справа № 357/12625/19 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко О.В.
провадження №22-ц/824/15439/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
21 грудня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,
при секретарі Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут»на бездіяльність державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Олександра Сергійовича, стягувач: Державна судова адміністрація, позивач у справі ОСОБА_1 , -
У вересні 2020 року представник ТОВ «Київоблгаз збут» звернувся до суду з даною скаргою, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку на подання скарги на бездіяльність державного виконавця та зобов'язання вчинити дії у виконавчому провадженні № 62876460, визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Бондаренка О.С. щодо ненаправлення постанови від 07.09.2020 року про закінчення виконавчого провадження №62876460 ТОВ «Київоблгаз Збут» та АБ «Банк «Кліринговий Дім», зобов'язати старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ ГТУЮ у м. Києві Бондаренко О.С. направити постанову від 07.09.2020 року про закінчення виконавчого провадження №62876460 до ТОВ «Київоблгаз Збут» та АБ «Банк «Кліринговий Дім», зобов'язати старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренко О.С. виключити відомості про боржника ТОВ «Київоблгаз Збут» з Єдиного реєстру боржників».
Скаргу обґрунтовував тим, що постановою старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Бондаренка О.С. від 21.08.2020 року накладено арешт на кошти ТОВ «Київоблгаз збут», чим порушено вимоги законодавства та в результаті чого товариство було позбавлено можливості ведення господарської діяльності, розрахунків з контрагентами, що негативно вплинуло на його репутацію та ускладнило забезпечення високого рівня надання послуг з постачання природного газу.
Вказував, що під час проведення моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження Товариству стало відомо, що 07 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Бондаренком О.С. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №62876460, у зв'язку з листом, що надійшов від Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, відповідного до якого суд відкликав виконавчий документ, як такий, що був помилково направлений.
Проте, постанова не містить інформації, коли саме державному виконавцю стало відомо про лист Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2020 року про відкликання виконавчого документа як такого, що був помилково направлений, а постанова винесена лише на п'ятий день від дати листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Також зазначав, що всупереч вимог ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження» станом на 28 вересня 2020 року ні товариство, ні банківські установи не отримали постанову про закінчення виконавчого провадження №62876460, а товариство не виключено з Єдиного реєстру боржників.
Крім того, вказував, що бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, а тому вважали причини пропуску строку на подання скарги на бездіяльність державного виконавця та зобов'язання вчинити дії у виконавчому провадженні № 60131417 поважними та такими, що пов'язані з правом суду на відновлення пропущеного процесуального строку.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року відмовлено ТОВ «Київоблгаз Збут» в поновленні строку на звернення до суду зі скаргою і скаргу залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ТОВ «Київоблгаз Збут» з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаргу обґрунтовував тим, що бездіяльність державного виконавця, що полягає в ненаправленні постанови про закінчення виконавчого провадження №62876460, містить ознаки триваючого правопорушення, а тому перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Вказував, що в даному випадку подія - направлення постанови про закінчення виконавчого провадження №62876460 не відбулася, а тому визначити початок перебігу процесуального строку не можливо, що підтверджує ознаки триваючого правопорушення.
Суд, оглянувши скаргу, матеріали скарги, прийшов до наступних висновків.
Так, відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом статті 447 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів «2,4,7 та 11 до Конвенції (далі Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 12970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року.)
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс ОСОБА_5 .А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
У п.47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.
За ст.120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з вимогами ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому суд звертає увагу на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Частиною третьою ст.127 ЦПК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Відповідно до роз'яснень пункту 16 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вбачається, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» посилається як на підставу пропуску строку на те, що вони спочатку 11.09.2020 року звернулись із скаргою до Начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваля В.В., однак зі змісту скарги вбачається, що скаржник просив визнати дії Старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаренка О.С. щодо винесення постанови про арешт коштів від 21.08.2020 року, а до суду подано скаргу на бездіяльність старшого виконавця щодо ненаправлення постанови про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2020 року на адресу ТОВ «Київоблгаз Збут» та на адресу «Банку «Кліринговий Дім».
В матеріалах справи міститься копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2020 року, однак доказів того, коли скаржник дізнався про порушення свого права, та доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою не надано.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що заявником не надано доказів, які були об'єктивно непереборними на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою, відповідно викладені скаржником обставини не є поважними та не можуть слугувати підставою для поновлення строку на звернення до суду зі скаргою в порядку ст. 447, 449 ЦПК України, тому клопотання ТОВ «Київоблгаз Збут» про поновлення пропущеного строку для звернення до суду зі скаргою, задоволенню не підлягає.
Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 та 8 ст. 127 ЦПК про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що скаржник вважає, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Київоблгаз Збут» посилається як на підставу пропуску строку на те, що Товариство спочатку 11.09.2020 року звернулось зі скаргою до Начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваля В.В.
Проте, скаржник не посилався як на підставу пропуску процесуального строку на те, що Товариство 11.09.2020 року звернулось зі скаргою до Начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваля В.В.
Суд не в повному обсязі дослідив обставини справи і помилково встановив, що не надано доказів того, коли скаржник дізнався про порушення свого права, та доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою.
Товариством не отримано постанову про закінчення виконавчого провадження №62876460, що і стало підставою звернення Товариством до суду.
Відповідно до ст.28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Не досліджено та не враховано, що постановою №175/3995/17 від 25.03.2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду викладено висновки щодо тлумачення змісту ч.5 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» про обмеження строком оскарження рішень та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС.
«Триваюче правопорушення» розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.».
Отже, бездіяльність державного виконавця, що полягає в ненаправленні постанови про закінчення виконавчого провадження №62876460 містить ознаки триваючого правопорушення.
Відповідно до ст.123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Але в даному випадку подія - направлення постанови про закінчення виконавчого провадження №62876460, не відбулася, а тому визначити початок перебігу процесуального строку не можливо, що підтверджує ознаки триваючого правопорушення.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цивільний процесуальний кодекс України у статті 2 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа "Мельник проти України") погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна, як учасниця конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги ТОВ «Київоблгаз збут», скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» задовольнити.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції є остаточною і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: