Справа № 11-кп/824/431/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
№ 754/17292/15-к
Категорія: ч. 3 ст.186, ч. 2 ст. 309 КК Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
в складі: головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2013 за ст. 186 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням, іспитовий строк 3 роки;
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч. 3 ст.185, ст.71 КК України до 5 років 3 місяці позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2014 за ч.1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік;
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч. 3 ст.185, ст.71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі.
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст 186, ч. 2 ст. 309 КК України, -
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року ОСОБА_15 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного ОСОБА_15 покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч. 3 ст.185 КК України, та остаточно призначено ОСОБА_15 покарання за сукупністю злочинів у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
ОСОБА_16 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного ОСОБА_16 покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч.3 ст.185 КК України, і остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
ОСОБА_17 визнано виним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.186, ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання за ч.3 ст.186 КК України у виді 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК України у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_17 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
Обвинувачені ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 визнані винними у тому, що вони, 28.10.2015, близько 13 год. 45 хв., знаходячись на 5 поверсі будинку АДРЕСА_4 , за попередньою змовою між собою, діючи згідно розподілених ролей, а саме ОСОБА_15 та ОСОБА_17 спостерігали за оточуючою обстановкою, а ОСОБА_16 , шляхом вільного доступу, через відчиненні двері проник до приміщення тамбуру квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , який відокремлений від загального коридору дверима із замком, звідки з метою таємного викрадення чужого майна підшукали взуття, яке знаходилось у приміщенні тамбуру вищевказаних квартир. В цей час злочинні дії ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_15 були помічені потерпілою ОСОБА_18 . Усвідомлюючи, що злочинні дії останніх викрито, з метою доведення злочину до кінця, продовжуючи утримувати майно, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_15 з місця вчинення злочину зникли, тим самим ОСОБА_16 та ОСОБА_15 повторно, а також ОСОБА_17 , відкрито викрали чуже майно, яке належало потерпілій ОСОБА_18 , всього на загальну суму 7499 грн 99 коп.
Крім того, ОСОБА_17 , 23.07.2015, приблизно о 14 год. 40 хв., знаходячись по проспекту Ватутіна, 4 в м. Києві, у невстановленої досудовим розслідуванням особи незаконно придбав без мети збуту за 1930 грн наркотичний засіб - опій ацетильований, масою 1,692 г., що є великим розміром, який, незаконно зберігаючи при собі без мети збуту, перевіз на автомобілі до будинку АДРЕСА_8 , де продовжив незаконно зберігати його без мети збуту.
В апеляційній скарзі, із доповненнями, захисник обвинуваченого ОСОБА_16 - адвокат ОСОБА_19 просить вирок суду скасувати, у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону, істотним порушенням кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. За наслідками апеляційного розгляду просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_16 з ч. 3 ст. 186 КК України на ч. 2 ст.185 КК України та призначити йому покарання в межах санкції даної статті, із застосуванням положень ч. 4 ст.70 КК України.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги захисник посилається на те, що судом невірно кваліфіковано дії його підзахисного як відкрите викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням до приміщення чи іншого сховища. Зазначає, що суд дав неправильну оцінку діям ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки під час судового розгляду доказів на підтвердження цього не встановлено. Як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду ОСОБА_16 вказував, що не мав попередньої змови з ОСОБА_15 та ОСОБА_17 та умислу на відкрите викрадення чужого майна. Вони випадково спускались пішки по сходинках та побачили відкриті двері в коридор. Лише після цього вирішили таємно викрасти речі, не вступаючи при цьому у попередню змову. В той час, як ОСОБА_15 викрав взуття та спустився з ним на перший поверх, ОСОБА_16 ще залишався в коридорі. Двері квартири відкрились, звідки вийшла потерпіла ОСОБА_20 й запитала в його підзахисного що він робить, після чого закрила двері. А ОСОБА_16 спустився сходами загального коридору на перший поверх і був затриманий. ОСОБА_17 в період здійснення крадіжки, стояв біля ліфту й розмовляв по телефону.
