Єдиний унікальний номер справи: 755/15158/19 Головуючий у суді першої інстанції: Галаган В.І.
Номер провадження: 22-ц/824/5432/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
19 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Іванченка М.М.
при секретарі - Перебитюку А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
У Дніпровський районний суд міста Києвазвернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, від якого сторони мають двох спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак сімейне життя з відповідачем не склалось через відсутність порозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Позивач та відповідач зрозуміли, що вони зовсім різні люди, і не тільки за характерами, але й за інтересами та поглядами на життя, практично не розуміють один одного, не підтримують шлюбно-сімейних відносин, спільного господарства не ведуть. Позивач вважає спільне сімейне життя з відповідачем неможливим, що є підставою його звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 11 липня 2009 року. Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , залишити проживати з матір'ю.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 липня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, (актовий запис № 651) розірвано.
У грудні 2019 року, ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій просила суд ухвалити додаткове рішення щодо залишення спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею, оскільки вказана позовна вимога не була вирішена під час ухвалення рішення суду від 15 жовтня 2019 року.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року у задоволенні цієї вимоги відмовлено.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції нори процесуального та матеріального права, просила додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , правом на подачу відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ст.ст. 128 - 131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.
В судове засідання, в суді апеляційної інстанції учасники справи не з'явились.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просила розгляд справи проводити за її відсутності.
Від ОСОБА_2 , 17 листопада 2020 року на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Також, у вказаній заяві, ОСОБА_2 зазначив, що за спільною домовленістю з позивачем, їх спільні діти проживають з ОСОБА_1 .
За таких обставин, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. (ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 259 ЦПК України).
В ст. 263 ЦПК України вказано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно положень ч.ч. 1, 2, 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно роз'яснень, наведених у п. 18. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Крім того, Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року (у справі № 6-2445цс16) зауважено, що Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини та відібрання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який надає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, а також на підставі інших документі, які стосуються справи (ч. 4 ст. 19 СК України).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази наявності спору між сторонами, тобто батьками дітей, щодо місця проживання дітей після розірвання шлюбу.
Доказів звернення позивача чи відповідача до органу опіки та піклування із заявами про визначення місця проживання дітей, вказуючи на відсутність між сторонами домовленості сторонами не надано.
Більше того, в матеріалах справи наявні заяви відповідача, з яких вбачається, що він не має заперечень проти позовних вимог, заявлених позивачем, в тому числі і щодо місця проживання дітей разом із позивачем (а.с. 20, 84).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок Дніпровського районного суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом із позивачем є обґрунтованим та, таким, що відповідає вимогам закону, оскільки між батьками немає спору щодо місця проживання спільних дітей.
Доводи апелянта про те, що ухваливши додаткове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, судом першої порушено норми процесуального права, оскільки фактично змінено рішення суду, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та безпідставні з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві, ОСОБА_1 просила суд: розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 11 липня 2009 року; неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з матір'ю (а.с. 2).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 липня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, (актовий запис № 651) (а.с. 25-27).
Зі змісту рішення суду вбачається, що розглядаючи справу по суті позовних вимог, Дніпровським районним судом міста Києва не було вирішено вимогу щодо залишення неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з матір'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Отже, ухвалюючи додаткове рішення у справі, Дніпровським районним судом міста Києва розглянуто вимогу позивача, яка не була розглянута при розгляду справи по суті, а тому порушення норм процесуального права в діях суду першої інстанції не вбачається.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
М.М. Іванченко