21 грудня 2020 року
м. Харків
Справа № 640/13352/15-ц
Провадження № 22-ц/818/4522/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
секретаря Каплоух Н.Б.,
Учасники справи :
Заявник: державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семенцова Я.В.,
Боржник: ОСОБА_1 ,
Стягувач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за поданням державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семенцової Яни Костянтинівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтерсах ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 4 серпня 2020 року, постановлену суддею Садовським К.С.,-
Короткий зміст заявлених вимог
Державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Семенцова Я.К. звернулась до Київського районного суду м. Харкова з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспорта до виконання зобов'язань, покладених на неї.
Подання державного виконавця мотивоване тим, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № 61101795 з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Харкова виданого 27.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 індексу інфляції за період з 13.06.2014 по 24.06.2015 в розмірі 162 732,90 грн. Рішення суду до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, що є підставою для обмеження боржника у праві виїзду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 4 серпня 2020 року у задоволенні подання державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семенцової Я.К. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наявні в матеріалах справи документи, не вказують на умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов'язків судовим рішенням. У боржника ОСОБА_1 наявні розрахункові рахунки, на які державним виконавцем було накладено арешт, вона є фізичною особою-підприємцем та може здійснювати господарську діяльність, але державним виконавцем відповідні запити до податкової інспекції щодо доходів боржника направлені не були. Відомостей щодо відправлення боржнику та отримання нею постанов державного виконавця матеріали не містять. Наведені державним виконавцем обставини у сукупності об'єктивно не свідчать про факт ухилення боржника від виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтерсах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 4 серпня 2020 року та постановити нову, якою задовольнити подання державного виконавця.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою, що постановлена внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.
Зазначає, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на піддтвердження факту ухилення боржника від виконання рішення суду. Поведінка боржника не свідчить, що він працевлаштувався і почав ефективно повертати борги стягувачеві. Сплачені боржником за півроку кошти в сумі 2 500 грн не демонструють прогрес та позитивне відношення ОСОБА_1 до погашення боргу, незначна за розміром сума сплати заборгованості на протязі півроку за відсутності для цього об'єктивних перешкод не свідчить про готовність боржника добросовісно виконувати боргові зобов'язання, тому відмова суду першої інстанції у задоволенні подання державного виконавця не відповідає принципу пропорційності. Наведені обставини у сукупності об'єктивно свідчать про факт ухилення боржника від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його у виїзді за кордон.
Аргументи інших учасників справи
ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, апеляційна скарга не містить доводів, які б були підставою для її скасування. Зазначає, що поясненняпредставника стягувача щодо суми сплати в межах виконання судового рішення не відповідають дійсності. ОСОБА_1 сумлінно відноситься до покладених на нею судом обов'язків, регулярно сплачує заборгованість на виконання судового рішення, на підтвердження чого надала копії квитанцій про часткову сплату боргу.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та завчасно.
21.12.2020 року адвокатом Мельниченком Є.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано клопотання про відкладення розгляду справи через сімейні обставини.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
На виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїперебуває виконавче провадження № 61101795 з примусового виконання виконавчого листа № 640/13352/15-ц виданого Київським районним судом м. Харкова 27.01.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 індексу інфляції за період з 13.06.2014 по 24.06.2015 в розмірі 162 732,90 грн (а.с. 161, 165).
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником не зареєстровано право власності на нерухоме майно. За даними ДФС України про номери рахунків, відкритих юридичними особами, інформації про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах України за боржником зареєстровано відкриті рахунки в АТ « АльфаБанк», на які державним виконавцем накладено арешт. За даними автоматизованої системи «НАІС» за боржником не зареєстровані автотранспортні засоби.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п.5 ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань. При цьому паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Частиною 3 ст. 441 ЦПК України передбачено, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
За змістом норми п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Враховуючи гарантії, передбачені ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини та відповідно до принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, обмеження свободи пересування має буди пропорційним, тобто державний виконавець має довести суду, що за існуючих у державного виконавця повноваженнях неможливо забезпечити реальне виконання рішення суду за рахунок менш обтяжливого зобов'язання, без обмеження основоположного та конституційного права боржника на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, наприклад - звернення стягнення на грошові кошти, рухоме майно.
Для позитивного вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно з вказаними нормами законів необхідними елементами є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов'язкових державних рішень та гарантій на вільне пересування особи.
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordov. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини»,§ 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвені ДеМейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)».
Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було згідно з законом та виправданим у світлі обставин справи, тобто застосовуватися з легітимною метою та пропорційно цієї меті.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не доведено ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань та не надано доказів на підтвердження того факту, що обмеження ОСОБА_1 у виїзді за кордон позитивно вплине на виконання нею зобов'язань по сплаті боргу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 частково сплачує кошти на погашення боргу.
Матеріали справи не містять доказів навмисного чи іншого свідомого невиконання ОСОБА_1 обов'язків у виконавчому провадженні. Не підтверджено доказами, що ОСОБА_1 має всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від неї об'єктивні обставини виконати цей обов'язок, проте вона ухиляється від виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374, ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права підстав для задоволення апеляційної скарги - не має.
Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтерсах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 4 серпня 2020 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.389 ЦПК України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
повний текст постанови
складено 22 грудня 2020 року