Також вважає, що органом досудового слідства та судом невірно кваліфіковані дії його підзахисного як відкрите викрадення чужого майна. Зокрема, з позиції апелянта, суд не дав належної оцінки показанням потерпілої ОСОБА_21 , яка засвідчила, що не бачила, коли саме було викрадено її взуття, оскільки, побачивши обвинувачених в тамбурі, одразу ж зачинила двері квартири та пішла телефонувати чоловікові.
Крім цього, захисник вважає, що матеріалами справи та зібраними доказами не підтверджується вчинення обвинуваченими злочину з проникненням до приміщення чи іншого сховища, оскільки умисел на викрадення чужого майна виник у них безпосередньо біля квартири АДРЕСА_5 , куди вони зайшли через відчинені двері тамбурного коридору та побачили взуття потерпілої. На підтвердження цього свідчить і те, що відповідно до протоколу огляду місця подій від 28.10.2015 з фототаблицею, вхідні двері до загального коридору між квартирами АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 не мають слідів пошкодження. До того ж апелянт вважає, що загальний коридор між квартирами не є місцем, призначеним для зберігання матеріальних цінностей, а тому не може вважатися сховищем або іншим приміщенням, проникнення до якого є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_17 - адвокат ОСОБА_22 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції; або вирок суду змінити, постановити ухвалу, якою ОСОБА_17 виправдати за ч. 3 ст.186 КК України, а за ч. 2 ст. 309 КК України, призначити покарання в межах санкції даної статті, звільнивши від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги захисник зазначає про неправильне застосуванням судом кримінального закону, істотне порушення кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім доводів, які є аналогічними апеляційній скарзі захисника ОСОБА_19 , зазначає, що вирок ухвалений на підставі суперечливих показань потерпілої, яким суд не дав належної оцінки на предмет достовірності.
Судом також не спростовано іншими доказами показання обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_17 участі у викраденні взуття не приймав, а стояв біля ліфта, розмовляючи по телефону.
Таким чином, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд не мотивував, чому взяв до уваги одні докази, такі як показання потерпілої, які суперечать показанням свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , та відкинув інші, при наявності між ними суперечностей.
Крім цього, апелянт вважає неналежними та недопустимими доказами дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 25.11.2015 за участю ОСОБА_17 ; в протоколі огляду місця події від 28.10.2015; в протоколі огляду загального коридору на 5 поверсі від 28.10.2015.
На вирок суду також подано апеляційну скаргу прокурором у кримінальному провадженні, від якої, під час апеляційного розгляду, він відмовився.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_14 , яка підтримала апеляційні скарги, пояснення прокурора, який заперечив проти скасування вироку, оскільки вважав його законним та обґрунтованим, провівши судові дебати, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у відкритому викрадення чужого майна /грабіж/, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у приміщення, тобто скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, а ОСОБА_17 у відкритому викрадення чужого майна /грабіж/, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у приміщення, тобто скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та у незаконному придбанні, перевезенні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, у великих розмірах, тобто скоєнні кримінального правопрушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК Україні, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджені наявними доказами у їх сукупності, які перевірялися судом першої інстанції в ході судового розгляду. При цьому доведеність винуватості ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 309 КК України сторонами кримінального провадження не заперечується.
Колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час досудового слідства та судового розгляду.
Винуватість ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_21 , яка під час судового розгляду вказувала, що 28.10.2015, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_4 , відкрила вхідні двері та побачила у тамбурному коридорі біля комори, в якій зберігались їх речі, ОСОБА_16 , при цьому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 знаходились біля дверей, які відділяють тамбур від загального коридору. ОСОБА_16 тримав в руках її кросівки. Після того, як обвинувачені побачили її та розуміли, що вона помітила їхні дії, втекли з викраденим взуттям. Потерпіла неодноразово вказувала, що поведінка обвинувачених коли вона їх виявила під час крадіжки взуття у тамбурі свідчить про наявність у них єдиного спільного умислу. Поведінка обвинуваченого ОСОБА_17 , а саме висловлення пропозиції тікати з місця скоєння злочину, після того як їх побачила потерпіла, також свідчить не лише про обізнаність останнього у скоєнні крадіжки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а й намір скоювати цей злочин разом з ними.
Показання свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 повністю узгоджуються з показаннями потерпілої щодо виявлення нею крадіжки речей у тамбурі коридору обвинуваченими.
