що договір іпотеки від 05 грудня 2013 року №3520, не припинив свою дію, предмети іпотеки належать на праві власності позивачу та не реалізовані відповідачем.
Зазначила, що зобов'язання ПП «Фірма» «Фармацея», як основного боржника перед ПАТ «Сбербанк» за кредитним договором, припинилися в силу того, що в процедурі банкрутства ПП «Фірма» «Фармацея» кредиторські вимоги відповідача за кредитним договором були визнані погашеними, та в силу того, що основний боржник - ПП «Фірма» «Фармацея» було ліквідовано як юридичну особу в ліквідаційній процедурі, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Оскільки, постановою Господарського суду Київської області ПП «Фірма» «Фармацея» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі №911/344/16.
На час ліквідації основного боржника ПП «Фірма» «Фармацея» заборгованість за кредитним договором не існувала. За таких підстав вважає, що договір іпотеки від 05 грудня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О.В. та зареєстрованим в реєстрі за №3520, з наступними змінами та доповненнями є припиненим на підставі ст. 598, 599, 609 ЦК України.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до ПАТ «Сбербанк» про визнання договору іпотеки припиненим та зобов'язання вчинити дії закрито. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у м. Торецьк Донецької області повернути - ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 10 510,00 гривень. (платіжне доручення №4753388383 від 23.03.2020 року); 840,00 гривень (платіжне доручення №4981663915 від 07.06.2020 року; 0,80 гривень (квитанція №1988-5032-2341-8742 від 11.06.2020 року).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року, направити справу для продовження розгляду до Дзержинського міського суду Донецької області.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для посилання на суб'єктивний склад основного зобов'язання, оскільки станом на дату її звернення з даною позовною заявою до Дзержинського міського суду Донецької області зобов'язання між ПП «Фірма»«Фармацея» та ПАТ «Сбербанк» припинилися та одна із сторін основного зобов'язання ПП «Фірма» «Фармацея» ліквідована як юридична особа. Виклад обставин, за яких основне зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №27-Н/13/66/КЛ-КБ від 24 жовтня 2013 року, який був укладений між банком та ПП «Фірма «Фармацея», було припинено. Частина зобов'язань ПАТ «Сбербанк» за кредитним договором була задоволена, за рахунок продажу майна ПП «Фірма» «Фармацея» в процедурі ліквідації, що відповідно до ч.1 статті 599 ЦК України є підставою для припинення зобов'язань та визнання їх погашеними, а інша частина кредиторських вимог, що не задоволені за недостатністю майна була визнана судом погашеною відповідно до ч.5 ст. 45 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом», тобто в цій частині зобов'язання припинилось в силу закону.
Вважала, що оскільки основне зобов'язання припинилося, один із суб'єктів основного зобов'язання було ліквідовано як юридичну особу, тому даний спір, який виник між ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» про визнання договору іпотеки та поруки припиненими, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити.
В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ПАТ «Сбербанк» не з'явився повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що договір іпотеки від 05 грудня 2013 року, договір поруки від 24 жовтня 2013 року, визнання припиненими яких є предметом даного спору, укладені між фізичною особою ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» з метою забезпечення основного зобов'язання, а саме кредитного договору від 04 жовтня 2013 року, укладеного між юридичними особами ПП «Фірма «Фармацея» та ПАТ «Сбербанк».
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною 1, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає в повній мірі за наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці, належать до юрисдикції господарських судів.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає наявним в матеріалах справи письмовим доказам, встановленим обставинам та вимогам матеріального і процесуального закону.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання договору іпотеки від 05 грудня 2013 року, який було укладено між нею та Банком для забезпечення виконання зобов'язань юридичної особи - ПП «Фірма «Фармацея» за кредитним договором від 04 жовтня 2013 року, укладеним між ПП «Фірма «Фармацея» та ПАТ «Сбербанк».
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року по справі №904/2538/18 зазначено, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №295/5047/18.
Аналогічного висновку щодо суб'єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких фізичною особою оспорюється похідне зобов'язання від основного зобов'язання, яке виникло між двома юридичними особами, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18.
Отже, висновок суду першої інстанції, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та провадження по ній підлягає закриттю, є вірним.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження. Ухвала суду першої інстанції винесена з додержання вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року, прийнята з додержанням норм процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.І. Корчиста
Судді: О.Д. Канурна
Ю.М. Мальований
Повний текст постанови складений 23 грудня 2020 року.
Головуючий О.І. Корчиста