21 грудня 2020 року м. Харків
Справа № 623/939/19
Провадження № 22-ц/818/4383/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря Каплоух Н.Б.,
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові
апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2020 року (суддя першої інстанції Бєссонова Т.Д.),-
у цивільній справі за позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля,-
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнень просила встановити факт, що має юридичне значення, ту обставину, що вона ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживала з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю без шлюбу з 1991 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати за нею ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля ЗАЗ-DAEWOO, модель ТІ3110, реєстраційний номер НОМЕР_2 , седан-В, рік випуску 2005, шасі НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , дата реєстрації 24 жовтня 2017 року зареєстрованого за власником ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 солідарно судовий збір по справі в розмірі 384,20 грн. та 768,40 грн.
Позов мотивований тим, що вона ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонерка, мешкає за вищевказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , з яким вона мешкала без реєстрації шлюбу з 1991 року по день смерті останнього. В підтвердження доводів позову додала довідку з місця проживання, підписану головою квартального комітету №17, де вказано, що вони разом з померлим мешкали з 1991 року у цивільному шлюбі до самої смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), подружжя вело спільне господарство та мало спільне майно; виписки з історії хвороби ОСОБА_5 з Ізюмської ЦМЛ, де вказаний діагноз - сердечно-судинна хвороба, цукровий діабет, гіпертонія, виписку з історії хвороби з Обласної клінічної лікарні з датою госпіталізації 18.04.2012 року по 25.04.2012 року, де йому була проведена операція ендокардіальної імплантації ЄКС 300; квитанцію № 128КП16 на суму 6600 грн. від 18 квітня 2012 року - про сплату за електрокардіостимулятор. Вказує, що вони працювали разом в Ізюмському побутовому комбінаті. Вона працювала перукарем, завідуючою, чоловік працював водієм, а після оформлення пенсій позивач продовжувала працювати перукарем в центрі по обслугованою пенсіонерів, ОСОБА_5 після пенсії не працював, так як мав певні труднощі зі здоров'ям. Стверджує, що у них з чоловіком був спільний бюджет протягом довгих років (з 1991 року по день смерті), вони вважали себе повноцінною сім'єю. Так, 24 жовтня 2017 року вони придбали з ОСОБА_5 автомобіль ЗАЗ-DAEWOO, модель ТІ3110, реєстраційний № НОМЕР_2 , седан-В, № шасі НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію та його дата видачі ( НОМЕР_4 , 24.10.2017 року). Посилаючись на довідку та оцінку про вартість спірного майна, виготовленою оцінювачем ОСОБА_7 -ТФ «Автолюбитель», вказує вартість ТЗ становить 61580,00 гривен, тобто її частка складає 30790 гривень.
Зазначає, що відповідачі по справі в добровільному порядку не визнають її законних прав на частку авто. Крім того, з відповідачем по даній цивільній справі, померлий практично не спілкувався, останнім часом були непорозуміння, незважаючи на те, що ОСОБА_2 певний час (біля 20 років) мешкав разом з ними, між ними були цілком позитивні стосунки, які погіршилися після смерті чоловіка, з її житлового будинку (де з 1991 року мешкав померлий) зникли документи на майно чоловіка, що є в спадку (на частку в житловому будинку та земельну ділянку), гроші, їх сумісні фото. На цей час відповідач ОСОБА_2 зухвало поводиться з нею, позивач отримувала дзвінки з погрозами та образами, не дивлячись на те, що вона одноособово займалася лікуванням та реабілітацією батька після операції, доглядала його. Вказує, що вона зі ОСОБА_5 мешкали як рідні люди (як сім'я) доглядали будинок, вели господарство, робили ремонти в будинку, користувалися городом та садком, виконували разом хатні роботи, сумісно купували за загальні кошти продукти харчування, одяг, ліки та таке інше, на вказаному авто здійснювали неодноразові поїздки, спільно відпочивали, їздили до друзів. Зазначала також, що ОСОБА_5 не мав достатнього заробітку (окрім пенсії) для купівлі одноособово автомобіля, тоді як у неї була пенсія та заробітна плата.
На підставі наведеного, вона не входить до кола спадкоємців відкритої спадкової справи, тому змушена звернутися до суду для доказу свого права на частку в авто.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2020 року позовні вимоги задоволено. Встановлено факт, постійного проживання в м. Ізюмі Харківської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Ізюм, Харківської області з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 1991 року по день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO модель ТІЗ110 2005 року випуску, VIN: НОМЕР_5 бежевого кольору зареєстрованого за ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 576,30 гривень з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт її постійного проживання зі ОСОБА_5 з 1991 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , а відповідачем та його представником не доведено, що спірний автомобіль було придбано за надані померлим грошові кошти, оскільки суду не надано доказів, підтверджуючих ці факт. На підставі наведеного Ѕ частину спірного автомобіля належить виділити позивачу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, без належної оцінки доводів та аргументів відповідача.
В обґрунтування скарги зазначає обставини справи та те, що судом надано неналежну правову оцінку доказам, наданим позивачем в обґрунтування своїх вимог, оскільки вони жодним чином не підтверджують встановлений судом факт, жодних інших належних та допустимих доказів надано не було.