Винуватість обвинувачених за ч. 3 ст. 186 КК України, серед іншого, підтверджується рядом письмових доказів, а саме даними протоколів огляду місця події від 28.10.2015 року з фототаблицею, яким встановлено, що на 5 поверсі житлового будинку АДРЕСА_4 розташований загальний коридор та вхідні двері до тамбуру квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 , а на 3 поверсі цього ж будинку виявлено викрадені речі.
Згідно даних протоколу слідчого експерименту від 25.11.2015, ОСОБА_17 детально розповів про обставини викрадення взуття з приміщення тамбурного коридору та вказав місце розташування взуття, яке виносив ОСОБА_15 . При цьому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_22 щодо недопустимості вказаного доказу, на думку колегії суддів, є необґрунтованими. Як вбачається зі змісту протоколу слідчого експерименту від 25.11.2015, останній складений прокурором у відповідності до вимог ст.ст.104, 240 КПК України, оскільки містить дані про особу, яка його склала, детальний виклад умов та результатів його проведення, достовірність яких підтверджені підписом ОСОБА_17 та понятих. Крім цього, учасникам слідчого експерименту було роз'яснено їх права, а також повідомлено про фіксацію слідчої дії за допомогою фотокамери. З огляду на це, підстави для визнання неналежними чи недопустимими доказами додатки до протоколу, а саме фотографії, якими зафіксовано проведення слідчої дії, на думку колегії суддів, також відсутні.
Доводи захисника про порушення прав обвинуваченого на захист при проведенні вказаної слідчої дії, то з наявної в матеріалах провадження заяви ОСОБА_17 на ім'я прокурора у кримінальному провадженні вбачається, що він не заперечував проти проведення слідчого експерименту без участі захисника, якого у нього на той час і не було. Також на час проведення слідчого експерименту не було і підстав, визначених статтею 52 КПК України, які передбачають обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні.
З огляду на це, судом першої інстанції обґрунтовано визнано належним та допустимим доказом протокол слідчого експерименту від 25.11.2015 за участю підозрюваного ОСОБА_17 .
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне, недозволене, протиправне потрапляння (входження) до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей( виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо)
Потерпіла ОСОБА_18 та свідок ОСОБА_18 в судовому зсіданні вказували, що тамбур квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 відділений від загального коридору дверима, який постійно закривається на замок, двері постійно є зачиненими, в ньому вони зберігали особисті речі. Відповідно до фототаблиці до протоколу огляду від 28.10.2015 року, біля вхідних дверей до тамбуру квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 розміщені дверні дзвінки.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, про наявність в діях обвинувачених кваліфікуючої ознаки за ч. 3 ст. 186 КК України проникнення у приміщення.
Покарання обвинуваченим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 призначено судом, відповідно до положень ст. 65 КК України, відповідає скоєному та особам обвинувачених.
Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_17 вимог ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, вирок Деснянськогорайонного суду м. Києва від 25 квітня 2016 рокущодо ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , як законний та обґрунтований, підлягає залишенню без зміни, а апеляційні скарги захисників - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_19 та ОСОБА_22 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, яким ОСОБА_16 та ОСОБА_15 засудженого /кожного/ за ч. 3 ст. 186 КК України, а ОСОБА_17 за ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 309 КК України, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
______________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Справа № 11-кп/824/431/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
№ 754/17292/15-к
Категорія: ч. 3 ст.186, ч. 2 ст. 309 КК Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
в складі головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11.11.2013 за ст. 186 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням, іспитовий строк 3 роки;
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч. 3 ст.185, ст.71 КК України до 5 років 3 місяці позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2014 за ч.1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік;
- вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2015 за ч. 3 ст.185, ст.71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі.
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Києва, який проживає за адресою АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст 186, ч. 2 ст. 309 КК України, -
Приймаючи до уваги те, що складання ухвали вимагає значного часу, колегія суддів вважає за можливе обмежитися складанням і оголошенням лише резолютивної її частини.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_19 та ОСОБА_22 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, яким ОСОБА_16 та ОСОБА_15 засудженого /кожного/ за ч. 3 ст. 186 КК України, а ОСОБА_17 за ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 309 КК України, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Повний текст ухвали проголосити 24 листопада 2020 року о 09 годині 30 хвилин.
______________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4