Справа № 174/691/20
п/с № 2/174/304/2020
18 грудня 2020 року м. Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :
головуючого судді - Ілюшик І.А.,
за участю: секретаря - Волинець Т.М.,
позивача - ОСОБА_1
відповідачки - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщення в порядку усунення перешкод в здійсненні права власності на житло, третя особа: виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області,-
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщення в порядку усунення перешкод в здійсненні права власності на житло, третя особа: виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області,.
В обґрунтування позову зазначив, що йому на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену вище квартиру підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26.07.2008 р. Право власності на зазначену вище квартиру було зареєстровано 29.07.2008 р. КП «БТІ м. Вільногірська» На цей час, в зазначеній вище квартирі зареєстровані він, відповідачка та їхня з відповідачкою дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але фактично проживаю в цій квартирі лише він. Зазначена вище квартира хоча й придбавалась в період його шлюбу з відповідачкою, який було зареєстрований 28 жовтня 2005 року та розірвано за рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30.03.2016 р., але ця квартира є його особистою приватною власністю, оскільки вона придбавалась за кошти, які були подаровані йому його матір'ю - ОСОБА_4 безпосередньо перед укладанням ним договору купівлі-продажу квартири, що і підтверджується договором дарування грошових коштів від 25.07.2008 р., про що відповідачці було та є достеменно відомим фактом.
З жовтня місяця 2014 року, шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинились, а з початку 2015 року, відповідачка добровільно, разом з їхньою дитиною, виселилась із зазначеного вище житла, мотивуючи це тим, що вона має намір в подальшому постійно мешкати за іншою адресою з іншим чоловіком, окремо від нього. Крім того, відповідачка уклала повторний шлюб з іншим чоловіком, про що свідчить її теперішнє прізвище - ОСОБА_5 .
На цей час в зазначеному вище житлі відповідачка за місцем своєї реєстрації не проживає вже більше трьох років поспіль, належних їй речей в цьому житлі немає, в інший спосіб інтересу до цього житла відповідачка не проявляє, мети проживати в цій квартирі не мала та не має. Будь-яких угод щодо користування відповідачкою зазначеним вище житлом, між ниа та відповідачкою не укладалось. Оскільки квартира належить йому особисто, він вважає, що вона втратила право користування цим житлом.
На цей час, реєстрація відповідачки в зазначеному вище житлі, порушує його права та інтереси як власника майна, зняття відповідачки з реєстраційного обліку із згаданого вище житла, в інший спосіб, ніж за рішенням суду, є неможливим, що й змушує його звертатися з цим позовом до суду за захистом свого права власності на зазначену вище квартиру, оскільки добровільно знятись з реєстраційного обліку із цієї квартири відповідачка не бажає, хоча і мала для цього вдосталь часу та можливостей.
Ухвалою від 02.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов з доказами його обґрунтування. Копію ухвали та копію позовної заяви із додатками було надіслано відповідачці за вказаною позивачкою адресою.
У визначений в ухвалі строк відповідачкою відзив не подано.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, оскільки квартира придбалася у шлюбі. Пояснила, що в квартирі вона дійсно не проживає. У неї немає можливості зареєструватися за іншою адресою.
Представник третьої особи виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не зявився, подав заяву в якій просив справу розглядати без його участі, вважає, що позов підлягає задоволенню.
Суд, вислухавши позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 , на підставі копії договору купівлі-продажу квартири від 26.07.2008 року, зареєстровано в реєстрі за № 2534, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23826178 від 29.07.2008 року (а.с.6,7).
Згідно копії договору дарування від 25.07.2008 року посвідченого адвокатом Шевчуком О.М., ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 , кошти в розміррі 15.000 грн. (а.с.8,9).
На даний час, у спірній квартирі, відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб № 2393 від 12.10.2020 року, виданого відділом реєстрації фізичних осіб виконавчого комітету Вільногірської міської ради, зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , та відповідачка по справі ОСОБА_2 (а.с. 10).
Факт того, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується актом № 28 від 19.10.2018 року, складеного депутатом Вільногірської міської ради ЛівадньоюІ.В., в присутності свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , яким було проведено обстеження родини ОСОБА_1 , та встановлено, що в квартирі відповідач не проживає більше трьох років (а.с.11).
Відповідно до копії рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30.03.2016 року шлюб між ОСОБА_1 ,. та відповідачкою ОСОБА_11 розірвано рішення набрало законної сили 31.05.2016 р. Згідно рішення суду шлюб було зареєстровано 28.10.2005 року (а.с.12).
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 29 ЦК України, місцем мешкання фізичної особи є житловий будинок, квартира чи інше приміщення гідне для мешкання в населеному пункті, в якому особа мешкає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., громадяни України зобов'язані протягом 10 днів після прибуття на нове місце проживання зареєструвати місце проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, в процесі судового розгляду встановлено, що кв. АДРЕСА_1 придбана в період шлюбу. Питання щодо розподілу майна подружжя до теперішнього часу між сторонами не вирішено. При цьому на розгляд суду поставлено питання про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщення в порядку усунення перешкод в здійсненні права власності на житло і відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд не може самовільно змінювати предмет та підстави позову. Суд вважає, що відсутність судового рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 підтверджує, що у суду відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно позивачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні. І в межах розгляду справи про визнання особи такою, що втратила право користування суд не має можливості вирішити спір про поділ майна.
Отже, у зв'язку з недоведеністю обставин, на які посилається позивач у своїх вимогах, в задоволені позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 141, 263-265, 273, 274, 279, 280-282, 288 ЦПК України, суд.-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщення в порядку усунення перешкод в здійсненні права власності на житло, третя особа: виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області- відмовити в повному обсязі.
Рішення буде виготовлено 23.12.2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А.Ілюшик