Крім того, судом встановлено факт проживання позивача та ОСОБА_5 протягом певного періоду, але не вказано, що вони проживали однією сім'єю, таким чином підстав визнання за ОСОБА_1 права власності на частину автомобіля не було.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відхилити її, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є справедливим та обґрунтованим. Відзив мотивований викладеними обставинами справи та посиланням на пояснення свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судове засідання з'явився представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , інші учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень. Позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву, у якій просила розглядати справу за її відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі наведеного, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що з весни 1991 року по 22 жовтня 2018 року ні ОСОБА_5 ні ОСОБА_1 не перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_1 згідно копії паспорту з 25 лютого 2006 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
Відповідно до довідки голови квартального комітету № 17 ОСОБА_8 з 1991 року ОСОБА_5 мешкав з ОСОБА_1 у цивільному шлюбі до самої смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за адресою: АДРЕСА_1 . Подружжя вело спільне господарство і мало спільне майно (а.с.10). У довідці зазначено 3-х свідків на підтвердження вказаних обставин.
Відповідно виписок з історії хвороби № 9.5167 від 25.04.2012 року, № 2065/436 від 17.04.2012, ОСОБА_5 хворів на атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу, дифузний кардіосклероз, сахарний діабет. Зазначені виписки надані позивачем ОСОБА_1 (а.с.11,12). Місцем проживання у виписці №9.5167 зазначено адресу: АДРЕСА_2 , у виписці №2065/436 - АДРЕСА_1 .
Згідно листа державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 1.11.2018 ОСОБА_5 з 5 грудня 2014 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.84).
Згідно квитанції № 128КП16 від 18.04.2012 року (призначення платежу: сплата за товари медичного призначення) ОСОБА_5 був придбаний електрокардіостимулятор за 6600,00 гривень (а.с.14).
Слід зауважити, що платником згідно квитанції є сам ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 від 23.10.2018 року та копією лікарського свідоцтва про смерть № 155 від 23.10.2018 року, де причиною смерті зазначено: внутрішньо мозковий крововилив у півкулю, субкортикальний, гіпертонічна хвороба (а.с.9,13).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 право власності на автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO модель ТІ3110, реєстраційний № НОМЕР_2 , седан-В, № шасі НОМЕР_3 , бежевого кольору, зареєстровано за ОСОБА_5 , який придбано 24 жовтня 2017 року (а.с.22). відповідно до полісу №АК/8585107 від 3 червня 2018 року страхувальником є ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_4 ) (а.с.23).
Також, до матеріалів справи долучено довідки про доходи позивача ОСОБА_1 починаючи з 2012 року та її трудову книжку.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону, загалом висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, проте, рішення підлягає зміні в частині початкової дати встановлення факту.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Глава 8 СК України регулює право спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, за умови, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, презюмує виникнення їх спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час спільного проживання, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Тлумачення статей 60, 74 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тобто як майно, нажите під час перебування в шлюбі, так і майно жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У постанові від 17 червня 2020 року, справа №755/18012/16, Верховний Суд зробив правовий висновок, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17).
Отже, при зверненні в суд з позовом про встановлення такого факту, необхідно довести належними та допустимими доказами сукупність наступних фактів: ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю.
Задовольняючи позов про встановлення факту проживання та поділ майна, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт її проживання однією сім'єю зі ОСОБА_5 у період з 1991 року по 22 жовтня 2018 року- дня смерті останнього, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов'язків, існування між ними усталених відносин, які притаманні сім'ї, в розумінні частини другої статті 3 СК України.
Судова колегія вважає, що суд надав повну та правильну правову оцінку наданим позивачем доказам, проте помилково зазначив початкову дату сумісного проживання 1991 рік, з огляду на те, що норми статті 74 СК України, які є правовою підставою виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю але не перебувають у шлюбі між собою, набрала чинності 01 січня 2004 року, а Кодекс про шлюб та сім'ю, який діяв на той час, коли ОСОБА_5 та ОСОБА_1 почали спільно проживати, вказані відносини не врегульовував.
На підставі наведеного, слід встановити факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів
Отже, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як встановлено судом першої інстанції, свідки, допитані судом, вказували на проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 у вказаний період часу, проте та підтверджували ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків.
Так, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, зазначено, що спірний автомобіль придбано 24 жовтня 2017 року, тобто в період встановленого періоду спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Тобто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про достатність доказів на підтвердження доводів щодо придбання спірного автомобіля за спільні кошти подружжя.
Зазначені обставини відповідачами належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не спростовані.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, окрім дати початку спільного проживання осіб однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст.376 ЦПК України вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині, визначивши початок їх проживання з 1 січня 2004 року.
Керуючись, ст. ст. 294, 315, 352, 362, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2020 року - змінити.
Встановити факт, постійного проживання в м. Ізюмі Харківської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Ізюм, Харківської області з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 1 січня 2014 року року по день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду, у порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
повний текст постанови
складено 22 грудня 2020 року